ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
АНТАРКТИЧНИЙ ЮВІЛЕЙ ТА ЕКСПЕДИЦІЙНІ БУДНІ
У п’ятницю, 20 січня 2006 року, у Києві відбудуться урочисті проводи 11-ї української антарктичної експедиції. За традицією церемонія відбуватиметься спочатку біля пам’ятника Михайлу Грушевському, а потім у приміщенні Національного антарктичного наукового центру.

Курс — на острів Галіндез
21 січня розпочнеться багатотисячокілометрова повітряна подорож, у яку учасники експедиції вирушать рейсовими літаками з міжнародного аеропорту «Бориспіль» до Південної Америки — у Сантьяго-де-Чилі. А з чилійської столиці лайнер місцевої авіакомпанії доправить українських дослідників до портового міста Пунта-Аренас, що на крайньому півдні цієї країни — на березі Магелланової протоки.
Там повітряний етап подорожі зміниться морським — учасники експедиції разом з вантажем (спорядженням, продуктами харчування, запасами дизельного пального для антарктичної станції «Академік Вернадський») зійдуть на борт перуанського науково-дослідного судна «Гумбольт», яке 23 січня візьме курс через вельми широку — понад тисячу кілометрів — і надзвичайно бурхливу протоку Дрейка, котра, з’єднуючи Тихий й Атлантичний океани, відокремлює Південну Америку від Антарктиди.
Використання цього судна для доставки нашої експедиції а Антарктиду та у зворотному напрямку стало можливим завдяки угоді про співпрацю, укладеній торік між Національним антарктичним науковим центром України та відповідним відомством Перу.
«Гумбольт» час від часу доправляє перуанських науковців на один з антарктичних островів — Кінг Джордж (інша його назва — Ватерлоо). Там функціонують кілька станцій різних країн: польська — «Арктовський», чилійська — «Пресиденте Фрей», китайська — «Велика стіна», уругвайська — «Артігас», корейська — «Кім Се Йон», бразильська — «Команданте Феррас», аргентинська — «Хубані». А ще — перуанська, яка має назву «Мачу Пікчу» (за найменням відомого центру старовинної цивілізації південноамериканських індіанців-інків, що міститься на території сучасного Перу. Ця арктична станція діє сезонно — лише влітку. Отож 30 місць на своєму судні перуанці надали українським колегам.
Вийшовши з чилійського порту Пунта-Аренас, «Гумбольт» спочатку зайде на згадану перуанську станцію «Мачу Пікчу», після чого вирушить далі на південь — до архіпелагу Аргентинських островів трохи західніше від узбережжя Антарктичного півострова. На одному з них — острові Галіндез і «прописана» українська антарктична станція «Академік Вернадський». Сюди судно має прибути 26 січня. Там уже очікують на зміну тринадцять зимівників з 10-ї експедиції на чолі з начальником станції — метеорологом з Одеси Віктором Ситовим, які тепер закінчують свою річну вахту.
...Упродовж кількох попередніх років доправлення українських експедицій в Антарктику й звідти здійснювалася через порт Ашуая, що на крайньому півдні Аргентини — на одному з островів Вогненної Землі. Нині обрано інший шлях, де пунктом пересадки з авіаційного транспорту на морський став чилійський порт Пунта-Аренас. У зв’язку з цим я поцікавився в директора Національного антарктичного наукового центру Валерія Литвинова, чим зумовлена зміна в маршруті.
— Справа в тому,— пояснив Валерій Аркадійович, що таким чином ми отримали змогу потрапити в Антарктиду під час тамтешнього літа — в січні. А раніше нам вдавалося зробити це тільки наприкінці лютого чи на початку березня, коли в той регіон приходить осінь з її вельми несприятливими погодними умовами та нерідко складною льодовою ситуацією в протоках між островами Аргентинського архіпелагу. За попереднього (аргентинського) варіанта маршруту ми не мали можливості замовляти судно на січень (у розпал сезону розцінки тут дуже високі, а ми маємо вельми скромне бюджетне фінансування). Транспортування ж на перуанському «Гумбольті» обійдеться нам істотно дешевше. І головне — ми сягнемо мети подорожі в ліпший період, ніж це було досі. До того ж «Гумбольт» — судно, як я вже казав, науково-дослідне, завдяки чому, на відміну від суто транспортного «Ушуая», матимемо всі можливості для проведення певних морських дослідницьких робіт. Усі ці вагомі плюси в сукупності переважили єдиний мінус: якщо на аргентинському судні «Ушуая» в наше розпорядження надавали 45 місць, то на «Гумбольті» — дещо менше (30), через що довелося скоротити чисельність сезонних дослідних загонів.

На зимівлю — через добір
— Старту 11-ї експедиції,— веде далі Валерій Литвинов, передувала ретельна підготовка, що тривала протягом кількох місяців. Спочатку претенденти на участь у цій експедиції зібралися в Києві, де ретельно обстежили їхній стан здоров’я. Потім для фахівців був призначений ознайомчо-тренувальний збір, під час якого майбутні полярники мали перевірити психологічну сумісність й налагодити взаємини в колективі зимівників (спостереження здійснював професор-психолог з Харкова Віктор Сухоруков). Цей контрольний збір влаштували в Центрі спеціального контролю Національного космічного агентства України, що в містечку Макарів-1. До речі, співробітники центру НКАУ, які опанували наявну в них сучасну високочутливу сейсмічно дослідницьку апаратуру, уже протягом кількох років беруть участь в українських антарктичних експедиціях (у тому числі й у зимівлях там).
Чисельність зимівників на станції «Академік Вернадський» в 11-й експедиції — 14 фахівців (науковці, технічний персонал, кухар, лікар). З них четверо мають чималий досвід зимування в Антарктиді. Зокрема, електрик Валентин Вишневський з Києва вирушає в країну пінгвінів учетверте. Наступна зимівля буде третьою для метеоролога з Криму Юрія Глібіна (його цьогоріч призначено начальником станції), для системного механіка з Полтавщини Віктора Омельченка та для геофізика Андрія Залізовського — харків’янина з радіоастрономічного інституту НАН України. Інші десять учасників отримають в 11-й експедиції як мовиться, перше антарктичне хрещення.
На станцію «Академік Вернадський» вирушать ще близько десяти різних за фахом науковців, які братимуть участь у сезонних дослідженнях. Одні (мікробіологи, магнітометри) працюватимуть на острові Галіндез і, можливо, на деяких сусідніх з ним островах, інші (вчені з Інституту геофізики та Інституту геологічних наук НАНУ), поки здійснюватиметься перезмінка, вирушать на «Гумбольті» в морську подорож довкола архіпелагу Аргентинських островів, де за допомогою спеціальних трубок підніматимуть проби донних відкладень та вестимуть інші геофізичні дослідження.
До експедиції залучено також фахівця-будівельника — киянина Анатолія Главацького, він перевірить технічний стан різних споруд на станції. Досвідчений антарктик Микола Маковей з Кривого Рогу (він чотири рази брав участь у подібних радянських експедиціях) здійснюватиме операції з перекачування доставленого для станції дизельного палива із судна в спеціальні баки, що розміщені на острові. Про своє бажання взяти участь у нашій експедиції заявили троє зарубіжних учених — геолог з Росії та двоє екологів-іспанців. Координуватимуть увесь комплекс робіт під час 11-ї української експедиції два заступники директора Національного антарктичного наукового центру — Володимир Ващенко (опікується науково-технічним забезпеченням) та Сергій Кремньов (займатиметься логістикою — вирішуватиме проблеми фрахтування судна, закупівлі необхідних харчових продуктів, спорядження тощо). Зимівники, які вже відпрацювали свій термін, повернуться до Києва приблизно 17 лютого.

Свято — з прицілом на перспективу
Останній день цьогорічного перебування на нашій станції попередньої зміни (6 лютого) буде ознаменовано не лише обов’язковими процедурами формального характеру, а й святом. Перша кругла дата — це все-таки маленький ювілей. Рівно десять років тому — 6 лютого 1996 р.— англійські колеги, які доти були господарами цієї станції на острові Галіндез (вона тоді називалася «Фарадей»), спустили з її флагштока британський прапор, а учасники першої української антарктичної експедиції підняли натомість синьо-жовте знамено нашої держави й дали станції ім’я видатного українського вченого Володимира Вернадського. Слід зазначити, що цій події передували складні перипетії. Тоді українські вчені — ентузіасти нашого приєднання до числа держав, що регулярно здійснюють дослідження в Антарктиді, мусили не тільки вирішувати з колегами з Британської антарктичної служби цілий комплекс формальних питань (ми взяли зобов’язання не припиняти їхніх магнітометричних, іоносферних та метеорологічних спостережень й ділитися отриманою інформацією з англійцями), але й тут, в Україні мусили переконати місцевих керівників різного рівня (аж до найвищих), що така станція дуже потрібна Україні.
— За десять років, що минули відтоді,— розповідає Валерій Литвинов,— українські вчені здійснили в Антарктиді чимало різноманітних фундаментальних і прикладних досліджень — з метеорології, геофізики, біології, геології, фізики атмосфери, іоносфери, озоносфери, з гляціології, медицини та інших наук. Ці дослідження не лише принесли нові наукові знання, але й мають багато точок практичного застосування — як нині, так і в майбутньому. Це, зокрема, вивчення морських біоресурсів та вияв корисних копалин у регіоні, прогнозування погоди й можливих кліматичних змін, дослідження поведінки людського організму в складних природних умовах тощо. Найважливішим підсумком цих десяти років є те, що Україна, попри всі її економічні негаразди, стала-таки антарктичною державою, була прийнята до співтовариства країн, котрі є повноправними членами міжнародного Договору про Антарктику.
На поточний рік, як повідомив авторові цих рядків Валерій Аркадійович, у держбюджеті виділено на антарктичні роботи 9,9 мільйона гривень. Це дещо більше, ніж асигновано торік (у 2005-му держава виділила 7,7 млн грн). Утім, і ціни відтоді значно зросли — і на пальне, і на продукти харчування.
— До того ж,— каже Валерій Литвинов,— певна частка коштів з бюджетного фінансування цьогоріч буде потрібна для виготовлення нового металевого паливного бака, спорудженого ще англійцями. Нині він потребує заміни. На підставі проекту ми оголосимо тендер, переможець якого й виготовить такий екологічно безпечний, надійний резервуар для нашої антарктичної станції. Досі відчутною залишається проблема невчасного фінансування робіт, які Україна виконує в Антарктиці — кошти Мінфін і державна скарбниця надсилають «порціями» протягом року, тоді як вони найбільше потрібні на самому початку року — для оплати авіаквитків, фрахтування судна та іншого (того, без чого експедиція не здійснена). Найліпше було б ці кошти отримувати в грудні. Проте, згідно з чинним законодавством, це неможливо. Нині, щоб не зірвати підготовки до антарктичного відрядження, взяли півмільйонний кредит в «Укрексімбанку».
Звісно, було б ще ліпше, якби в розпорядженні дослідників було спеціалізоване наукове судно, здатне працювати в умовах суворого регіону. 2–3 місяці таке судно льодового класу використовувалося б для робіт в Антарктиці, а решту часу працювало б у наукових експедиціях у Чорному чи Середземному морях, а також (як це, скажімо, роблять росіяни) виконувало б туристичні рейси й таким чином заробляло кошти, необхідні для антарктичних досліджень й утримання судна.

Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:

назад »»»