ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА БУДЬТЕ ЗДОРОВІ!
СУПЕРДОВГОЛІТТЯ: МОЖЕ, СЕКРЕТ ВСЕ-ТАКИ В РАЦІОНІ?
Старість неминуча. Якою вона виявиться — немічним і хворобливим існуванням чи повнокровною порою життя? Як збільшити тривалість життя та при цьому залишитися бадьорим і здоровим до глибокої старості?

На ці запитання шукає відповіді геронтологія (від грецьких слів gerontos — старий та logos — слово) — наука, що вивчає старіння живих організмів.

Незадовго до своєї смерті селянин із британського графства Шропшир Томас Парр з'явився до двору його світлості Карла Першого і повідомив, що він пережив дев'ятьох королів. У 120 літ він удруге одружився на молодій вдові. Син від цього шлюбу дожив до 123 років. Тож диво довголіття залишили при королівському дворі. Він помер 1641 року через надмір їжі та питва з королівського столу. Патологоанатомічне дослідження трупа провів знаменитий англійський лікар Вільям Гарвей (1578–1657). Це той Гарвей, що відкрив кровообіг. У матеріалах дослідження згадувався вік Парра — 152 роки та 9 місяців, відзначено відсутність старечих змін в органах.
У 30-х роках минулого сторіччя вчений світ схвилювало повідомлення про турка Заро Aгe, котрий нібито прожив 156 літ. Ще до нього угорський селянин Петро Кцартен прожив 185 років! Старшому синові Кцартена було тоді 125, а молодшому — 97. За останні 20–30 років у світовій пресі описано та показано, завдяки телебаченню, не один випадок разючого супердовголіття, у тому числі й в Україні. Можна було б очікувати, що довгожителі-рекордсмени привернуть найпильнішу увагу дослідників-геронтологів. Та цього чомусь не сталося. Геронтологи на запитання, чому вони мало вивчають супердовгожителів, відповідають приблизно так: довголіття має особливий інтерес, але тоді, коли воно не є винятком, а відтворюється у серйозних масштабах.
З наукової точки зору — підхід правильний. Адже людей, котрі переступили за 150-літню межу, на землі одиниці. Їхня наявність — здебільшого випадковість. Крім того, способи встановлення віку ще далекі від досконалості. Чим тут керуються геронтологи? По-перше, орієнтуються за подіями, на які посилається обстежуваний, по-друге, враховують число його нащадків і їхній вік. Є ще, либонь, одна обставина, що заважає вченим зайнятися супердовгожителями — це досить непереконливі спроби пояснити «звичайне» довголіття (мається на увазі 100–120-літній вік).

Що важливіше — клімат чи спадковість?
Країни СНД багаті на довгожителів. Більшість із них (близько 40%) живе на Кавказі. Тому передовсім геронтологи звернули увагу на особливі природні умови гірських районів: розріджене й чисте повітря, достатність ультрафіолетових променів, сприятливий клімат. Однак незабаром стало зрозуміло, що гірська концепція не така й універсальна. Наприклад, більша частина довгожителів Абхазії живе не в горах, а в передгірних районах. Там немає ні особливо розрідженого повітря, ні ультрафіолетової радіації. Потім з'ясувалось, що сприятливий клімат тут не головна причина — столітні люди є й у холодній Якутії, й в багатьох регіонах України, і в середній смузі Росії...
Геронтологи намагалися простежити, якою мірою може тут впливати спадковість. В 60-х роках Інститутом геронтології було обстежено довгожителів України. Виявилось, що в значної більшості дев'яносто та столітніх чоловіків і жінок батьки померли порівняно рано.
Останнім часом геронтологи стали частіше цікавитися харчовим раціоном супердовгожителів. Подібний підхід до пояснення довголіття — не новий. Ще 1903 року біолог і патанатом Ілля Мечников (до речі, він наш земляк — родом з Харківщини) опублікував книгу «Етюди про природу людини», яку було присвячено ортобіозу, або вмінню жити правильно. У ній йдеться про значення їжі та обґрунтовується необхідність вживання достатньої кількості кисломолочних продуктів, заквашених за допомогою молочнокислих бактерій. Зокрема, Мечников переконував, що в Карачаєво-Черкесії люди живуть довго, тому що протягом усього життя харчуються кисломолочними продуктами. Пригадаймо, що кефір — не тільки їжа, а ще й ліки. Древній напій тонізує нервову та серцево-судинну систему, поліпшує роботу нирок, відновлює порушені обмінні процеси. Крім того, молочна кислота, що утворюється в невеликій кількості за умов приготування кефіру чи йогурту, пригнічує шкідливі процеси гниття в нашому кишечнику. Сам Мечников помер на 71 році життя, помітно переживши своїх рідних, але правильність своєї теорії тим не довів.
Визнаючи важливість кисломолочних дієт, наступні покоління європейців продовжували поповнювати список інгредієнтів довголіття. Наприклад, земляк Іллі Мечникова — знаменитий художник Ілля Рєпін, який прожив 86 років, спав на свіжому повітрі в будь-яку погоду і їв сушені трави. Їх гострослови-гості Рєпіна називали «сіном». Особливо цікава щодо рецептури довголіття була доля батька французького письменника Оноре де Бальзака (1799–1850). Ще й нині ходять чутки, що Бальзак-батько був маніакальним жерцем довголіття. Він полюбляв молоко та деревні соки, вечеряв лише фруктами, багато ходив пішки, пишався, що ніколи в житті не звертався до лікаря. Та виявилось, що головне, по-справжньому неординарне джерело життєлюбства старшого Бальзака полягало в іншому — у користі. Він вступив у якусь фінансову групу, що була співтовариством акціонерів, котрі внесли до спільної казни певну суму. Причому кожен за життя користувався дивідендами із цього капіталу. Сам капітал переходив у власність лише тих, хто проживе довше за інших. Зрештою, найбільші довгожителі повинні були одержати величезну суму. Бальзак посміювався, потирав руки, одержуючи повідомлення про смерть своїх партнерів, називаючи їх «дезертирами». Та сталось лихо, «дезертиром» став він сам — помер у 83 роки від абсцесу печінки. До речі, знаменитий вислів «бальзаківський вік» виник після виходу у світ роману Бальзака-сина «Тридцятирічна жінка» (1831). Він використовується як вельми принадна характеристика жінок віком 30–40 років.

Скажи мені, що ти їси, і я скажу, скільки ти житимеш
Сучасні вчені вважають, що вся справа — в низькій калорійності їжі довгожителів. Ще азербайджанський історик К. Каракашлі у своїй книзі «Матеріальна культура азербайджанців північно-східної та центральної зон Малого Кавказу» наводить результати історико-етнографічного обстеження головних районів пасовищного скотарства Азербайджану. Про харчовий раціон пастухів там говориться так: «Вони у недалекому минулому харчувалися переважно молочними й рослинними продуктами. Більше того, чабани, котрі вели напівкочовий спосіб життя, готували їжу не так, як пересічні селяни». Автор наголошує, що старі чабани розповідали йому про основу їхнього харчування — це продукти, які було приготовлено найпримітивнішим способом. Частіше раціон був такий: сир, фрукти, овочі, хліб із борошна грубого помолу, мед. Із напоїв — молоко та чиста джерельна вода. А в останні роки — фіточай із квітів різних рослин. М'ясо також входить до раціону довгожителів. Їдять його або свіжим, або в'яленим (нарізають на смужки та в'ялять на сонці).
В Якутії довгожителі споживають напівсиру конину та заморожену струганину із сирої риби. Калорійність раціону довгожителів України удвічі менша, ніж усього населення в середньому. Вони вживають у два–п'ять разів менше тваринного білка.
Крім харчового раціону, певно, важливе й те, що старі люди на Кавказі традиційно мають значну суспільну вагу. До їхньої думки прислухаються. Вони беруть активну участь в житті села та своєї родини, активно спілкуються із сусідами й родичами. Сімейні відносини підпорядковані певним правилам поведінки в різних ситуаціях. Завдяки цьому значно знижується кількість конфліктів. Практично всі довгожителі віддають перевагу спокою, мирному вирішенню конфліктів. У них низький рівень домагань. Вони прагнуть до збереження свого особистого і соціального стану. Згадаймо, що для античних богів-довгожителів з гори Олімп теж була характерна емоційна врівноваженість. Їхній «олімпійський спокій» нині є крилатим висловом.
Цікаві результати свого часу одержав англійський вчений МакКеррісон. Він чимало років поспіль проводив досліди на тваринах — пацюках, мавпах, морських свинках. Протягом тривалого періоду він годував їх їжею, яку було приготовлено за допомогою звичних для людей методів. У результаті тварини набували багато з тих недуг, які нині мучать людство (приміром, шлунково-кишкові розлади, захворювання секреторних залоз, серцево-судинні, урологічні та нашкірні хвороби, включаючи випадання волосся, захворювання легень і дихальних шляхів, хвороби очей і зубів, розлад нервової системи). Загалом МакКеррісон виявив у піддослідних тварин понад 60 хвороб.
Отже, люди вкорочують собі життя, надто захоплюючись кулінарією? І справа не тільки в тому, що та скільки споживає людина, а й у тому, як вона обробляє їжу. Адже ще давньогрецький філософ Посидоній Родоський заповідав: «Кожен людський організм сам має вершити кулінарію».
На жаль, невтомна статистика свідчить: супердовгожителів серед землян стає дедалі менше. Якщо геронтологи все-таки хочуть довідатися про їхні «секрети», треба поквапитися...

Григорій КОВТУН, науковий співробітник Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України
також у паперовій версії читайте:

• ЛІКУЮТЬ П’ЯВКИ
• ПОРУШЕННЯ ПІЗНАВАЛЬНИХ ФУНКЦІЙ
• «НУКЛЕАВІР» ПРОТИ ГЕРПЕСУ
• ВООЗ НЕ БРАТИМЕ НА РОБОТУ КУРЦІВ

назад »»»