«ПОВЗУЧА» АНЕКСІЯ
У ці дні Крим змінився до невпізнанності. Про те, що тут — офіційно не оголошений, але реально існуючий надзвичайний стан зрозуміло ще на під’їзді до півострова. Спершу на трасі розташований український блокпост з усіма не курортними атрибутами — військова техніка, озброєні люди у формі, бетонні блоки... Через півтора-два кілометри — аналогічна картина. Лиш тільки військові тут — російські, хоча й без розпізнавальних знаків.
На території самого Кримського півострова — ситуація схожа. У тому плані, що біля кожної військової частини «чергують» окупанти. Нерідко їм допомагають представники так званої самооборони Криму. Цей контингент переважно складається з «отрядов казачества» (незрозуміло, щоправда, звідки на території Криму взялися козаки) та старої компартійної гвардії, котра ніколи не визнавала й не визнаватиме Україну як незалежну державу.
Станом на сьогодні уже ціла низка українських військових частин захоплена окупантами, що ще більше доводить усю серйозність нинішньої ситуації. Утім, більшість вітчизняних військових продовжує мужньо тримати оборону.
У містах і селах Криму так звана «нова влада» автономії на повну готується до проведення «референдуму». Агітаційні плакати — однобокі: лише за приєднання до Росії. Альтернативної думки тут немає в принципі. Більше того, геть усі коментарі, що роздають Сергій Аксьонов, Володимир Константинов та їхні поплічники, лунають у такій тональності, буцімто плебісцит уже відбувся. Це зайвий раз доводить, що «результати» дійства, запланованого на 16 березня, намальовані заздалегідь і зовсім не на території Криму.
Офіційно висвітлювати так званий референдум мають право лише ті журналісти, які отримали відповідну акредитацію, що усього кілька днів проводилася прес-центром кримського парламенту. Це дійство також заслуговує на окрему увагу. Зокрема, допуск до дільниць могли отримати лише ті представники ЗМІ, котрі заздалегідь задекларують свою лояльність до кримських самозванців. Цитуємо мовою оригіналу інформаційну пам’ятку, розміщену на сайті ВР АРК: «Журналист аккредитованного СМИ обязан в своей профессиональной деятельности использовать документально подтвержденные факты, соблюдать общепризнанные нормы журналистской этики, а также не распространять материалы негативного характера». Ну, просто-таки, назад у СРСР...
Автор цих рядків вирішив принципово відмовитися від такої, з дозволу сказати, акредитації. Адже в тих умовах, в яких нині перебуває Крим, відмовитися від «матеріалів негативного характеру» не зміг би й найсвятіший. Скажімо, цього тижня в Сімферополі сталися масові випадки конфіскації у громадян їхніх паспортів. Під приводом «перевірки показників лічильника» до кримчан навідувалися невідомі, котрі усіма правдами й неправдами виманювали в них паспорти, обіцяючи повернути документи... після 16 березня.
Показово, що такі випадки переважно траплялися в місцях компактного проживання кримських татар, які, як відомо, ухвалили рішення принципово бойкотувати цей «референдум».
А взагалі настрої більшості громадян Криму сьогодні — дуже неоднозначні. Навіть проросійськи налаштовані колеги-журналісти визнають, що такого тиску на ЗМІ, як зараз, не було навіть у буремних 90-х.
На вулицях Сімферополя та інших міст постійно чути стурбовані розмови про майбутнє. Більшість громадян розуміє: ось так просто узяти й почати жити в іншій державі — нереально. Є, звісно, тут абсолютно бездумний проросійський ура-«патріотизм», але чим ближче до часу «Ч», тим менше охочих його підтримувати. Та ця «магічна» дата невпинно наближається, вимагаючи від української влади та світового співтовариства значно рішучіших і дієвіших дій, ніж ті, що ми спостерігаємо зараз.
Бахчисарай: дві фортеці
На території невеличкого містечка Бахчисарай — колишньої столиці Кримського ханства — розміщені дві українські військові частини. Обидві були піддані окупації та агресії з боку російських загарбників. Однак, на момент написання цього тексту, одна з них була захоплена окупаційними військами, іншу — контролювали українські Збройні Сили. Контраст від відвідання обох частин — разючий. Утім, як усе, що нині доводиться спостерігати в Криму.
ВЧ А3835
Володимир Докучаєв, підполковник, заступник командира ВЧ А3835 по роботі з особовим складом (м. Бахчисарай):
— На даний момент ситуація в нашій військовій частині залишається складною. Її, як і раніше, блокують, відтак вільного пересування нашого особового складу й техніки немає. Від початку березня тут були військові, котрі вперто заперечують свою приналежність до Росії. Мабуть, тому їх уже по всьому Криму іменують «зеленими чоловічками». Їх було сто–сто двадцять чоловік. Наприкінці минулого тижня вони відійшли, і блокаду продовжували утримувати лише представники так званої самооборони.
Коли військові відходили, ми так вирішили, що це було пов’язано із запланованим приїздом місії ОБСЄ. Вочевидь, був намір продемонструвати міжнародній спільноті, що українські військові частини ніхто не блокує. До речі, ми зв’язувалися з багатьма нашими колегами, і там нам розповідали: був момент, коли з-під їхніх частин також відходили військові. Проте повернулися: хто через кілька годин, хто наступного дня...
До нас повернулися 12 березня. З переговорів стало відомо, що зараз частина А3835 буде взята в оточення, заблокована з метою недопущення провокацій стосовно українських військовослужбовців. Прибуло знову близько ста осіб. Озброєння стрілецьке, магазини до автоматів пристебнуті, люди в масках. Блокування російські військові без розпізнавальних знаків пояснюють тим, що з України прибула група представників «Правого сектора», яка планує проводити провокації.
Загалом переговори ми ведемо постійно. Командир нашої частини контактував з їхнім командиром, ще до того, як російські військові відходили. У мене склалося враження, що росіяни не надто задоволені від такої ситуації. Але їхній командир заявляв: якщо отримає відповідний наказ, то вони підуть на штурм. Ми ж, у свою чергу, відповіли: якщо штурм відбуватиметься, то ми захищатимемося і виконуватимемо свій обов’язок. Зокрема, не допускатимемо проникнення на територію військової частини сторонніх осіб, зберігатимемо зброю та боєприпаси. Зброю використовуватимемо тільки в крайньому разі.
— У Бахчисараї — дві військові частини. Іншу — А2904 — уже захопили російські військові. Чи не контактували ви з вашими колегами з тієї частини?
— Контактували, але ситуацію навколо неї я не уповноважений коментувати.
ВЧ А2904
Насправді, на території ВЧ А2904 розташовуються «зелені чоловічки». На відміну від українських військових, вони категорично відмовляються представлятися і щось розповідати на диктофон. Один військовий у масці називає себе «старшим спецпідрозділу». Після такого його представлення усмішку не можуть стримати навіть його колеги.
«Старший спецпідрозділу» каже, що представляє збройні сили Автономної Республіки Крим. На моє уточнення, що таких ЗС наразі де-юре не існує, починає нервувати і доводити зворотнє. Поза камерами критикує офіційний Київ, зокрема за те, що центральна влада України... відімкнула українські канали в Криму. А ще — постійно згадує про безлади на київському Майдані і навіть намагається змалювати своє бачення ситуації у столиці України з грудня до лютого.
Решта «зелених чоловічків» відмовилася від будь-якого спілкування.
У Криму зникають люди
Упродовж останнього тижня на території півострова зникло понад десять журналістів та громадських активістів, котрі активно виступають проти проведення так званого референдуму і проти приєднання Криму до Росії. Багатьох уже вдалося знайти. Передусім, столичних активістів, котрих викрали при в’їзді до Криму в минулі вихідні. Нині, за словами рідних, вони перебувають у дуже тяжкому психологічному стані.
Однак на момент написання цього тексту, доля й місцеперебування, щонайменше, трьох активістів залишалася невідомою. Так, згідно з повідомленням спільноти «Крим-SOS», 11 березня зник корінний сімферополець Михайло Вдовченко. Зв’язок із ним перервався після 15-ї години, коли він рухався з центру Сімферополя додому.
Досі невідома доля голови Всекримської української ради, координатора кримського Євромайдану Андрія Щекуна і голови Піклувальної ради Української школи-гімназії Сімферополя Анатолія Ковальського, викрадених 9 березня у Сімферополі. Інформацією про їхнє перебування не володіє жодна правоохоронна структура Криму.
Крім того, уже понад добу немає зв’язку і з координатором кримського Євромайдану, сином Анатолія Ковальського — Сергієм Ковальським. Востаннє він телефонував зранку вівторка, повідомивши, що не зможе прийти на мітинг проти приєднання Криму до Росії з міркувань безпеки, оскільки йому погрожують невідомі.
А напередодні автор цих рядків особисто спілкувався з Сергієм Ковальським саме на тему зникнення його батька. Сергій був налаштований дуже рішуче, зокрема, прямо закликав самопроголошеного керівника Кримського уряду Сергія Аксьонова вийти з ним на зв’язок, щоб обговорити, бодай, долю його батька. У викраденні Ковальський підозрює активістів аксьоновського «Русского единства».
«Представники Центру журналістських розслідувань у телефонному режимі спілкувалися з депутатами кримського парламенту Йоффе та Цековим, — запевняв Сергій Ковальський увечері 10 березня. — Вони повідомляли, що так звана самооборона Криму затримала мого батька та Андрія Щекуна, нібито за те, що вони здійснювали якісь правопорушення. Їх нібито мали відпустити, однак через певний час повідомили, що вони вже перебувають десь в іншому місці, тобто не в самооборони. Причому заявили, що вже не знають, де перебуває мій батько та Щекун. Єдине, що вони говорять: не турбуйтеся, з ними все гаразд. Але як я можу не хвилюватися, якщо я навіть не мав і не маю можливості поговорити з батьком по телефону. Я переконаний, що ці викрадення — спланована акція. Адже навіть попри всі фальшування, до яких вдається так звана кримська влада, попри повну профанацію референдуму, вони все одно бояться наших активістів».
також у паперовій версії читайте:
назад »»»