ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ОСВІТА
БДЖОЛИ ЛЮБЛЯТЬ ЧЕСНИХ ЛЮДЕЙ
У цьому переконана і цього навчає своїх учнів учителька англійської мови Людмила Андрущак. Як у пісні є два крила, так і в неї є два захоплення — англійська мова і бджільництво. Перше своє захоплення перетворила на фах. А от захоплення бджолами відкрило їй друге дихання, змусило взятися за довідкову літературу, а згодом втілити напрацювання у життя.

Пані Людмила живе у селі Бабин Чернівецької області. Тут усе їй рідне — дім, діти, сусіди. У школі пропрацювала 27 років. «Своїм учителем по духу вважаю свого батька. Він завжди тягнувся до знань, хоча вступити до інституту не зміг через важке повоєнне життя. Мову він вивчив самостійно. Мене теж спонукав вчити мови, тому в дитинстві я вирішила стати вчителькою». Дитяче бажання втілилось у життя. Людмила закінчила факультет іноземних мов Чернівецького державного університету.
Що означає викладати у сільській школі, може зрозуміти лише той, хто пройшов ці «університети».
«Початок трудової діяльності був нелегким,— згадує пані Людмила.— Досвіду ще не було, підручники погані. А до того — молода сім'я, будівництво власного будинку, праця на городі, маленька зарплата»...
І в найдосвідченішого вчителя опустилися б руки. Як викладати мову? А головне, як зробити, щоб процес навчання перетворився на захоплюючу гру? Людмила розуміла, що треба самій вдосконалюватися, щоб навчати інших. Але от біда — вчитися молодій вчительці не було в кого.
«Тоді я зрозуміла,— зізнається Людмила,— що допоможу лише сама собі. Я дала слово, що обов'язково піду вперед. Захопилась листуванням. Завдяки цьому я познайомилась зі своєю подругою Марго з Техасу. Своїми листами, порадами, газетами, посібниками вона допомагала мені й моїм учням.
У тому, що наша освітянська система безнадійно відстала від західної, Людмила мала змогу переконатися щоразу, зустрічаючись зі своїми іноземними колегами. І річ не в тім, аби сліпо копіювати все, що нам «підкидають» закордонні партнери. Важливе інше: діти проводять у школі більш як десять років, а практичних навичок не набувають.
«Прикро,— говорить Людмила Андрущак,— що вчитель залишається підневільним виконавцем програми. Він позбавлений права вибору, можливості обирати. Більшість шкільних підручників — важкі для розуміння, не вчать дітей мислити. Хочеться запитати у посадовців: чому учні вивчають багато предметів протягом року, а толку немає? Чи може дитина фізично встигнути опанувати таку кількість інформації, яка їй зовсім не потрібна?»
Сільська вчителька Людмила Андрущак переконана: потрібні не слова про профілізацію старшої школи, а набуття практичних навичок, які допоможуть випускникам конкурувати на ринку праці вже по закінченні школи.
«Без іноземної мови нині важко знайти себе у житті,— переконана Людмила. Моя педагогічна ідея — навчити усіх дітей. Щоб у школярів з'явилось бажання, треба їх зацікавити. Моя педагогічна скринька наповнена аудіо- і відеозаписами, автентичними посібниками. Саме їх застосування зрушили справу з мертвої точки. Вчитися стало цікавіше і легше. Звісно, аби діти перемагали на районних і міських олімпіадах, слід докласти чимало зусиль.
«Переважно це робиться на ентузіазмі вчителя,— зізнається пані Людмила.— Мені совість не дозволяє відправити дитину на якийсь конкурс, не попрацювавши з нею. Я не хочу, щоб їй було соромно за свої знання. Тішусь, що дві мої кращі учениці Рита Стрільчук і Аліса Юзькова стали студентками.
Аби дітям було цікаво вчитися, організувала, щоб до нашої школи приїхав американський волонтер. Сталося це завдяки співпраці з Корпусом миру. Тепер наш «американець» став нашим улюбленцем. Діти отримали «живого» носія мови, а ще гарного товариша».
Отож, побачивши, що послідовники-лінгвісти у неї будуть, Людмила вирішила прищепити своїм учням любов до бджільництва.
«Усе почалося з того,— пригадує пані Людмила,— що ми взяли участь у конкурсі «Джміль та бджілка», започаткований Національним еколого-натуралістичним центром учнівської молоді. Завели маленьку пасіку недалеко від школи.
Особливо гарно у нас навесні, коли все навколо буяє. Здається, сама буковинська природа спонукає до бджільництва. А в нашому Кельменецькому районі, де багата рослинність, ростуть верба і кизил, з яких бджілки беруть перший пилок.
Хоча місцеві мешканці садять чимало яблунь, їх не кроплять, як у сусідніх районах. Якщо наші сусіди вирощують яблука «на продаж», то ми, як кажуть,— «для себе». Тому наша перевага — отримання екологічно чистої продукції. Під час наших екскурсій я розповідаю дітям про медоносні квіти. А ще вчу, що бджоли люблять лише працелюбних людей.
Справжній бджоляр ніколи не залишить своїх бджілок надовго. А в справедливості твердження, що життя бджоляра та бджіл має злитися під час медоносного сезону, переконалась на власному досвіді.
Коли я виграла один із конкурсів серед учителів англійської й стажувалась в Америці протягом двох весняних місяців, моя пасіка лишилась вдвічі меншою після моєї поїздки.
Звісно, метою мого перебування у Штатах було вдосконалення англійської мови. Та господарі, в яких я жила, дізнавшись про моє хобі, організували поїздку до спеціалізованої бджолиної крамниці».
Побачене вразило Людмилу Андрущак: різної форми димарі, секційні рамочки, сувеніри, гарно розфасований мед. Людмила Андрущак приїздила і на виставки, організовані Інститутом бджільництва у Києві. Звісно, у поїздці її супроводжували учні, котрі вже не уявляють свого життя без бджіл.
«Бджоли люблять чесних людей,— переконана Людмила Андрущак.— Рука бджоляра не повинна розбавляти мед цукровим сиропом. Мій принцип господарювання такий — скільки Бог дав, стільки треба і взяти. Нам потрібно навчитися сприймати природу такою, яка вона є. І в жодному разі не чинити над нею насильства. Деякі ж пасічники поводяться непорядно, перетворюючи цукор на мед. Саме від цього я хочу застерегти своїх учнів. А ще завдяки бджільництву мені вдалось заохотити своїх школярів вивчати англійську мову.
Ми дізналися, що в Іспанії проводиться щорічний міжнародний конкурс на бджолину тему. Премії — солідні: перша становить 500 євро, друга — 400, третя — 300. Про це я розповіла своїм юним бджолярам. Вони настільки захопилися, що з радістю взяли участь у конкурсі.
Тепер я знаю, що моє хобі передасться дітям на все життя. А ще учні залюбки пишуть вірші, байки, загадки, кросворди, головним персонажем яких є золоті бджілки-трудівниці.
Переконана: хто займатиметься бджільництвом, хибною дорогою в житті не піде... Є у мене ідея створити проект разом із нашим волонтером, який сприятиме розвитку бджільництва на селі. Якщо він буде успішний і профінансований, ми відкриємо міні-пасіку, і до неї залучимо інвалідів та жінок, котрим найважче знайти роботу в сільській місцевості. Хотілося б зробити добру справу: мед, який принесуть бджілки з нашої дослідної пасіки, віддати до шкільної їдальні».

Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:

• «ШАНУЙМОСЯ, БО, БІГМЕ, МИ ТОГО ВАРТІ!»

назад »»»