ПАСПОРТ НА БЕЗСМЕРТЯ
Усі були переконані: Альфред Нобель припинить винаходити вибухові речовини після вибуху, в результаті якого загинули люди, серед яких був його брат — двадцятирічний Еміль. Але помилилися — він продовжував працювати в цьому напрямі. Єдине, що змінилося, — більшість експериментів проводив тільки з одним асистентом, а зразки нітрогліцерину, який використовувався як вибухова речовина і справді часто вибухав при зберіганні та перевезенні, перевозив сам.
21 ЖОВТНЯ — 180 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ
Альфред Нобель (1833–1896)— шведський iнженер-хiмiк, винахідник динаміту, засновник престижної міжнародної премії
Альфред Нобель не відмовився від цієї справи, незважаючи на заборони, гоніння, жорстокі звинувачення, у тому числі в зраді, виступи в пресі, коли про нього писали «мільйонер на крові», «торговець вибуховою смертю», «динамітний король». Щоб продовжити роботу, йому часто доводилося переїжджати з однієї країни в іншу, шукати підтримки у правителів.
Унаслідок титанічної праці в 1866 році Нобель розробив динаміт. Потім запатентував динаміт желатиновий (більш високої вибуховості, ніж звичайний динаміт). А в 1888 році завдяки його зусиллям було запущено завод в Онфлері, що випускав балістит — один із перших нітрогліцеринових бездимних порохів.
Утім, як стверджують більшість істориків і біографів, Альфред Нобель був категорично проти використання своїх відкриттів у воєнних цілях.
Наприклад, Ерік Бергенгрен наводить його слова: «Війна — це жах із жахів, це — найстрашніший злочин... Мені б хотілося винайти речовину або машину такої руйнівної сили, щоб будь-яка війна взагалі стала б неможливою».
Що ж ним керувало? Турбота про блага для суспільства, бо для вирішення багатьох життєво важливих проблем необхідно проводити вибухові роботи, а чорний порох, який тоді використовувався, дуже часто підводив. Ось чому Альфред Нобель вирішив винайти нову вибухову речовину з використанням нітрогліцерину, оскільки його ударна сила в 20 разів перевищувала потужність пороху.
Якщо конкретніше, своїми відкриттями на цьому терені винахідник прагнув прискорити і убезпечити виконання вибухових робіт у шахтах і кар’єрах під час видобутку корисних копалин; прострілювання свердловин; розпушування скельних порід на кар’єрах; прокладення траншей та залізниць; для руйнування льодових заторів у руслах річок.
І в цьому невдовзі всі переконалися. Так, поява динаміту дозволила здійснити грандіозні проекти: прокладення Альпійського тунелю і Корінфського каналу, видалення підводних скель в Іст-Рівері (Нью-Йорк), розчищення русла Дунаю... Динаміт розпочали застосовувати і на бакинських промислах.
...Винаходом вибухових речовин Альфред Нобель зайнявся під впливом батька, наслідуючи його справу.
...Альфред Нобель народився 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі. Проте дитинство і юність хлопчика пройшли в Санкт-Петербурзі — в це місто, переконавшись у можливості успішно розгорнути в Росії підприємницьку діяльність за задуманими ним напрямами, в 1837 році переїхав його батько — Еммануель Нобель (1801–1872).
Це була дуже талановита людина — він займався виробництвом верстатів, машин, мін, що заряджаються порошковими вибуховими сумішами. Під час Кримської війни міни, зроблені на його заводі, захищали рейди Кронштадта і Ревеля від нападу англійської ескадри. За свої заслуги перед Росією його було нагороджено спеціальною Імператорською золотою медаллю за «старання і дух взаємодопомоги». Накопичивши значний статок, Еммануель Нобель у 1842 році викликав до Росії всю сім’ю.
Виявляючи найвищу відповідальність за справи своєї компанії, за виконання кожного замовлення, він головним своїм обов’язком вважав виховання синів, добре знав їхні схильності, захоплення, слабкі і сильні сторони характеру. Про це свідчать його записи, які наводять біографи. Роберт — «схильний до спекуляції»; Людвіг — «геніальний»; Альфред — «відрізняється працездатністю, захоплюється хімією, схильний до винаходів, але слабкий здоров’ям».
Усе це глава сімейства враховував, готуючи синів до самостійного життя, створював умови для реалізації їхніх здібностей. Так, Альфреду давав уроки вдома найвідоміший російський хімік — Микола Зінін (1812–1880). А в 17 років його відправили до Парижа попрактикувати в лабораторії Теофіля-Жуля Пелуза (1807–1867), якому належить багато досліджень з неорганічної, органічної, а також з прикладної хімії.
Однак, звичайно ж, свої перші самостійні кроки як винахідник Альфред зробив на підприємствах батька. Від нього також він почув, наскільки могло б поліпшити якість вибухівки використання нітрогліцерину... Якщо у синів виникала складність, Еммануель Нобель відкладав усі справи і поспішав підтримати, допомогти.
Він дні і ночі просиджував біля ліжка Альфреда, коли той впав у депресію після того, як дівчина, яку він шалено кохав, вийшла заміж за іншого, знайшов чим захопити сина і дав такі поради, завдяки яким Альфред Нобель мужньо переніс подальші невдачі у коханні — він ніколи не був одружений і в нього не було дітей.
«Один батько означає більше, ніж сто учителів», — свідчить народна мудрість, і це повністю підтверджує приклад сім’ї Нобеля. Усі сини Еммануеля стали знаменитостями: Роберт і Людвіг заснували російську нафтову промисловість; Альфред же відзначився не тільки винаходами вибухових речовин — він займався електрохімією і оптикою, біологією і медициною, конструював автоматичні гальма і безпечні парові котли, намагався виготовити штучну гуму і шкіру, досліджував нітроцелюлозу і штучний шовк, працював над отриманням легких сплавів.
Як зауважують біографи, Альфред Нобель створив промислову імперію на території Швеції і ще двох десятків країн; серед отриманих ним понад 350 патентів — винаходи на водомір, барометр, холодильний апарат, газовий пальник, удосконалений спосіб отримання сірчаної кислоти, конструкцію бойової ракети тощо.
Нобель був членом Шведської академії наук, Лондонського королівського товариства, Паризького товариства цивільних інженерів. Упсальський університет присвоїв йому звання почесного доктора філософії. Серед нагород винахідника — шведський орден Полярної зірки, французький — Почесного легіону, бразильський — орден Троянди і венесуельський — Болівара. Він був знайомий із королями і міністрами, вченими і підприємцями, художниками і письменниками.
Але в першу чергу він поважав думку своїх колег і робітників, які працювали на його підприємствах. Ось що писав про нього відомий американський історик і журналіст Олден Уїтмен: «Нобелю нічого не варто було також спантеличувати своїх молодших компаньйонів діями, що здобули йому репутацію затятого прихильника ліберальних громадських поглядів... Мало хто так вірив у політичну мудрість мас, мало хто так зневажав деспотизм.
Як наймач сотень робітників він виявляв буквально батьківську турботу про їхнє здоров’я і благополуччя, не бажаючи, проте, встановлювати особисті контакти з будь-ким. З властивою йому прозорливістю він дійшов висновку, що робоча сила з високими моральними якостями продуктивніша, ніж грубо експлуатована маса. Це, можливо, і створило Нобелю репутацію соціаліста».
Його комерційна і промислова діяльність, підкреслював О. Уїтмен, «не перешкодила йому створити найбільшу бібліотеку (з 1901 року — Нобелівська бібліотека сучасної літератури). До того ж він сам написав значну кількість п’єс, романів і віршів, з яких, утім, був опублікований лише один твір». Завжди уважно стежив за розвитком європейської літератури, вражаючи знайомих ерудицією, знанням кількох мов — французькою, німецькою, російською і англійською говорив, немовби вони були для нього рідними.
...Від виробництва динаміту, інших вибухових речовин, розробок за іншими напрямами, прибутку підприємств Альфред Нобель накопичив значний статок. На себе він витрачав мало, оскільки вів спартанський спосіб життя, в той же час щедро винагороджував людей, які бралися за важливі для людства справи, використовував свій капітал для зміцнення миру на Землі, жертвував гроші на діяльність паризького відділення шведської церкви у Франції.
Він потурбувався і про те, щоб нажитий ним статок і після його смерті служив прогресу і справі миру. Ось рядки з його заповіту, датованого 27 листопада 1895 року. «Я, що підписався нижче, Альфред Нобель, обдумавши і вирішивши, цим оголошую мій заповіт із приводу майна, нажитого мною до моменту смерті. Все реалізоване майно, що залишається після мене, необхідно розподілити таким чином: увесь мій капітал мої душоприказники повинні перевести в цінні папери, створивши фонд, відсотки з якого видаватимуть у вигляді премії тим, хто впродовж попереднього року приніс найбільшу користь людству...
Моє особливе бажання полягає в тому, щоб на присудження премій не впливала національність кандидата, щоб премію отримували найбільш гідні, незалежно від того, скандинави вони чи ні».
10 грудня 1896 року Альфред Нобель помер на своїй віллі в Сан-Ремо (Італія) від крововиливу в мозок. Похований у Стокгольмі.
Заповіт було відкрито в січні 1897-го, фонд засновано в 1900-му, а перша церемонія вручення Нобелівської премії пройшла в 1901 році.
Ця премія має неофіційний статус вищої нагороди людства. Хоча серед її лауреатів поки що немає українців за громадянством, дехто з них — Ілля Мечников, Зельман Ваксман, Йосеф Шмуель Агнон, Роалд Гоффман, Георгій Харпак — народилися на території, яку має сучасна Україна. Сподіватимемося, що в недалекому майбутньому список лауреатів поповнять представники незалежної України, у тому числі вихованці Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля...
...Наприкінці наведу витяг зі статті відомого російського журналіста й біографа Віктора Кордовського: «Говорять, смерть приносить деяку закінченість у сюжет життя. До Нобеля це твердження не відноситься, тому що він ще за життя отримав паспорт на безсмертя, потрапив у легенду. Великі самі собі споруджують п’єдестал. І в пам’яті людей вони залишаться стільки, скільки житиме людство».
Людмила ШЕРШЕЛЬ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
- НОБЕЛІВСЬКІ ЛАУРЕАТИ-2013
назад »»»