ЯК ДОПОМОГТИ УКРАЇНСЬКИМ ФЕРМЕРАМ РОЗРУБАТИ ГОРДІЇВ ВУЗОЛ ПРОБЛЕМ ТА ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПРОДОВОЛЬЧУ БЕЗПЕКУ КРАЇНИ?
Нещодавно відбувся ХХІV з’їзд Асоціації фермерів та приватних землевласників (АФЗУ). Його учасники вчергове гаряче обговорювали ситуацію, що склалася в країні та негативно позначається на їхньому бізнесі.
Відомий вислів «все тече, все змінюється» не завжди відповідає дійсності. На практиці бувають і застої. Наочний приклад цього — фермерський рух. Насправді впродовж кількох останніх років кількісно він нікуди не просувається.
Увесь цей час кількість фермерських господарств залишається майже незмінною. Вона тримається на позначці 40 тис.
Це не означає, що число фермерських господарств зовсім не змінюється. Щороку до роботи стають усе нові. Та проблема полягає в тому, що така ж кількість фермерських господарств щороку банкрутує і тому залишає аграрний ринок.
На підтвердження цих слів президент АФЗУ Микола Миркевич навів такі дані: за останні чотири роки дві тисячі фермерських господарств змушені були згорнути свою діяльність. Разом з їх господарями роботу втратили наймані та сезонні робітники. Отож ситуація з безробіттям у сільській місцевості, яка і без того була напруженою, ще більше погіршилася.
Утім, наївно вважати, що позиції членів АФЗУ залишаються слабкими. Насправді, за офіційними даними, фермерські господарства обробляють 14% усіх сільгоспугідь. А це не так уже й мало, особливо якщо врахувати, що всього в нашій країні щороку агрокультури вирощують на площі понад 40 млн гектарів.
АФЗУ також відстоює інтереси понад 4 млн одноосібних селянських господарств. По суті, за цією цифрою стоїть ще більша кількість наших співгромадян.
Розрахунок тут простий: у країні третина населення мешкає в селах. А це — майже 15 млн осіб, і майже всі вони обробляють землю і виробляють інколи досить відчутні обсяги продукції, зокрема трудомісткої. За даними, озвученими під час фермерського з’їзду, особистий селянський сектор виробляє понад 90% картоплі, 85 — молока, 75% яловичини, більшу частину свинини, овочів та фруктів.
На вирощуванні продуктів харчування, які входять до так званого борщового набору, спеціалізуються й фермери. Щоправда, на відміну від своїх колег-одноосібників, вони роблять ставку ще й на зернові та технічні культури, садівництво та виноградарство.
Здавалося б, за середніми та дрібними сільгоспвиробниками в усьому має залишатися якщо не перше слово, то, принаймні, й не останнє. Та проблема в тім (і на цьому делегати з’їзду акцентували особливу увагу присутніх, в тому числі й представників Міністерства аграрної політики та продовольства України), що держава їх не чує.
Це можна було б узяти під сумнів, якби не численні факти. На один із них у своєму виступі послався віце-президент АФЗУ Іван Якуб. Він повідомив, що рівень держпідтримки, яку надають фермерським господарствам, останнім часом щороку падав. Дійшло до того, що торік він поступився відповідному показнику десятилітньої давнини.
Зовсім інакше держава поводиться у питаннях, які стосуються грошових відносин із нею. Щойно справа доходить до цього, вона одразу згадує про фермерські та особисті селянські господарства. У країні діє величезна кількість контролюючих та інспектуючих органів — і всіх їх треба забезпечити роботою.
Як таке працевлаштування позначається на справах дрібних і середніх сільгоспвиробників, далі розповів Іван Якуб. З його слів, торік фермерам Київщини для того, щоб перегнати негабаритну техніку на відстань 200 кілометрів, довелося сплатити службам, котрі забезпечують це транспортування, 800 гривень.
Для когось ця сума видасться несуттєвою, та річ у тім, що вітчизняні фермери, а тим паче одноосібники, переважно на «Мерседесах» та інших представницьких іномарках не їздять.
До того ж на їхні гроші постійно зазіхають численні хабарники. Виступаючі неодноразово нагадували, що без хабарів за вирішення тих чи інших питань можна навіть не братися. Особливо якщо вони стосуються землі та орендних відносин.
За словами делегата з Полтавщини Віктора Галича, лише 20% усіх фермерських відрахувань іде до бюджетів різних рівнів, а 80% осідають у кишенях хабарників.
Чимало критики припало й на Державну реєстраційну службу України. Її звинувачували в тому, що в багатьох регіонах реєстрація прав на земельні ділянки, розташовану на них нерухомість та договорів оренди відбувається вкрай повільно. Це завдає багато клопоту власникам земельних паїв та орендаторам.
Зокрема, фермери не можуть використати у сільгоспвиробництві орендовані ними гектари доти, доки відповідний договір не буде зареєстрований представниками Державної реєстраційної служби України. Інакше вони суперечитимуть чинному земельному та податковому законодавству.
Перший заступник голови Державної реєстраційної служби України Інна Завальна визнала правоту багатьох докорів, та при цьому послалася на те, що їх структура створилася недавно, і тому їй доводиться стикатися з багатьма проблемами.
Одна з них стосується гострої нестачі кадрів у реєстраційних офісах. Запит на їх послуги перевищив усі сподівання. Тому й виникли довгі черги з-поміж землевласників та землекористувачів.
Інна Завальна повідомила, що багато питань, зокрема й кадрових, вирішуються. Приміром, штат Державної реєстраційної служби України поповнився 1200 співробітниками, спрощуються реєстраційні процедури. Усе це має прискорити процес реєстрації земельної та неземельної нерухомості, договорів оренди.
Як очікувані зміни позначаться на аграрній економіці — покаже час, а наразі доводиться констатувати, що не стільки держава допомагає аграріям, скільки аграрії допомагають державі. За наявною у президента Української аграрної конфедерації Леоніда Козаченка інформацією, впродовж останніх п’яти років із села було вимито суму, що перевищує 30 млрд гривень. Це набагато більше, ніж АПК потребує для розвитку.
Гроші пішли із села з різних причин. Одна з них — невиправдана дешевизна сільгосппродукції. За словами заступника керівника проекту USAID «АгроІнвест» Олександра Каліберди, це пов’язано з тим, що держава нав’язує АПК непритаманну йому функцію соціального захисту населення через штучне стримування цін на продукти харчування.
Безумовно, благородно думати про малозабезпечених співгромадян, але чому це слід робити за рахунок сільгоспвиробників? Цим повинні займатися органи соціального забезпечення, а не Міністерство аграрної політики та продовольства, адже таке регулювання цін суперечить принципам ринкової економіки та негативно позначається на розвитку бізнесу тих же фермерів.
Ще одна причина вимивання грошей з аграрної економіки — невиправдана дорожнеча промислової продукції. Приміром, останнім часом підскочили ціни на мінеральні добрива. Подібне з ними та пально-мастильними матеріалами відбувається щороку перед весняними польовими роботами. Проблема посилюється відсутністю у фермерів обігових коштів.
Учасники з’їзду зазначали, що на рекордному торішньому врожаї, котрий перевищив 60 млн тонн зернових, вони майже нічого не заробили.
Експерти пояснюють це низькими закупівельними цінами на хліб, які встановилися як в Україні, так і за її межами, та з ними не погоджується Леонід Козаченко. Посилаючись на американські джерела, він сказав, що фермери США завершили 2013 рік із найбільшим протягом останніх 50 років прибутком. І це при тому, що торгують своїм зерном на тих же світових ринках, що й ми.
Чому так відбувається? Це не єдине запитання, котре пролунало на з’їзді. Сподіватимемося, що новий уряд повернеться обличчям до фермерів. Від цього виграє не лише багатомільйонна армія дрібних та середніх сільгоспвиробників, а й кожен українець.
Максим НАЗАРЕНКО, Національний прес-клуб з аграрних та земельних питань
також у паперовій версії читайте:
- МІЙ ДІМ — МОЯ ФОРТЕЦЯ: ПРО ЩО ТРЕБА ПАМ’ЯТАТИ ПОКУПЦЮ БУДИНКУ
назад »»»