ІНТЕРЕСИ СВІТОВИХ ПОТУГ
І КРИМСЬКА КРИЗА
Наближення дати нелегітимного референдуму щодо зміни статусу Автономної Республіки Крим максимально накаляє ситуацію навколо півострова та у відносинах між провідними світовими державами. Позиція Сполучених Штатів Америки, Європейського Союзу, Росії та Китаю з приводу оцінок становища, яке склалося, все більше нагадує інформаційну війну. Формально кожна зі світових потуг турбується про територіальну цілісність і суверенітет України, але кожна з них розуміє ці категорії, виходячи з власних геополітичних інтересів.
Аргументи критиків кримського «суверенного референдуму» повністю спираються на українське національне законодавство, яке чітко визначає критерії подібного народного волевиявлення. Чинна Конституція України вимагає проведення загальноукраїнського референдуму з питання зміни територіального устрою або укладання міждержавних союзів. Зрозуміло, що жодна з цих вимог апріорі не виконана ініціаторами та кураторами кримського референдуму. Навіть якщо допустити умовну законність опитування громадян, то його проведення в умовах ізоляції українських громадян Криму від україномовних засобів масової інформації не відповідає жодним критеріям вільного волевиявлення.
Особливий інтерес становить позиція Кремля. Російське керівництво фактично офіційно кваліфікувало зміну влади в Києві як зазіхання на свою сферу інтересів. Причому радикальність реакції російського президента визначається прямою загрозою, яку демократичні зміни в Україні становлять для режиму «керованої демократії». Тому «аншлюс» Криму видається не просто попереджувальною акцією російським «західникам», а й спробою переключення уваги російських громадян від економічних негараздів на шовіністичні гасла «збирання російських земель».
Тому емісари із Чечні наполегливо рекомендують кримським татарам «з’єднатися з російськими мусульманами» та не бойкотувати сумнозвісний референдум. Більшість кримських татар не приховує, що не бачить себе у складі Російської Федерації, але цю думку, як і позицію українських патріотів Криму, нелегітимна влада АРК враховувати не збирається.
Поки що до кінця не зрозуміло, чи очікувані переваги від повного контролю над Керченською протокою та усунення з процесу видобутку енергоносіїв на шельфі Кримського півострова українських та американських фірм видаються «Газпрому» достатньою компенсацією за економічну руйнацію української газотранспортної системи.
Оскільки у кримському питанні Володимир Путін пішов ва-банк, він, здається, свідомо вирішив ризикнути та заплющити очі на можливі внутрішньополітичні ризики та загрози міжнародної ізоляції. Російське суспільство, попри потужну роботу державної пропагандистської машини, неоднозначно сприймає очікуваний «кримський аншлюс». Прихильники російських ультранаціоналістів закидають Путіну звинувачення у відмові послідовно «захищати руських у самій Росії». Це важливий сигнал, адже не варто забувати про низку недавніх міжнаціональних зіткнень у самій Росії, які сталися останніми роками у багатьох населених пунктах від Кондапоги до московського району Бірюльово.
Насправді гіпотетичний «правовий спринт» у процедурі «аншлюсу» Криму неодмінно зіграє не на користь зміцнення фундаменту будівлі легітимності самої Російської Федерації. На поверхні містяться прогнозовані суперечності щодо додаткового субсидіювання Криму в ситуації, коли федеральної бюджетної допомоги потребують суб’єкти Російської Федерації, які належать до неї від часу ухвалення Конституції 1993 року. Зокрема, у разі погіршення відносин між Росією та Євросоюзом не можна виключати варіанту сепаратизму в Калінінградській області, де давно розглядають питання створення Балтійської Республіки.
Не менше ризиків небезпечна ситуація, яка складається навколо Криму, створює для Росії на міжнародній арені. Навіть союзники Путіна по Митному союзу — білоруський президент Олександр Лукашенко і казахський президент Нурсултан Назарбаєв не демонструють особливого захоплення перспективою російського «аншлюсу» Криму, адже наслідком цього буде ізоляція російських союзників на Заході та додаткові ризики для суверенітету як Білорусі, так і Казахстану. Досить обережну позицію посів Китай, який не готовий серйозно сваритися зі США та Євросоюзом за російські геополітичні інтереси.
Певні нюанси виявляються у позиції США та Євросоюзу щодо кримської проблеми. Звичайно, дипломати Вашингтона і Брюсселя солідаризуються з українською позицією щодо незаконності «референдумного» вирішення кримського питання. Але у питаннях силового тиску виявляються різні точки зору.
Яскравий приклад тому Німеччина, яка не підтримує поки що ідеї згортання контактів із російським «Газпромом». Американська пропозиція замінити російський газ на американський сланцевий не викликала особливого захоплення в Берліні, в чому побачили силовий перерозподіл частин газового ринку Євросоюзу. Неготовими відмовитися від російських капіталів у Сіті виявилися й у Лондоні. Париж також не захотів відмовлятися від дорогого контракту на побудову для Росії вертольотоносців типу «Містраль».
Зрозуміло, що в умовах кризових тенденцій у зоні спільної європейської грошової одиниці євро провідні держави Євросоюзу, хіба що за винятком Польщі, не готові ухвалювати рішення про економічні санкції проти Росії, позаяк вони з незворотністю бумеранга вдаряють по економіці самого Євросоюзу. Натомість такий сценарій подій створює кращі фінансово-політичні умови для США. У разі виникнення збройного конфлікту в центрі Європи, як це вже було 1999 року в Косові, відтік капіталів з Європи буде спрямований до США, які потребують додаткових коштів для розв’язання власних проблем бюджетного дефіциту.
За цих обставин найбільший військово-політичний тиск на Кремль здійснює Вашингтон. Лише на поточному тижні НАТО проводить військово-морські навчання в Чорному морі та сухопутні на території Польщі і Прибалтики. Посилення військового напруження викликає занепокоєння. Гра зі зброєю, як показав досвід початку Першої світової війни та розвиток подій під час радянсько-американської ракетної Карибської кризи 1962 року, не здатна замінити дипломатичних зусиль. Без останніх дедалі вірогіднішим виглядає початок нової холодної війни між Росією і Заходом через Україну.
Навряд чи ціна такого розвитку подій влаштує народи всіх держав, адже історія людства не знає такої війни, яка не була б надзвичайно популярною у день її початку. Інша справа, що завершення війни знову вимагає дипломатичних зусиль. Тож не краще їх застосовувати ще до того, як за справу візьмуться військові, а мирні часи знову стануть міжвоєнним періодом?
Правда, поки що події розгортаються за небезпечним сценарієм. Під питанням опинилося проведення у червні сочинського саміту Росія — Євросоюз, на якому мали підготувати новий договір про співробітництво. Нинішнє керівництво Росії, здається, обирає шлях на самоізоляцію від Заходу, але це навряд чи буде можливим без ліквідації системи ліберального капіталізму і напівавторитаризму в самій Росії. До речі, з усіма реквізиційними наслідками для всіх росіян із першої сотні олігархів.
Не зрозуміло лише, як нині складається розстановка сил у кремлівському істеблішменті, хто там зараз за мир, а хто за війну. Не простим є й становище президента США Барака Обами, якому потрібно займати «яструбину позицію» щодо Росії, аби зберегти для демократів шанси на виборах до конгресу, які мають відбутися у листопаді, оскільки республіканці систематично критикують його за «перезавантаження» відносин із Росією, наслідками якого стала агресивна політика Кремля щодо сусідів.
Калейдоскопічна швидкість змін ситуації навколо Криму, безумовно, вимагатиме помітної корекції у позиціях провідних світових гравців щодо України. Проведення референдуму з наперед зрозумілим негативним для територіальної цілісності України результатом зробить точку зору провідних світових потуг ще більш діаметральними. Так само зрозуміло, що першою жертвою такого розвитку подій стає стабільність і мир не лише в Україні, а й у світі загалом.
Тож будь-який політик, який, виходячи лише з власних міркувань, прийме фатальне військове рішення, забезпечить собі безславне місце поруч із військовими злочинцями, які розпалювали Другу світову війну.
також у паперовій версії читайте:
- САМОВИЗНАЧЕННЯ АБО СЕПАРАТИЗМ: СВІТОВИЙ ДОСВІД
назад »»»