ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ПРОБЛЕМА
«ГЕНЕРАЛИ» ПІДВАЛЬНИХ КАР'ЄРІВ
Що ми знаємо про підвальний світ наших міст? Найчастіше зазирають у нього дезінфектори. Про сантехніків можна не згадувати, бо вони з'являються лише тоді, коли з труби рвонув гейзер і затопило півпідвалу.

А ось херсонські дезінфектори можуть розповісти дуже багато цікавого про те, що насправді відбувається в наших підвалах...

«Прямою кишкою» міста...
Каналізаційний сморід напівпідвалів — ніщо у порівнянні з агресією двоногих жителів дна. Кожному не зайве запам'ятати просте правило: якщо помітили якесь ворушіння у підвалі, бачите, що там якісь люди — не думайте навіть і тицятися туди! Краще не пошкодуйте ніг та зайдіть наступного разу. Усна інструкція переконлива: адже ті, хто ховається від світла божого, давно вже не схожі на людей — від таких осіб усього можна чекати.
Є й інші мешканці наших підвалів. На жаль, тепер їх можна зустріти у будь-який час доби і в центрі, й на околиці.
— Я на восьмому поверсі живу. Пацюк облаштувався у мене на балконі й живе там уже тиждень. Добре, що собаку маю, мабуть, пацюк його боїться і не насмілився переступити поріг кімнати,— розповідає обурена пенсіонерка Валентина Павлівна.
— Невже таке можливе? — запитала я у виконувача обов'язків завідувача Херсонського міського відділу профілактичної дезінфекції, лікаря-дезінфекціоніста Ніни Кондрашиної.
— Якось у Таврійському мікрорайоні на власні очі бачила, як пацюк чекав, коли відчиниться ліфт, і швидко шмигнув туди! Тому немає нічого дивного в тому, що пацюків ми виявляємо і на 9-му поверсі. Раніше вдень люди їх не бачили, тепер це нікого не дивує...

Не все, як у людей
Пацюки — дуже розумні істоти, прекрасно орієнтуються на місцевості. Для них не існує перешкод. Будинковими комунікаціями вони користуються не гірше, ніж ми — ліфтом. Допомагає цьому і подача води за графіком: велику частину часу шлях у тунелях водопровідної та каналізаційної мереж відкритий. Спеціалісти пригадують випадок, коли пацюки з унітазів вилазили. Часто вони пересуваються і повітропроводами. Якщо, наприклад, із кухні йде приємний їстівний запах, вони вибивають лапками пластмасові решітки, заскакують у квартиру, хапають шматок, що сподобався, і зникають тим же шляхом.
Сірі пацюки бігають зі швидкістю 10 км на годину, стрибають у висоту до 80 см, у разі небезпеки — до 2 метрів! Вони чудово плавають, пірнають, це справжні скелелази і спринтери. За день «накручують» до 50 км. Виживати і плодитися вони можуть і в холод, і в спеку. Створіть самиці пацюка хороші умови — й вона плодитиме через кожні 23 дні. Якщо раніше за раз плодилося по 6–7 щуренят, то тепер — до 12.
— Наша організація госпрозрахункова,— пояснює Ніна Григорівна.— Головні проблеми створюють нам ЖЕКи. Вони непробивні. Послухати їх — ніколи не мають грошей. Тим часом витрати за дератизацію входять до квартплати. За калькуляцією з квадратного метра житлоплощі кожен із нас платить по 0,04 коп. У сумі цього цілком достатньо, щоб обробляти житлові будинки три-чотири рази на рік. Але оскільки нам грошей не перераховують, ми не можемо робити масової дератизації, як це було раніше. ЖЕКи постійно скаржаться, що мешканці не платять квартплати, і тому на боротьбу з пацюками немає грошей. Однак щодня до нас дзвонять і приходять люди, просять, благають допомогти позбутися гризунів. Адже тільки похолодає — щури з усіх звалищ і сміттєзбірників біжать куди? Певна річ, у підвали житлових будинків. Раніше ми регулярно весною і восени, починаючи з околиць і просуваючись до центру, обробляли кожен будинок, підвал, очисні споруди, сміттєпроводи... Багатьох це дратувало. Іноді на нас навіть собак спускали. Але при цьому ефективність нашої роботи сягала 97–98 відсотків.
Дезінфектори стверджують, що тільки підтруєні пацюки дозволяють себе подолати.
— Бува, двері у під'їзд відчиняю, а їх там з десяток,— скаржиться прибиральниця Ніна Василівна.— А як востаннє потруїли, нормально стало. Одного-двох бачу, не більше.
Перевірити, чи багато в будинку «мешканців», не врахованих паспортисткою, можна, якщо розсипати в підвалі борошно. Сліди лапок видадуть статистику.
Отруту слід розкласти у кожну нірку. У кожному будинку їх десятки й десятки: у під'їздах, під сходами, в палісадниках. Як дізнатися, чи живе хтось у норі? Дуже просто. У пацюків не все, як у людей. Якщо вхід у нірку не засмічений, то тут заселено. А якщо лежать камінці, трісочки або папірці — це означає, що господарі оселі «переїхали».

Хвостаті гурмани
— Зараз я вам їх покажу. Якщо закричу, не лякайтеся,— попереджає мене прибиральниця.— Значить, щура побачила. Коли з порожнечі й темряви в тебе раптом впиваються уважні оченята, мимоволі здригнешся, звикнути до цього неможливо. Від погляду цього звірка аж дріж бере до ознобу.
Але цього разу довелося спостерегти лише хвостики пацюків. Верткі звірки ховаються швидко. Їм теж не хочеться іти на конфлікт.
— Придбання отрути — велика стаття витрат. Прибутків, як самі розумієте, ніяких. Отрути імпортні, дуже дорогі. Аби придбати їх, потрібні гроші. Приманки ми готуємо самі. Це своєрідне мистецтво. Бо якщо пацюк, який живе на складі металу, готовий проковтнути все підряд, то той, котрий облюбував кондитерську фабрику,— справжній гурман. От і варимо для таких солодку кашу з ваніллю. Приходимо іноді на роботу, а наша колега вже приманку зварила: пахощі неймовірні! Ми всі ходимо й облизуємося. Іноді як приманку використовуємо рибу, кавуни, насіння соняшника (терте і підсмажене), різні «бутербродики»...Не дай Боже, приманка скисла — пацюки до неї ні за що не доторкнуться. Перебірливі істоти!
На яке ж марнотратство йде сьогодні дизстанція, щоб привабити «критичну масу»! Адже «банкети» для пацюків госпрозрахунковій дільниці, якій комунальні служби заборгували за санобробку, не по кишені.
Нині міський відділ профілактичної дезінфекції обслуговує за договорами 1889 об'єктів і обробляє 646 тис. кв. метрів. Це набагато менше, ніж у минулі роки. Великі підприємства перестали бути їхніми клієнтами. А ті, що залишилися, не завжди розплачуються за виконану роботу.
— Обробляли ми нещодавно один із хлібозаводів, а вони нам не заплатили,— скаржиться Ніна Кондрашина.— Відповідно, все це на нас позначається. Якщо в 1995 році у штаті було 170 співробітників, у 2000-му — близько 60, то сьогодні — 11 дезінфекторів і 3 інструктори...
Те, що гризуни почувають себе у Херсоні комфортно, страшний факт. Встановлено, що пацюки переносять таку хворобу, як сказ. Добра «підмога» армії бродячих собак і котів. Сказ невиліковний. Лікарі можуть лише зменшити страждання вмираючого хворого. А що, як тварини перестануть терпіти наше сусідство і рвонуть витісняти городян із домівок? Чи вистачить вакцини на всіх покусаних?
Побродивши міськими підворіттями, зазирнувши у підвали й увібравши там нічим не витравні міазми херсонського побуту, розумієш: головну небезпеку становлять не пацюки (тварини, на відміну від нас, чепурні), а люди. Санітарний стан житла кого хочеш доведе до сказу.

Софія СЕРЕБРЯКОВА
також у паперовій версії читайте:

• ЯК ЗУПИНИТИ РЕКЛАМУ СМЕРТІ

назад »»»