ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА СУСПІЛЬСТВО
ЩО ДЕНЬ ПРИЙДЕШНІЙ НАМ ГОТУЄ?..
ЕКСПЕРТИ АНАЛІЗУЮТЬ, ПРОГНОЗУЮТЬ, ПОПЕРЕДЖАЮТЬ...
З огляду на почату передвиборну кампанію важко розраховувати на тверезий, незаангажований підхід учасників виборчого забігу. Тим ціннішими є судження й прогнози політологів. Щоправда, з'ясувалося: частина з них теж утягнута в перегони (а дехто взагалі фігурує у партійних списках кандидатів у народні депутати). І все-таки на чотирьох грудневих засіданнях «круглих столів» (перше відбулося під егідою Лабораторії законодавчих ініціатив, друге організував засновник Інституту національної стратегії Станіслав Бєлковський, третє й четверте відбулися на діалоговому майданчику «Українського клубу») експерти намагалися не лише визначити больові точки теперішнього суспільного життя, а й передбачити сценарії майбутнього розвитку подій. У викладі основних думок учасників ми навмисно відійшли від хронологічного підходу, згрупувавши матеріал за тематичним принципом.

Півень уже дзьобнув, чи вкусить ще й пес?
Підбиваючи підсумки року, що минає, експерти зайняли протилежні позиції. Багато хто з них оцінював події поточного року як відверто негативні або позитивні. Проте більшість учасників зосередилася на тлумаченні змін, що їх зазнала країна впродовж року. Найзнаковішими і найвзаємопов'язанішими подіями 2005-го було названо реприватизацію «Криворіжсталі», розкол «помаранчевої команди» і нову «торговельну війну» з Росією. Були й пропозиції називати ключовими факторами стагнацію економіки і посилення суспільної апатії.
У прогнозах щодо насиченості наступного року політичними подіями експерти були одностайнішими. Учасники дискусій погодилися із тезою про наявність низки серйозних загроз для країни. Серед них було виокремлено можливу відсутність коаліції в парламенті наступного скликання і його розпуск, нові вибори народних депутатів і скасування політичної реформи. На думку частини експертів, перелічені фактори зумовлять появу низки політичних криз. З огляду на це учасники засідання вважають, що «стартовий майданчик» для реального поступу країни з'явиться не раніше, як у 2007 році.
Значну увагу експертів було приділено українсько-російським відносинам. У цьому контексті дехто пропонував не обмежуватися питаннями енергетики, бо військо-технічна співпраця й інформаційно-культурна політика виявляються не менш вагомими факторами, що зумовлюють характер відносин між двома країнами.
Серед основних завдань, що постали перед Україною, експерти назвали:
>> необхідність пошуку домовленостей між елітами у різних форматах;
>> формування уряду нового покоління з політиків другого ешелону, а не амбіційних лідерів політичних сил, що беруть активну участь у виборчих перегонах;
>> вирішення «східного питання» через підготовку євразійської стратегії України;
>> розрізнення євроатлантичної і євроінтеграційної стратегії.
Говорячи про свої очікування, практично усі експерти акцентували на необхідності формування відповідальної й професійної влади, готової мислити стратегічно і в інтересах усієї держави і суспільства.

Формула майбутнього
Важливо,— наголошували експерти,— щоб майбутній перерозподіл публічної влади привів до розумного й ефективного збалансування повноважень, ресурсів і відповідальності усіх інституцій влади в країні, незалежно від того, яким саме — помаранчевим, синьо-білим чи якимось іншим «дощиком» прикрашатимуть переможці виборів символічну ялинку нового політичного року. Втім, окрім теоретичних міркувань щодо майбутніх сценаріїв розвитку подій, виявилося, що не ігнорують політологи й прикладної футурології. Центр соціальних досліджень опитав півтора десятка з них на предмет імовірності створення тієї чи іншої конфігурації парламентської більшості у Верховній Раді. З'ясувалося, що подібно до думки пересічних громадян, яка зафіксована численними соціологічними дослідженнями, прохід до парламенту експерти гарантують лише шістьом партіям і виборчим об'єднанням: Партії регіонів (ПР), виборчому блоку «Наша Україна»(НУ), Блоку Юлії Тимошенко (БЮТ), Народному блоку Литвина (НБЛ), Соціалістичній (СПУ) та Комуністичній (КПУ) партіям. І хоч теоретично, залежно від творчості підходів у боротьбі за електорат, поборотися за мандати народних обранців мають шанс іще три-чотири суб'єкти виборчого права, головними учасниками утворення парламентської більшості, а отже, й розподілу ключових посад у виконавчій владі, стане саме вищезгадана шістка. Як зауважив керівник мікросоціологічного проекту Олександр Левцун, «залежно від шансів створення у Верховній Раді тієї чи іншої можливої владної комбінації парламентської більшості, ми попросили експертів виставити проти кожного варіанта оцінку ймовірності, де 1 бал відповідає твердженню «Практично неможливо», а 10 — «Стовідсотково, так воно й буде», а потім вивели середньостатичний показник. Ось як оцінюють політологи такі формули утворення більшості: ПР+БЮТ+НБЛ — 2,7; НУ+БЮТ — 3,0; НУ+БЮТ+НБЛ — 3,2; ПР+БЮТ — 3,2; ПР+НБЛ+КПУ — 3,8; НУ+БЮТ+СПУ — 4,3; НУ+ПР — 5,5.
Отже, найімовірнішим наслідком майбутніх переговорів експерти бачать альянс між учорашніми непримиренними ворогами з помаранчевого та синьо-білого таборів. Утім, досить високо (на чотири з половиною бали) оцінюють вони й імовірність розпуску парламенту і майбутні вибори через неможливість утворити вищеназвану більшість.

Капкани політичної реформи
Найдискусійнішими, як очікувалося, у середовищі експертів виявилися питання щодо майбутньої архітектури влади. Втім, уявити можливі ризики від запровадження конституційних змін читачам найкраще допоможуть уривки із двох монологів, що пролунали на одному із засідань «круглих столів».
Микола КОЗЮБРА, завідувач кафедри державно-правових наук факультету правничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» доктор юридичних наук, професор, суддя Конституційного Суду України у відставці:
— Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року досить суперечливий і недосконалий. Він не відповідає не лише європейським стандартам, до яких ми прагнемо, а й тим здобуткам конституціоналізму, які є в Україні.
Я хочу поставити таке запитання: чи можемо ми бути впевненими в тому, що конституційна реформа з 1 січня 2006 року набере чинності остаточно і незворотно?
Мені здається, тут є певні проблеми. Законопроект № 4180 проходив експертизу в Конституційному Суді двічі — у тому варіанті, який був поданий на розгляд Верховної Ради України, та з відповідними поправками, які були внесені під час його обговорення. В обох випадках орган конституційної юрисдикції дійшов висновку, що законопроект не суперечить вимогам статей 157, 158 Основного Закону. Водночас, після отримання другого висновку, у законопроект було внесено суттєві зміни, які й лягли в основу Закону «Про внесення змін до Конституції України». При цьому відповідність законопроекту з останніми змінами вимогам ст. 157 та 158 Конституційним Судом не перевірялася. З огляду на це є достатні підстави говорити, що під час ухвалення Закону «Про внесення змін до Конституції України» було порушено конституційну процедуру його розгляду, а це є підставою для визнання закону таким, що не відповідає Конституції.
Оскільки таке порушення відбулося, виникає запитання: як бути з цим законом? Чи заплющувати очі на такий незаперечний факт, як порушення Верховною Радою процедури, передбаченої Конституцією?

Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:
— Ми бачимо, що в Україні стабільна парламентська більшість не може сформуватися без інституційних стимулів. Нестійкі ж більшості вже вичерпали свою роль. Тому єдиний можливий спосіб сформувати ефективну політику на конституційному рівні — конституційними змінами домогтися створення стабільної більшості, на яку б спирався уряд. Парламентська система полягає не в тому, що роль парламенту зростає. Насправді зростає роль уряду, який спирається на більшість і роль політичних партій, які формують більшість чи йдуть в опозицію.
Через багато причин Україні притаманна європейська модель влади. Тобто, у коаліційному порядку впливати на політику. Ми повинні перейти не просто до президентської чи парламентської моделі, а з пострадянської перейти до європейської моделі влади. Як вона називатиметься, ще не вирішено.
Якщо переможе Партія регіонів, а у «Нашої України» і БЮТу не буде достатніх електоральних запасів, тоді доведеться робити велику коаліцію, отже, ми можемо отримати «режим співіснування». Воно буде вороже або лояльне. Якщо «Наша Україна» здобуде перемогу на виборах, тоді може бути створено уніфікований, але все ж коаліційний уряд. У такому випадку президент матиме набагато більше реальних повноважень.
Екскурс у минуле наштовхує нас на висновки, що не можна норми суспільних відносин «втискати» у рамки конституційних норм. Конституція не може бути жорсткою конструкцією. Норми складатимуться з урахуванням прагнень політичних сил. Співвідношення сил формуватиметься під час передвиборної кампанії і на основі її результатів. Тому президентській владі треба сушити голову не над тим, як ухвалювати нову Конституцію, а над тим, як навчитися президенту діяти в новому інституційному і конституційному контекстах. Сильний президент формується не завдяки повноваженням, які визначені Конституцією, а завдяки тому, що він сильний політик із потужним політичним ресурсом.

Дружба перевіряється кризами
Про нинішнє «газове загострення» відносин між Україною і Росією сказано й написано вже багато. Тому, щоб уникнути повторів, зацитуємо лише кілька парадоксальних тез засновника Інституту національної стратегії Станіслава Бєлковського. Тим паче сфера професійного інтересу цього аналітика поширюється не лише на Росію, а й на Україну, де торік він відкрив відділення вищезгаданої фундації.
«Спровокувавши газову кризу,— стверджує політолог,— Путін вбив останній цвях у домовину Російської імперії. Принаймні розпад тільки формально існуючої СНД — лише питання часу. З іншого боку, нації завжди об'єднувалися перед обличчям зовнішньої загрози. Таким чином, політично газова криза вигідна Вікторові Ющенку та його блоку «Наша Україна». На іншому засіданні «круглого столу» Андрій Єрмолаєв висловив думку, що неминуче подорожчання енергоносіїв, крім очевидного переходу на енергозбережні технології, допоможе владі знайти нового ефективного власника для багатих підприємств, що сприятиме надходженню коштів до держбюджету й інвестицій у реальний сектор економіки. Дехто з політологів, беручи до уваги усі реалії непростих відносин із нашим північним сусідом, зауважив, що перед загрозою майбутньої цивілізаційної кризи Росії та Україні краще до певної міри поєднувати елементи стратегії виживання.
Окремим питанням постала перед політологами й проблема ролі та місії експертного середовища в житті суспільства. Висловлювалося сподівання, що робота на різних замовників, особливо під час виборів, не змусить професіоналів поступатися принципами. А ще — щоб не варитися лише у власному столичному «бульйоні», політологи, які входять до «Українського клубу», надалі вирішили проводити виїзні засідання і за межами Києва.

Олександр ВОРОНІН
також у паперовій версії читайте:

• ХРОНІКА «ГАЗОВОГО ФРОНТУ»

назад »»»