ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА ЕКОНОМІКА
«ТІНЬ» БІДНОСТІ НЕ ТОВАРИШ
Прикро, що нині в Україні найбільш гострою з усіх соціальних проблем є бідність.
Сама ж по собі бідність є не тільки гальмом на шляху економічного зростання, а й провокує низку політичних проблем. Самооцінка людей як бідних перешкоджає формуванню у них почуття гордості за свою країну і за те, що вони є її громадянами. Результатом цього стала масова міграція з України.

Нині трудова міграція, за різними оцінками, становить від 2,5 до 7 млн. Та найстрашніше не те, що люди працюють за кордоном. Вони заробляють там гроші, підтримують сім'ї, що залишились в Україні. А те, що їдуть молоді, підприємливі, активні, кваліфіковані люди, котрі здатні генерувати і втілювати інноваційні ідеї.
Коли науковці аналізували результати Всеукраїнського перепису населення (2001 рік), виявилось, що вперше за післявоєнні роки зменшилась чисельність людей від 25 до 35 років, які мають вищу освіту. Це при тому, що вдвічі збільшилась кількість випускників вузів. Значить, саме ці освічені люди їдуть з держави через те, що вона не може забезпечити їх гідною роботою. Виходить, що Україна за рахунок свого бюджету фінансує вищу освіту, аби сприяти економічному розвитку інших держав.

Приховані статки — на депозитах
Заступник директора Інституту демографічних та соціальних досліджень НАН України, професор Елла Лібанова вважає хибною думку про те, що мешканці західних регіонів живуть бідніше за східняків. Якщо проаналізувати вклади на банківських депозитах юридичних і фізичних осіб, то за всіма показниками лідерство утримує Київ. На другому місці — Тернопільська область, де офіційна зарплата найнижча в країні. Тернопільчани низько оцінюють регіональний ринок праці, тому шукають роботу за кордоном. «Емігрантські» ж гроші вкладають не у нерухомість, а банківські депозити та створення фірм. Загалом це добре. Та водночас означає, що в Тернопільській області є колосальний пласт незареєстрованої зайнятості й незареєстрованих доходів.
Якщо вдатись до кавалерійських методів викорінення нелегальної зайнятості, можна спровокувати зростання безробіття. Тож до цієї ситуації треба підходити виважено. І передовсім обирати правильні методи для оцінки масштабів неформальної зайнятості. Якщо оцінювати кількість людей, котрі працюють без реєстрації трудових відносин, то виходять «смішні» цифри — 4–5%. Але ж нелегальна зайнятість — не просто певна кількість людей, що працює у неформальному секторі. Це найперше кількість робочого часу, яку людина напрацьовує неформально, і кількість грошей, яку вона отримує у «тіні». Дослідження переконують, що 35% доходів населення отримує неформально. Були часи, коли їх рівень сягав 60%.
Про активне «тіньове» життя свідчить і високий рівень енергоспоживання на одну гривню ВВП. Якщо говорять, що в Україні енергоспоживання втричі більше, ніж у сусідів, це означає: наш ВВП набагато більший, ніж за статистичною звітністю.
Боротися з бідністю методами, які були задіяні у першому півріччі 2005 року, тобто стрімким нарощуванням соціальних трансфертів, не можна. За підсумками восьми місяців, сукупні соціальні трансферти на 13% перевищували фонд заробітної плати. У вересні ситуація почала виправлятися — місячний фонд заробітної плати дещо перевищив соціальні трансферти.
Не можна подолати бідність, просто допомагаючи бідним. Цим ми лише консервуємо бідність. Якщо соціальні трансферти суттєво не відрізнятимуться від мінімальної зарплати, то зникають мотиваційні функції зарплати. Людині немає сенсу працювати, ліпше займатися своїми справами, господарством і отримувати соціальну допомогу чи допомогу по безробіттю, хоча й невелику. Вона невелика тому, що більшість громадян звертається до служби зайнятості, подаючи довідки з мізерною офіційною зарплатою.

Сумнівна статистика
Якщо проаналізувати структуру зайнятості за видами економічної діяльності (галузями), то виходить, що питома вага зайнятих у сільському господарстві сягає 20%. Це, вважає Елла Лібанова, надто високий показник. Навіть у таких аграрних країнах, як Канада і Аргентина, Словаччина, Чехія, Угорщина таких показників не зафіксовано. Тож виникають сумніви щодо якості «індустріальної» статистики. Адже у сільській сфері немає сенсу приховувати зайнятість. Переважна більшість селян зайнята у власному підсобному господарстві. Таким трудівникам ховатися немає резону, бо вони практично не платять податків. А ось у промисловості, особливо в будівництві (надто почала там зростати продуктивність), «тінювати» є сенс.
Загальновизнаний факт — зростання ВВП у країні не супроводжується зростанням зайня-
тості. Може зросла ефективність економіки? На жаль, зайнятість стабілізувалась за рахунок залучення до праці некваліфікованих працівників. Та якщо зростає саме така зайнятість, виникає запитання, яким чином росте ВВП випереджувальними щодо зайнятості темпами? Відповідь — одна. В Україні існує прихована висококваліфікована, професійна зайнятість.
Що ж потрібно робити, аби легалізувати зайнятість? Справі не зарадить і зниження рівня внесків на соціальне страхування, як не допомогло зниження податку на доходи фізичних осіб до 13% і ліквідація прогресивної шкали оподаткування. «Детінізації» не відбулось, а бюджет суттєво потерпає. До речі, коли порівняти сукупні внески на соціальне страхування з такими ж внесками у цивілізованих країнах, то виявляється, що ми платимо не більше, ніж вони — 40%.
Якщо ми хочемо будувати країну із соціально орієнтованою економікою, як в Австрії, Данії, Голландії, Швеції, то маємо розуміти, що податки й соціальні внески будуть високими. Якщо ж вирішимо будувати ліберальне суспільство, де кожен сам за себе і має самостійно забезпечувати свою старість, медичні потреби, освіту, то можна встановлювати низькі податки. Нині через бюджет розподіляється 40% ВВП (у країнах «нової хвилі» — 35%).

Вихід — у страхуванні
«Детінізувати» економіку можна за допомогою страхової системи. Вона стимулюватиме роботодавців і найманих працівників до «висвітлення» доходів. До цієї системи треба запровадити медичне страхування. Проте обов'язково підкріпити його реформою системи охорони здоров'я, бо без цього медичне страхування призведе лише до подорожчання медичних послуг.
Якщо якість і доступність медичних послуг залежатиме від страхових внесків, якщо розмір пенсії буде напряму пов'язаний з розмірами пенсійних внесків упродовж усього трудового життя, якщо роботодавець буде змушений компенсувати професійному пенсійному фонду виплату дострокових пільгових пенсій, справа зрушить з місця. Легалізація доходів отримає свою мотивацію.
Важливий і розвиток системи кредитування. Нині кредити оформляються таким чином, що практично будь-який банк, вирішуючи питання про суму кредиту, закладає певний рівень «тіньових» доходів позичальників. Якби такої практики не було, люди були б зацікавлені показувати свої доходи.
Якби кредит, який бере підприємство, залежав від його реальних доходів і, найголовніше, від витрат, то роботодавець був би зацікавлений показувати всі свої видатки, а не їх частину. Доцільно було б створити національний лістинг, перелік підприємств, і щоб котирування акцій підприємств на фондовому ринку безпосередньо залежало (як у всьому світі) від рівня його капіталізації й витрат. Такий механізм за розвитку фондового ринку (він в Україні почав розвиватися) стимулюватиме підприємства показувати всі свої витрати.
Нині, запевняє Елла Лібанова, не завадило б змінити й систему оподаткування — перейти до оподаткування доходів родини. Нині оподатковуються доходи індивідуума. Потім виявляється, що у нього безліч утриманців, і держава починає надавати йому соціальну допомогу. Тож доцільніше, як у більшості європейських країн, оподатковувати сукупні родинні статки. Це допоможе не лише зекономити державні кошти, а й сприятиме «детінізації» доходів. Якщо родина вкладатиме кошти в освіту дітей, вона зможе отримати певну компенсацію чи податковий кредит.
«Тіньова» економіка існує в усіх державах. Лише в Швейцарії її рівень не перевищує 3%. Таку планку Україні поки не подолати. Однак цілком прийнятним був би польський варіант — 15–18%.

Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:

• ШЛЯХ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
• ЦУКРУ БУДЕ ВДОСТАЛЬ
• ПЕРЕХІД ДО МАСШТАБНИХ ДІЙ

назад »»»