ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ДУХОВНІСТЬ
ФАТАЛЬНА ІКОНА
КАЖУТЬ, ВОНА З’ЯВИТЬСЯ В ПОТРІБНИЙ ЧАС І В ПОТРІБНОМУ МІСЦІ
У пошуках надії
У Криму визначних пам’яток, як відомо, море. Цього разу доля привела мене до жіночого Троїце-Параскевієвського монастиря, що біля села Тополівка в Білогірському районі (поряд з автотрасою Сімферополь — Феодосія).

Гід, молода струнка черниця, уся в чорному, попередила, що на території монастиря можна знімати будь-які об’єкти, крім самих черниць, у тім числі і її. Мовляв, навіщо бентежити послушниць. А от історію монастиря вона розповідала, як мовиться, з душею та почуттям — заслухаєшся. Не кожен професійний екскурсовод на це здатен.
Мене ж цікавила старовинна Казанська ікона Божої Матері. Її подарував монастиреві граф Микола Гейден. Як він сам висловився, зробив це на згадку про порятунок імператора Олександра ІІІ і всієї його родини під час залізничної катастрофи на станції Борки 17 жовтня 1888 року. З цієї нагоди спорудили безліч храмів. У Криму тоді постала церква Воскресіння Христового у Форосі. Схоже, граф Гейден теж вирішив виявити своє ставлення до події. Історія ж ікони заплутана й, можна сказати, трагічна...
Як зауважила наш гід, подарований графом лик Богоматері, за переказами родини Гейдена, — точна копія справжньої Казанської ікони Божої Матері. Вона була написана незабаром після того, як ікона знову явилася світу. Як свідчить легенда, після взяття Казані військами Івана Грозного влітку 1579 року місто охопила пожежа. Здавалося, нізвідки було чекати порятунку. І отут одній дев’ятирічній дівчинці уві сні з’явилася Богородиця й веліла в зазначеному місці відкопати ікону зі Своїм Ім’ям (цю ікону, щоб урятувати, християни закопали ще за часів татаро-монгольського іга). Там її й знайшли. Образ був урочисто перенесений до храму — й пожежа стихла. Відтоді її називають Казанською. Списки цього образу були в багатьох містах. Свято на її честь припадає на восьме липня — на згадку про повернення ікони жителям Казані, а також на 22 жовтня — день визволення Москви від поляків у 1612 році.

Сімейна реліквія стала кримською
Список ікони Казанської Богоматері, про який ідеться (кримський), спочатку належав роду князів В’яземських, потім перейшов до графів Зубових. А графу Миколі Гейдену, що був старостою петербурзького Казанського собору, ікона дісталася як спадщина від матері — уродженої графині Зубової. Ікона була багато прикрашена — у срібно-золотій ризі, навколо образу Богородиці був перлинний убрус з коштовними камінцями й діамантами.
Граф Гейден передав ікону до канцелярії Святійшого Синоду. Незабаром її доправили з Петербурга до Сімферополя. Недовго образ зберігався в кафедральному Олександро-Невському соборі (його підірвали в 30-х роках, нині його відновлюють на тому самому місці). Безліч людей поклонилося цій святині. А 13 травня 1890 року після урочистої літургії й молебню ікону понесли багатолюдним хресним ходом через Карасубазар (нині Білогірськ) до Топловського монастиря, як цього хотів граф. До речі, пізніше у дні, коли ікону вносили в село чи місто, місцеві жителі вважали святковими, ніхто не працював, школярі не навчалися — усі виходили зустрічати образ. Невдовзі сімейна реліквія Гейденів стала святинею не тільки Топловського монастиря, а й усього Криму.
Граф Гейден невтомно опікувався долею Топловського монастиря і подарував йому, крім ікони, ще й іншу сімейну реліквію — хрест з мощами києво-печерських угодників. А в 1884 році з Єрусалима він привіз камінь з печери Життєдайного Гробу Господнього, а з Рима — копію цвяха, яким Ісус Христос був прикутий до хреста. Граф також пожертвував на користь обителі свою дачу у Феодосії, яку називав миза Кафа.

Черниць грабували червоноармійці
Але всі ці святині зникли з монастиря після того, як у ньому побували червоноармійці. За інформацією Людмили Ясельської, яка довгі роки вивчала історію монастиря, напередодні Різдва Христового, четвертого січня 1919 року о 19-ій годині вечора понад 30 мародерів у військовій формі ввірвалися в обитель, виставивши на всій території охорону й пости. Черниці намагалися заблокувати деякі приміщення й зберегти богослужбові коштовності, але зловмисники зламали двері. П’ять годин тривав грабіж. З ризниці вилучили срібні хрести, чаші, скарбниці для дарів. А книги порвали, архів викрали. Черниці одразу ж поставили до відома цивільну владу. Але ніяких заходів для пошуку грабіжників не було вжито. Схоже, ніхто й не збирався цього робити.
Куди ж поділися монастирські цінності, а з ними й ікона? На думку істориків, її продали. А от де вона нині, у яких краях — таємниця, вкрита мороком.
Дивний збіг обставин — долі копії ікони та її оригіналу дуже схожі. Судіть самі. Образ Божої Матері Казанської, написаний в ХІV столітті, був викрадений у 1904 році з Благовіщенського собору Казані. Слідів її дотепер не знайдено. Тоді все місто було шоковане. Константинопольський патріарх Іоаким ІІІ, аби втішити православних, розпорядився зробити список із давньої мозаїчної, особливо шанованої візантійської ікони «Всеблаженна» й передати замість загубленої.
Казанську ікону, подаровану Топловському монастирю, спіткала така ж сумна доля. Але цього разу викрадення святині було організоване... радянською владою. З цього приводу можна сперечатися. Однак сама собою політика більшовизму була грабіжницькою стосовно церкви, природно, й щодо Топловского монастиря.
Відповідно до Декрету про землю (листопад 1917 р.) відбиралися всі церковні землі разом з живим і «мертвим» інвентарем, церковними спорудами й передавалися волосним земельним комітетам та повітовим радам селянських депутатів. Проти монастирів «спрацював» і ленінський декрет про використання Криму для лікування трудящих (21 грудня 1920 р.). До речі, тільки 1922 року в Криму ліквідували 74 храми різних культів, а також чотири монастирі. На базі Топловської обителі була створена «радянська санаторія», як записано в розпорядженні нової влади.

Рабині в безбожників
Закрили монастир 29 квітня 1923 року. З 244 черниць і послушниць була організована «жіноча сільськогосподарська трудова артіль», пізніше її назвали «Жіноча праця». По суті, монахині перетворювалися в рабинь. На той час монастиреві належало 823 десятини землі, 490 десятин — у безпосередній близькості в урочищі Топлу, з них 30 десятин саду, пять — городу. До цього на рахунках монастиря було понад 2,5 мільйона карбованців. Усе це нова влада відібрала в черниць і відправила (принаймні, так пояснювали) нібито на потреби голодуючих. До речі, і тоді не припинялося вилучення цінностей. У травні 1922 року під час опису майна забрали 15 предметів зі срібла й золота.
Утім, черниці та послушниці не нарікали на долю, працювали сумлінно, бо й самі хотіли допомогти людям. Як відомо, голод почався в Криму у вересні 1921 року. Критичною його межею стали лютий і березень 1922-го. За різними джерелами, на півострові голодувало від 400 до 500 тисяч людей — майже 70 відсотків населення. Тоді загинуло приблизно 100 тисяч, у тім числі 75 тисяч кримських татар.
Слід зауважити, що мешканки монастиря все-таки сподівалися, що диво обов’язкове станеться — знайдеться ікона Казанської Богоматері і захистить їх від нещасть, що накотилися, і знову відродиться монастир. І працювали ще старанніше. У жовтні 1923 року співробітники управління Держземмайна після обстеження монастирського господарства у своїх висновках записали: «...Щодо обробки, то колишній сад монастиря може сміливо посісти одне з перших місць серед садів Криму» і «справедливо вважатися одним з найпоказовіших господарств».
Хоч як черниці старалися, доля обителі висіла на волосині. 26 грудня 1924 року президія Кримської виконавчої комісії підтвердила своє рішення про ліквідацію жіночого монастиря. На території топловської сільгоспартілі був створений радгосп з багатозначною назвою — «Безбожник» (вершина глузування!), він і згубив працю монахинь. У 1933 році в Топлах була створена експериментальна база Кримської плодово-ягідної дослідної станції. Останнім «господарем» монастирських будівель став піонертабір «Топольок».

Блажен, хто вірує
І все ж, за словами мешканців монастиря, їхні молитви були почуті. Можливо, допомогла ікона Казанської Богоматері. Навіть незважаючи на те, що нині вона опинилася бозна-де. У червні 1993 року справедливість була відновлена. Рішенням Білогірської райради монастир отримав у постійне користування 10,76 гектара землі. Хоч і невелика частина колишніх угідь, та все ж...
За ці роки чимало зробили черниці. На території монастиря облаштували святе джерело, а ще два — на схилах гори Каратау. Один з них має ім’я Св. Георгія Переможця, там обладнана купіль просто неба і встановлено хрест святого, трохи далі — джерело трьох святителів: Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. Упорядкували монастирський цвинтар. Двір став схожий на райський куточок. Надгробок над могилою ігумені Параскеви розмістили в капличці. До речі, цей надгробний камінь на початку 80-х років робітники збиралися взяти на будівництво братської могили... Як відомо, ігуменя Параскева (в мирі Ольга Родимцева) очолювала монастир 39 років. За неї він досяг найбільшого розквіту. За працю на користь обителі в 1894 році вона була визнана гідною найвищої нагороди, яку тільки можуть мати монахині-жінки,— наперсного Хреста. Завдяки її старанням на території монастиря було розпочате будівництво собору Св. Трійці. Однак недобудованим він був висаджений у повітря у 1929 році. Сама ігуменя Параскева померла третього грудня 1928 року. Могилу її сплюндрували атеїсти.
Але всупереч усьому монастир ожив. До нього потягнулися жителі навколишніх сіл. І воскресли надії його мешканців. Послушниці переконані, що відродженню монастиря допомагає Казанська ікона Богоматері. І вірять, що вона з’явиться перед людьми тоді, коли буде нагальна потреба в їхньому захисті.

Віктор СТУС, Крим

також у паперовій версії читайте:

• ЗОБРАЖЕННЯ НЕВЛОВИМИХ МИТТЄВОСТЕЙ
• ЗОЛОТІ СЛОВА

назад »»»