ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА НАУКА
ЯКОЮ МОВОЮ СПІЛКУВАЛИСЯ ТРИПІЛЬЦІ?
У V–ІІІ тисячоліттях до н. е. на території України, Молдови, Румунії процвітала трипільська культура. Відома оригінальною мальованою керамікою, будівництвом, протомістами площею в кілька сотень гектарів, своєрідною міфологією, центральними образами якої були богиня-мати (як символ материнства й земної родючості), бик (символ сили, родючості, неба і небесних явищ) і змія (як символ вічності, вічного руху).

Першовідкривачем трипільської культури як комплексу своєрідних пам'яток був визначний український археолог В. Хвойка (1850–1914).
Одразу після майже одночасного відкриття наприкінці ХІХ століття трипільської культури України й егейскої культури Балканського півострова й островів Егейського моря науковці зауважили їхню близькість, спорідненість. Дехто з дослідників, наприклад, професор Харківського університету Є. Кагаров, навіть припускав існування давнього єдиного культурного простору від Криту до Києва (правильніше: від Києва до Криту!). А трипільську культуру подеколи вчені називають києво-трипільською, оскільки перші її пам'ятки були виявлені саме в Києві, а вже потім — у районі села Трипілля. Дослідники ще на початку ХХ століття звернули увагу й на те, що деякі культурні явища, притаманні трипільській культурі, в Україні виникли раніше, ніж на Балканах. Цю сенсаційну тезу, вперше висловлену в 1905 році фон Штерном, підтримали визначні вчені — Ф. Вовк, М. Грушевський.
У слов'янських мовах є чимало слів невідомого походження, котрі не мають відповідників у споріднених (індоєвропейських) мовах — германських, романських, індійських, іранських тощо. У давньогрецькій так само виявлено значний шар лексики невідомого походження. Вважають, що ці загадкові грецькі слова успадковані з тих мов, якими говорили носії давньобалканської (егейської) культури. Логічно припустити, що в слов'янських мовах не пояснені наукою слова успадковані з говору трипільської культури — особливо з огляду на те, що Правобережна Україна, де була поширена трипільська культура, пізніше стала територією поширення праслов'янської мови.
Найважливіше те, що непояснені слова праслов'янської й грецької мов не лише значною мірою збігаються, а й відповідають матеріальним свідченням трипільської й давньобалканської культур. Так, наприклад, археологи неодноразово відзначали помітну близькість проявів культу богині-матері й культу бика в трипільській і давньобалканській культурах. І це підтверджується мовними явищами: ім'я давньослов'янської язичницької богині Купали має відповідник — ім'я давньобалканської богині-матері Кюбеле (Кібела), тоді як праслов'янська назва вола (без відповідників у споріднених індоєвропейських мовах) збігається з догрецькою назвою бика болінтос (корінь «бол»). Подібних прикладів можна навести чимало. Маємо підстави вважати, що праслов'янська мова засвоїла (ввібрала в себе) давню мову трипільської культури так само, як давньогрецька — мову егейської (давньобалканської) культури.
Мовознавство підтверджує давню археологічну теорію (сформульовану ще в 1930-х рр. відомим українським археологом і культурологом В. Щербаківським і підтриману іншими вітчизняними вченими) про передісторичне нашарування в Україні кочових племен індоєвропейців на доіндоєвропейські землеробські племена носіїв трипільської культури.
З великою вірогідністю можна твердити, що слов'янські мови успадкували з мови трипільської культури такі слова, як батько, борвій, вирій, віл, голуб, горіх, горох, жито, іскра, кермо, кібець, кінь, кобила, колиба, крісло, ліс, малина, меч, мідь, могила, олово, печать, равлик, свинець, срібло, співати, теля, тиква, хліб та ін., а також імена язичницьких божеств — Купала, Лада, Марена тощо. Перехід переважної більшості названих слів з мови трипільської культури в праслов'янську пояснюється культово-міфологічними причинами.
Однак досліджуючи сучасні відображення мови трипільської культури, особливу увагу варто приділити саме українській, єдиній з усіх слов'янських мов, як була поширена на тій самій території, що й трипільська культура. Науковці виявили, що саме в українській мові збереглося найбільше рис, успадкованих з мови трипільської культури.
Як відомо, праслов'янська мова (що існувала приблизно з початку ІІ тис. до н. е. до середини І тис. н. е.) відрізнялася від інших споріднених (індоєвропейських) мов тим, що в ній усі склади стали відкритими, діяла тенденція до рівномірного чергування голосних і приголосних. У цьому слушно вбачають вплив якоїсь іншої мови, що мала саме таку структуру. Це цілком могла бути саме мова трипільської культури. Не випадково в названих вище словах, щодо яких припускається трипільське походження, спостерігаємо те саме рівномірне чергуваня голосних і приголосних: кобила, Купала тощо. Така сама мовна особливість спостерігається в найдавніших мовах тих територій, культури яких були так чи інакше пов'язані з трипільською — це найдавніші мовні шари Греції, Малої Азії (сучасної Туреччини), Месопотамії (сучасного Іраку).
Серед сучасних слов'янських мов тяжіння до рівномірного чергування голосних і приголосних найяскравіше виявляється в українській мові. Вірогідно, такі явища мотивовані причинами, подібними до тих, які зумовили наявність відкритих складів у праслов'янській мові — це міг бути вплив мови носіїв трипільської культури. Таким чином, ми можемо говорити про трипільське походження звукових явищ, усвідомлюваних як милозвучність української мови.
Землеробське населення не зазнає значних переміщень. З іншого боку, вимовні звички можуть не лише тривалий час зберігатись, а й регенеруватись, відтворюватись після певних періодів прихованого чи слабко вираженого побутування. Так, у сучасному тосканському діалекті італійської мови, поширеному на території, де раніше жили етруски, зафіксовано риси етруської мови. Іншим романським мовам притаманні явища, успадковані з дороманських говорів цих територій. Як романські мови, утворені від латинської, мають риси попередніх мов тих місцевостей, так і українська мова, утворена від праслов'янської, має риси попередньої мови української території — мови трипільської культури.
Тісні зв'язки трипільської культури з давньою культурою Балкан підтверджуються етимологією власних назв, передусім давніх назв річок. Найяскравіший приклад — українська річка Лета, назва якої має виразні паралелі в гідронімах на острові Крит і на інших давньогрецьких землях, а також у грецькій міфології.
Давні зв'язки трипільської культури з культурами Кавказу (передусім у галузі металургії) знаходять яскраві відображення в назвах українських річок — на їхніх берегах, як припускають археологи, могли селитися кавказькі металурги. Так, назві Хорол-річки науковці не знайшли докладного пояснення, але її виразний відповідник подибуємо в Грузії, де відома річка Хороліс-цхалі — дослівно «Хорольська річка». З грузинською та близько спорідненими з нею мовами пов'язані також назви українських річок Ворскла, Інгул, Мгар, Роставиця, Скаронинка та ін. Трипільсько-кавказькі зв'язки простежуються й у назвах металів, технології обробки яких і в Україну, і в Грецію потрапили з Кавказу. Наприклад, і праслов'янське «міедь» — «мідь», і давньогрецьке «металон» — «метал» досі не були ґрунтовно пояснені з погляду їхнього походження. В основі обох слів, найвірогідніше, грузинське «мчеделі» — «коваль», котре зазнало звукового спрощення (як і інші грузинські слова при запозиченні, приміром, річка Кура грузинською називається Мткваре).
Варті окремого розгляду різні групи трипільських слів. Так, українське слово хліб має паралелі як в інших слов'янських, так і в германських мовах. Походження цієї назви досі не з'ясоване. Однак варто згадати грузинське слово халі — «смажене зерно». У сучасній грузинській воно не має форми множини, але якби така форма була (а вона цілком могла побутувати раніше), то мала б вигляд хлебі.
Ще більш важливішим є аналіз державотворчої термінології. Українське слово батько (також батуньо, батонько тощо) походить від праслов'янського слова бата, для якого реконструюють значення «батько, дядько, старший брат, старший, шановний чоловік». Походження цього слова, незважаючи на численні версії, невідоме. В інших споріднених (індоєвропейських) мовах воно не має відповідників, натомість цілком вірогідним є його доіндоєвропейське (трипільсько-балканське) походження. Особливу увагу варто звернути на те, що цей термін має не лише біологічне, а й соціальне значення (порівняємо: батько-отаман тощо). У давньогрецькій мові відоме слово баттос — «цар» — не лише догрецького походження, а й співвідносне з титулом правителя північного Єгипту «біті», який виник ще до об'єднання двох єгипетських царств в одне (таке об'єднання відбулося не пізніше 3000 року до н. е.). А в грузинській мові маємо слово батоні — «пан». Таким чином, найдавніше значення слова батько — саме соціальне (очевидно, «старійшина», «вождь»), а не біологічне. Вождівська традиція, термінологія якої, очевидно, успадкована слов'янськими мовами з мови чи мов трипільсько-балканських культур, була пов'язана з відповідними традиціями найдавнішої Греції, Кавказу, Єгипту.
Отже, мовознавчі дослідження дозволяють упевнено твердити, в Україні трипільської доби була держава.
Дуже перспективним видається дослідження того, як саме функціонують слова трипільського походження в українському фольклорі, у творах Тараса Шевченка та інших яскравих представників українського красного письменства. Важливо вивчити трипільську мовно-культурну спадщину в язичницькій традиції.
Таким чином, сучасна українська мова зберігає мовну спадщину Трипілля в трьох своїх сферах — у словниковому складі (десятки слів), у звуковій будові (милозвучність і деякі близькі до неї явища, як приставні приголосні), у масиві власних назв (передусім назв річок). Мовознавство дає змогу значно розширити наші уявлення про культурний світ стародавньої України й дійти висновку, що трипільська культура відображена в сучасній українській мові.

Юрій МОСЕНКІС,
професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»
також у паперовій версії читайте:

• «ДОМЕТАСТАТИЧНА НІША» У РОЗВИТКУ РАКУ
• ПЕРЕДБАЧАЮТЬ ХВОРОБУ АЛЬЦГЕЙМЕРА
• МАТРИЦІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ РАН

назад »»»