ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА МИСТЕЦТВО
КАЗКИ НАВЧАЮТЬ ДОБРА. АЛЕ НЕ ГРАМОТИ
Серед безлічі новорічно-різдвяних вистав і концертів, які вирували в столиці під час зимових канікул школярів, кожен вибирав те, що найбільше привертало увагу. Авторці цих рядків закортіло поринути у стихію дитинства й подивитися, чим нині тішать маленьких глядачів мистецькі новорічні «ялиночки». Я завітала на дві з них.

Почала з перегляду музично-ексцентричної чудасії «Той, хто з неба впав» у Центральному будинку офіцерів Збройних сил України. Прем’єра цього мюзиклу композитора Ігоря Поклада й поета Олександра Вратарьова (за мотивами української народної казки «Летючий корабель») відбулася на початку минулого року. Автори написали твір на замовлення театру «Ательє 16» — одного з наймолодших у Києві, та вже досить популярного. Режисер-постановник вистави Дмитро Тубольцев створив динамічну музично-драматично-комічну феєрію з танцями, майстерно виконаними шоу-балетом «Модус-Ніка».
Тут, як і в кожній казці, точиться боротьба між правдою і брехнею, винахідливістю й заздрістю — одне слово, між добром і злом. Уособленням світлих сил є Олекса та його вірні друзі. Цей відважний чоловік вирішив змайструвати летючий корабель після слів коханої Марічки: «Літає тільки той, хто любить». «Тоді я полечу!» — впевнено виголосив він. І став капітаном корабля, зібравши на ньому талановитих людей. Ось, приміром, Весела Паляничка може за одну мить цілий коровай з’їсти, фантастично прудкий Дід Скорохід оббігав увесь світ, Велике Вухо вміє оперативно збирати інформацію, а дівчина Морозка де кине свою чарівну соломку — там сніг випаде.
Усі таланти Олексиних друзів стали в пригоді, коли склалася, по-сучасному кажучи, екстремальна ситуація. Уявляєте — дівчина Марічка, яку так любить Олекса, зазнавши злих чар, перетворилася на дочку свавільного царя Васюти і навіть ім'я змінила на Килину. Тож довелося Олексі не раз доводити своє право зватися лицарем, адже попереду на нього чекав шлях «через терни до зірок». Спочатку він мусив поборотися за руку і серце царівни, виконавши три надскладні цареві завдання. А потім перетворити зачаровану Килину на Марічку. Все це здійснити було б неможливо, якби не друзі з їхніми здібностями. А ще — юні глядачі, які так щиро й емоційно реагували на все, що відбувалося на сцені.
Зробити публіку активним співучасником сценічної дії вдалося і творцям прем'єрної вистави «Новорічна одіссея» у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. Гадаю, казка, яку написав спеціально для театру Дмитро Буковинець і поставив заслужений діяч мистецтв України Дмитро Чирип'юк, тішитиме глядачів упродовж багатьох років.
Героям цієї святкової фантасмагорії теж довелося подорожувати, вирушивши за межі Землі. Їхній шлях пролягав кількома планетами Всесвіту — Зеленою, Золотою, Синьою, а транспортом стала...летюча ялинка. На ній вирушив у мандри Дід Мороз, але також, звісно, не один, а в компанії чотирьох черепашок ніндзя — Леонардо, Донателло, Мікеланджело і Рафаелло, а з ними ще й Дракоша, зовсім не страшний, до того ж поліглот. До ризикованої подорожі незвіданими світами їх спонукало раптове зникнення Снігуроньки у переддень Нового року. Позаздрив землянам, що мають таких красунь, інопланетянин — злий чаклун Шредер. Це він підступно викрав Снігуроньку, сховавши її на Червоній планеті.
Широкі знання, уміння, розвинена інтуїція, регулярні фізичні вправи, зокрема з фехтування — і це ще далеко не всі знаряддя боротьби дружного колективу, очолюваного Дідом Морозом, із злими силами. Все одно нічого б у них не вийшло, якби не допомога згуртованої глядачевої зали. Треба було бачити, як щиро, доброзичливо й безпосередньо попереджала юна публіка про хитрощі інопланетного чаклуна — намагання підсунути мандрівникам карту заплутаних планет Всесвіту, метеоритний дощ, переодягання Шредера в Снігуроньку тощо.
Отже, як і в часи мого дитинства, казки на новорічних «ялинках» у театрах і концертних залах навчають робити добро, цінувати дружбу — а це так важливо у нашому черствуватому сьогоденні. Проте хотілося б звернути увагу й на негативні чинники. Маю на увазі, по-перше, мовне недбальство. Надто часто стикаємося з ним у побуті, а тепер суржик поволі переходить і в сценічний та екранний простори. Мовні покручі видаються за спроби жартів, імпровізацій, невимушеного спілкування. Зокрема, у мюзиклі «Той, хто з неба впав» театру «Ательє 16» один із позитивних героїв каже: «Не пойняв». А Дід Мороз у виставі франківців узагалі чомусь вставляє російські фрази: «Ой, не могу» та «Чего вы меня все время роняете?» (цитата з фільму «Іронія долі»). Я не закликаю робити цього персонажа штучним старим, добрим дідусем, і актор Олексій Зубков зумів оживити традиційний образ, наблизивши його до сучасних дітей та дорослих. Але лексика героя могла б містити якісь влучні українські висловлювання. Автор п'єси і виконавець ролі мали б знайти їх.
Не завадило б і урізноманітнити сюжети новорічних казкових вистав. Адже на різних сценах здебільшого схожі фабули — з викраданнями, зачаруваннями і польотами. Уникненню банальних повторів сприяли б нові й якісні постановки казок відомих вітчизняних і зарубіжних письменників. Можливо, вони з'являться на майбутніх новорічних святкуваннях.

Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:

• НЕДИТЯЧА ТВОРЧІСТЬ 11-РІЧНОГО ХУДОЖНИКА
• СЯЙВО ЛАМПИ АЛАДДІНА

назад »»»