УКРАЇНА В ЕПІЦЕНТРІ СВІТОВОЇ ПОЛІТИКИ
На наших очах відбувається жорстке геополітичне протистояння між Росією і Заходом у боротьбі за сфери впливу в Україні.
Причому в цьому процесі з’явилися нові акценти, пов’язані зі спробами Росії територіально поділити Україну на лояльні та нелояльні до Москви регіони. Зрозуміло, що такий підхід абсолютно суперечить усім нормам міжнародного права та дипломатичній практиці Організації Об’єднаних Націй і Організації з безпеки і співробітництва в Європі.
Проблема, однак, у тому, що Росія як впливовий член цих організацій не зацікавлена у повному дотриманні їхніх норм, коли вони «суперечать» російським уявленням про силовий захист співгромадян у близькому зарубіжжі. Тому парадоксальними виглядають апеляції нового українського керівництва до ядерних держав, які двадцять років тому гарантували особливий статус Україні.
Нагадаємо, що Будапештський меморандум, підписаний 5 грудня 1994 року, визнавав відповідальність країн, які його підписали, за безпеку, захист територіальної цілісності і національного суверенітету України, яка взяла на себе зобов’язання відмовитися від ядерної зброї колишнього СРСР. Керівництво України наполягало на підписанні документа, який хоча б у морально-політичному, а не в політично-правовому сенсі був компенсацією за відмову від ядерної зброї.
Показово, що з Білоруссю та Казахстаном, які теж позбавлялися ядерної зброї, відповідно до положень Лісабонського протоколу 1992 року подібних меморандумів не укладали. Принципово також, що США і Велика Британія як країни — члени НАТО, так само як і Росія, котра претендувала на статус самостійного військово-політичного полюса сили, не збиралися надавати Україні військових гарантій безпеки.
Ось чому компромісним було підписання саме меморандуму, який із погляду міжнародного права не є нормативно-правовим актом, який потребує ратифікації законодавчими органами країн, які його підписують, а є тільки викладом того, про що «треба пам’ятати».
Проте навіть під таким дипломатичним документом не підписалися ще дві ядерні держави — Франція та Китай, які лише виступили із заявами, в яких вітали відмову України від ядерної зброї.
Тому Будапештський меморандум, який закликав у випадку появи загроз безпеці Україні до проведення багатосторонніх консультацій із державами-гарантами, жодного разу впродовж 1994–2014 років не було застосовано. З історичної точки зору Будапештський меморандум забезпечив Україні статус нейтральної держави, розташованої у сірій зоні безпеки між країнами — членами НАТО та Росією.
Спроби України визначитися зі своєю належністю до системи колективної безпеки НАТО наштовхнулися на економічний тиск Росії, яка взимку 2008-го і 2009 років проводила газові війни з Україною. У відповідь на такі дії восени 2009 року Тернопільська обласна рада вимагала відмовитися від Будапештського меморандуму.
У грудні 2009 року з нагоди 15-річчя підписання зазначеного документа пропонувалося скликання спеціальної міжнародної конференції з метою правової формалізації зобов’язань щодо гарантій безпеки. Але ця ідея не була схвалена великими ядерними державами.
У лютому 2014 року після революції гідності, яка усунула від влади в Україні Президента В. Януковича, коли ускладнилася ситуація з внутрішньою і зовнішньою безпекою України, знову згадали про Будапештський меморандум. Утім, його положення повністю повторено у статтях Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Російською Федерацією (31 травня 1997 р.), але навіть цей документ час від часу ставиться під сумнів у Росії, коли демонструється невдоволення внутрішньополітичним і зовнішньополітичним курсом України, яка долає пострадянську спадщину та робить європейський і євроатлантичний вибір. Україна опинилася в центрі світової політики, внаслідок чого відкритими залишаються принципові питання.
По-перше, чи готова Росія воювати до кінця, ризикуючи опинитись у міжнародній ізоляції, а президент Володимир Путін водночас своїми діями на «українському фронті» знову ризикує консолідувати опозиційно налаштовану до нього прозахідну ліберальну частину російського суспільства.
По-друге, незрозуміло, чи готовий Євросоюз і США у форматі НАТО або без нього справді воювати з Росією за Україну. Здається, саме сумніви Володимира Путіна щодо такої екстремальної готовності країн Заходу й підштовхнули його до «рішучих дій» в Україні.
По-третє, відповіді чекає запитання, чи готові народи України і Росії діяти за кривавими сценаріями всупереч власним інтересам та на догоду силам, які мріють у мародерському форматі поживитися на їхньому національному багатстві. Ці запитання потребують раціональної, а не емоційної відповіді, оскільки будь-яку війну легко розпочати, проте важко закінчити.
також у паперовій версії читайте:
- АФГАНСЬКИЙ ХАОС ПОШИРЮЄТЬСЯ
- ВЕНЕСУЕЛА: ЗАМІСТЬ КАРНАВАЛУ— РЕВОЛЮЦІЯ
- ЗМІЦНЕННЯ АМЕРИКАНСЬКО-ГРУЗИНСЬКОГО СОЮЗУ
назад »»»