ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ: СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗЛЕТУ
Невпинний прогрес і зростання світового виробництва потребує дедалі більших обсягів енергоресурсів. Відповідно запаси традиційних видів палива зменшуються, а ціна на них зростає. В такій ситуації держава, яка хоче бути конкурентоспроможною на світових ринках, має подбати про заощадження власних енергетичних витрат і віднаходити альтернативні джерела енергії.

Нині рівень витрат палива на одиницю продукції визначає рівень ефективності виробництва, а відтак усієї економіки. Чим ефективнішим є використання енергоресурсів, тим більш стабільною, гнучкою і динамічною є економіка. Про різний рівень розвитку України й розвинутих держав світу свідчить, зокрема, те, що енергоємність ВВП нашої держави у кілька разів перевищує середній рівень енергоємності розвинутих держав світу.
Таким чином, питання енергозбереження для України стає, без перебільшення, визначальним у сфері національних інтересів. Адже лише впродовж 2000–2004 років енергетична залежність України від імпорту палива становила 60%. Йдеться про те, яким чином ми можемо зміцнити власну енергетичну безпеку, без якої немає ані економічної, ані політичної незалежності.
Проблеми, які ми маємо в сфері енергоспоживання, отримані у спадщину від радянських часів. Тоді, як відомо, виробничі потужності планувалися та будувалися не за принципом їхньої технологічної ефективності, а за принципом кількості. Випуск продукції в нас збільшувався не шляхом впровадження нових технологій, а будівництвом нових підприємств. Таким чином, про якісь енергозберігаючі технології навіть не йшлося. Та і не було потреби — енергоносії були найдешевшими в світі та майже невичерпними. Таким чином, нині ми опинились у ринкових умовах з радянськими технологіями.
Крім того, через величезні поклади сировини у надрах, радянська економіка для отримання валюти орієнтувалась на розробку корисних копалин, а не випуск високотехнологічної продукції. Тож не випадково Україна — держава з потужною сировинною і обробною промисловістю, яка є надзвичайно енергоємною. При цьому у нас наднизький рівень розвитку високотехнологічних галузей, що потребують набагато менших енерговитрат. Це є хворобою усіх країн з перехідною економікою. Тому держава має сприяти зміні макроекономічних пропорцій, орієнтуючись на випуск високотехнологічної продукції. Це — питання не лише енергозбереження, а й перспективи України взагалі.
Водночас нам потрібно кардинально зменшувати рівень енергоспоживання у традиційних для України галузях. Щодо технологічного їх оснащення ми суттєво відстаємо від розвинутих держав світу. Найбільш енергоємними сферами у нас є металургійна галузь, транспорт, енергетичний сектор і житлово-комунальне господарство. У виробництві використовуються технології позаминулого століття, що потребують величезних обсягів палива та електроенергії.
Для ефективної реалізації ідеї енергозбереження необхідна широкомасштабна державна кампанія, спрямована на зменшення енерговитратності української економіки, іншими словами, впровадження новітніх технологій у всіх галузях промисловості, комунальній сфері, енергетичному секторі. За деякими оцінками, Україна протягом десяти років здатна зменшити на 50 відсотків імпорт енергоносіїв. Запровадивши енергозберігаючі технології у найбільш енерговитратних галузях, ми могли б значно зменшити імпорт енергоресурсів з інших держав, заощадивши кошти та знівелювавши політичний тиск на нашу державу з боку експортерів нафти й газу. Крім того, зменшення енергетичної складової собівартості продукції підприємств дало б змогу Україні стати конкурентоспроможною на зовнішніх ринках. З урахуванням визнання нашої держави країною з ринковою економікою та вступу в недалекому майбутньому до СОТ, що зменшує загрозу антидемпінгових розслідувань проти України, ми могли б витіснити традиційних лідерів із багатьох ринків. Тому справа енергозбереження — невідкладна і архіважлива.
Оновленню технічного обладнання на промислових і енергогенеруючих підприємствах необхідно приділити значну увагу, як першочерговому кроку для зменшення енерговитрат. Адже значні обсяги енергоресурсів втрачаються саме через фізичну зношеність основних фондів, що сягає 65—70 відсотків, і моральну застарілість обладнання. Наведемо лише два показові приклади. В Україні для виплавлення сталі ще й досі широко використовують мартенівські технології, якими користувалися майже сто років тому. Витрати палива під час застосування цього способу є вельми великими. При цьому весь світ давно перейшов на конверторний спосіб, що потребує вшестеро менших витрат палива на тонну сталі. За підрахунками фахівців, тільки впровадження конверторного способу дало б змогу скоротити витрати газу в металургії на 1,4 мільярда кубометрів. Крім того, на 2,4 мільярда кубометрів газу можна скоротити витрати в металургії за рахунок упровадження технології доменної плавки чавуну із вдуванням гарячих відновлюваних газів на холодному технологічному кисні та пиловугільній суміші. Якщо ж держава не здатна самотужки впроваджувати енергозберігаючі технології на підприємствах, що їй належать, вона, з огляду на національні інтереси й енергетичну безпеку, має приватизувати їх, зазначивши серед умов модернізацію обладнання та впровадження енергозберігаючих технологій.
Із метою стимулювання власників підприємств до енергозбереження, в законодавчій сфері потрібно створити заохочувально-регламентуючу систему, яка б жорстко регулювала норми витрат енергоносіїв шляхом санкцій та штрафів за неефективне їх використання й водночас надавала б податкові пільги тим, хто впроваджує енергозберігаючі технології. В цьому плані важливо не допустити прямого втручання держави у господарську діяльність суб'єктів господарювання.
Держава має переглянути власну енергетичну стратегію та вдосконалити структуру кінцевого споживання енергоресурсів. Йдеться про ширше використання дешевої електроенергії, зокрема у житлово-комунальному господарстві. Це уможливить зменшення витрат дефіцитних видів палива. Через це слід особливу увагу приділити подальшому розвитку атомної енергетики, а також упровадженню нетрадиційних і відновлювальних джерел енергії. Їх безумовною перевагою є невичерпність та екологічна чистота. Невипадково країни Європейського Союзу поступово переходять на використання енергії вітру, сонця і води. В енергетичному балансі деяких держав питома вага нетрадиційних джерел енергії сягає 40%.
В Україні, на жаль, поки мало уваги приділяється альтернативній енергетиці. Це при тому, що понад 20% площі країни придатні для спорудження вітроенергетичних установок, а в Карпатах маємо великий потенціал для будівництва міні— та мікроГЕС. Крім того, практично не ведуться роботи щодо використання водню як палива.
Таким чином, питання енергетичної незалежності й зміцнення енергетичної безпеки — це комплекс взаємопов'язаних заходів, які мають відбуватися синхронно і потребують політичної волі й фінансування. Держава мусить виявити цю волю, а також віднайти відповідні кошти на реалізацію нових енергетичних програм. Лише тоді Україна здатна буде збудувати економічне диво, про яке ми останнім часом так багато говорили.

Роман СТОРОЖЕВ, президент Асоціації «Газові трейдери України»
також у паперовій версії читайте:

• СПРАВА ДЕРЖАВНОЇ ВАГИ
• ВІЛЬНІ ТА РЕПРЕСИВНІ ЕКОНОМІКИ CВІТУ
• ПРИБУТКОВИЙ БІЗНЕС

назад »»»