Головна
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Вiвторок Жовтень 14, 2014
Головні новини
За пенсіями до ПФ звернулося 64 тис.переселенців У зв’язку з переїздом через воєнні дії на ... (12 Жов 2014)
Добра воля Не­що­дав­но бу­ли ... (12 Жов 2014)
Як Москва сама себе висікла 7 сеп­ня уряд Ро­сії на ... (12 Жов 2014)
Турецький Кіссінджер іде вгору Ре­джеп Та­йп Е­до­ган ... (12 Жов 2014)
Союз держав-ізгоїв У Мос­кві дня­ми ... (12 Жов 2014)
Активізація дипломатичних маневрів навколо Ураїни Чергове загострення військово-політичного ... (12 Жов 2014)
План Путіна Пе­зи­дент о­сії ... (12 Жов 2014)
Штайнмаєр вважає Порошенка й Путіна відповідальними за ... Міністр закордонних справ Німеччини ... (12 Жов 2014)
УКРАЇНА – НАТО Учо­ра в Уель­сі ... (12 Жов 2014)
ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ВІДСТАВКОЮ ПО ВІДСОТКАХ
ЧИ ЗДАТНА ВІДСТАВКА УРЯДУ ЮРІЯ ЄХАНУРОВА ЗМІНИТИ ЕЛЕКТОРАЛЬНІ НАСТРОЇ В УКРАЇНІ?
Недавня урядова відставка, поза всякими сумнівами, позначиться на діяльності української влади взагалі. Але вона, вочевидь, може мати ще й деякі електоральні наслідки напередодні загальнодержавного політичного змагання під промовистою назвою «Парламентські вибори-2006». Напевно, вже за кілька днів соціологи нададуть нам більш-менш чітку картину того, хто придбав, а хто втратив від подій, котрі розгорталися у стінах Верховної Ради 10 січня. Поки ж цих даних немає, спробуймо коротко проаналізувати: як можуть відреагувати на напівлегітимну відставку Юрія Єханурова симпатики різних партій та блоків?

Почнемо із потенційного фаворита перегонів — Партії регіонів. Обізнані люди переконують: навіть зранку 10 січня левова частка фракції не була налаштована аж надто рішуче і воліла лише добряче «попаритися» Кабінет Міністрів, публічно його затаврувавши, а ідея з відставкою визріла у «регіоналів» уже в процесі розгляду питання. Можливо, це справді так, адже, пригадується, «Регіони України» 22 вересня з другої спроби навіть підтримали кандидатуру Юрія Єханурова на посаду Прем'єр-міністра.
Втім, позиція фракції «регіоналів» не вирізнялася навіть натяком на симпатію до Кабінету Міністрів. Найпоказовіше, що левова частка звинувачень на адресу уряду — це суцільна нісенітниця. Депутат Володимир Бронніков, котрий у процесі обговорення виступав із трибуни, зокрема заявив, що, мовляв, підписана газова угода робить Україну васалами США і НАТО. Звідки такий висновок — зрозуміти важко. Адже ті ж таки «регіонали» у низці коментарів, навпаки, вказували на те, що збільшення плати за газ і розірвання «спайки» ціна— транзит робить нас залежними від «Газпрому». А ця структура до Вашингтона чи Брюсселя, здається, аж ніяк не причетна.
Але для потенційних виборців Партії регіонів усе це — дрібниці. Як не прикро, вони досі ще воліють якомога більше чути про недоліки нової влади, а тому далеко не завжди вдумуються у суть того, що виголошують із трибун їхні лідери. Тому рішення про урядову відставку, скоріше за все, залишить рейтинг Партії регіонів на тому самому рівні. Хіба що частина електорату усе ж таки перейде до давніх соратників «регіоналів» — соціал-демократів (о), чи то пак, як вони себе нині іменують, блоку «Не Так». А судячи із попередніх соціологічних опитувань, голоси ці для Леоніда Кравчука і К° потрібні.
Інша політична сила, що здавна позиціонується як «запеклий друг» «помаранчевої влади» — це комуністи. У них, на відміну від «регіоналів», великого рейтингу вже немає. Власне, саме до Партії регіонів здебільшого і перейшли колишні симпатики КПУ. З цього можна зробити висновок: якщо зворотний процес і відбуватиметься, то також не за рахунок проурядових сил. Але й боротьба за голоси між «регіоналами» та комуністами може бути доволі потужною. КПУ ж бо не є надійним союзником Партії регіонів. Пригадується, після першого туру позаторішніх президентських виборів Петро Симоненко не схотів закликати своїх виборців голосувати за Віктора Януковича. Він демонстративно оголосив, що залишається в опозиції до всіх і вся. Навіть більше — не раз називав обох конкурентів тодішніх перегонів представниками однієї системи, з котрими КПУ постійно вестиме боротьбу.
Трішечки інша мотивація 10 січня була у БЮТу. Ця фракція від самого початку урядування Юрія Єханурова не була його прихильником. Підопічні Юлії Тимошенко не голосували ні за призначення Єханурова главою Кабінету Міністрів, ні за державний бюджет, ні за більшість інших рішень, ініційованих урядом. Та й під час нинішньої газової суперечки Тимошенко була найзапеклішим критиком ухвалених домовленостей. Нагадаємо, саме вона першою оприлюднила текст угоди. А ще запропонувала скасувати домовленості й просто собі працювати на основі чинного до 2009-го року договору. Можливої реакції «Газпрому» пані Тимошенко не уточнювала.
Та й у процесі парламентського розгляду проект постанови щодо можливості відкликання газової угоди виплив саме із БЮТівського середовища. Його автор — Олег Білорус — дуже наполягав на голосуванні й навіть після того, як спікер Володимир Литвин пояснив: відкликати такого роду документи та ще й в односторонньому порядку — не компетенція парламенту навіть після того, як частково набрала чинності конституційна реформа. Але й сьогодні лідерка БЮТ і далі переконує громадськість: вона доможеться скасування домовленостей із «Газпромом». Щоправда, не уточнює, як саме.
Мабуть, лідери Блоку Тимошенко вважають: їхня принципова позиція щодо відставки Юрія Єханурова додасть їм політичних дивідендів. Можливо, частина громадян, котрі після вересневого розколу «помаранчевої команди» з перших днів стали на бік Юлії Володимирівни, справді підтримає Тимошенко й тепер. Але для тих, хто поки що балансує між Ющенком і Тимошенко, нинішня позиція фракції БЮТ, напевно, стала непростим випробуванням. Бо чимало людей дивляться не так на те, що робить та чи інша політична сила, як на те, з ким вона це робить. Через щось подібне свого часу, до речі, пройшов і сам Віктор Ющенко. Пригадуєте, як багато людей негативно сприйняли сам факт підписання так званого меморандуму між владою та опозицією, яке й відкрило дорогу до підтримки кандидатури Єханурова «регіоналами»?
Хоч би там як, але після нинішнього голосування щось дуже слабко віриться у можливість того, що після виборів до ВР альянс сил «Нашої України» та БЮТу буде можливим. Як це не парадоксально на перший погляд, але цілком імовірно, що спільну мову одна з цих сил знайде саме з Партією регіонів. Утім, живі будемо — побачимо.
Найпоказовішою ж стала позиція Голови Верховної Ради Володимира Литвина. Досі він, хоча й не був стовідсотковим прихильником методів нової влади, та все ж, у найвідповідальніші моменти, завжди опинявся на її боці. Достатньо пригадати голосування за СОТівські законопроекти, ухвалення бюджету, зрештою, те ж таки затвердження Єханурова на голову Кабміну...
Саме про це, до речі, Литвин недвозначно нагадав 10 січня. Він сказав, що влада «руками опозиції» (досі Володимир Михайлович себе до опозиції не зараховував) постійно воліє ухвалювати ті чи інші рішення. Цей його спіч справді здатен підняти рейтинг його Народного блоку. Причому «відщипнути» він може як у провладних сил, так і в опозиційних.
На сьогодні в очевидній парламентській меншості опинилися фракції, що раніше утворювали «Нашу Україну» часів Ющенка-депутата. До них долучилися ПППУ Анатолія Кінаха та СПУ Олександра Мороза. Як тут не пригадати, що ще рік тому чимало політологів прогнозували швидкий відхід від коаліції саме соціалістів. Тоді майже миттєвого розбрату «Нашої України» та БЮТу ще ніхто не очікував. Голосування від 10 січня, вочевидь, має згуртувати як Народний союз «Наша Україна» (нагадаємо, ПППУ входить до цього блоку), так і соціалістів. Симпатиків у Олександра Мороза може побільшати саме за рахунок його послідовності. Цілком імовірно, що й виборці, які симпатизують Вікторові Ющенку, активніше визначатимуться із підтримкою його блоку. До того ж, очолюваного «гнаним» Юрієм Єхануровим. Тепер виникла навіть майже парадоксальна ситуація: не надто зрозуміло, хто ж справжня влада? Якщо парламентарі говорять про набуття чинності конституційною реформою і про зміну статусу державного ладу з президентського на парламентсько-президентський, то головна влада — це Верховна Рада України. А в ній діє явна антипрезидентська більшість. Тож Єханурова, за такою логікою, можна назвати опозиційним політиком. Напевно, частково керуючись саме цим, глава Кабміну одразу після депутатського рішення припустив, що рейтинг НС зросте, бо в Україні «люблять ображених».
Зрозуміло, що це — не надто серйозні висновки. Але пригадаймо, як до подібного «трюку» напередодні третього туру президентських виборів вдалися у штабі Віктора Януковича, коли почали привчати електорат до того, що Віктор Федорович — політик опозиційний. Тепер, оцінюючи цей крок, можна констатувати: він не був таким уже й нікчемним, як видавалося напочатку.
А втім, навряд чи «нашоукраїнці» вдаватимуться до таких повторів. Адже, на відміну від Януковича-2004, НСНУ-2006 не має наміру розлучатися із владою. Принаймні їхні чільники скрізь про це говорять.

Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
  • ПРЕЗИДЕНТ ВІДКЛИКАВ ПІДПИС ПІД МЕМОРАНДУМОМ ІЗ ЯНУКОВИЧЕМ
  • РЕЦЕПТ ПОРЯТУНКУ?
  • МИ Й НАДАЛІ БЕЗ КС

назад »»»


Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань – гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню
та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».