Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2013 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); УКРАЇНА І СВІТ
НОВА ЄГИПЕТСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ
Лише два з половиною роки тому Хосні Мубарак в останні дні свого правління намагався переконати свій народ, який вимагав його відставки: «Або я, або хаос». Жоден єгиптянин тоді йому не повірив, усі зібрані на каїрській площі Тахрір очікували змін і впевненої ходи дорогою демократії. Нині Мохаммед Мурсі, перший демократично обраний президент, уже після року виконання обов'язків опинився без свого крісла. Опозиція добилася його відставки, і все треба починати з нуля: Єгипет знову опинився у вирі чергової революції.

«Арабська весна» розбудила в усьому регіоні величезні очікування. Громадяни багатьох держав об'єднувалися, щоб повалити багаторічних диктаторів і зробити перший крок у напрямку демократизації свого життя. Так було і в Єгипті, де правлячий понад 30 років Хосні Мубарак мусив поступитись у результаті натиску гордих і впевнених у своїх силах єгиптян. У 2011 році на каїрській площі Тахрір і майже всіх площах і вулицях єгипетських міст пліч-о-пліч стали проти спільного ворога молоді і старі, жінки і чоловіки, мусульмани і копти, ісламісти і ліберали. Завдяки цій єдності їм удалося досягти того, що десятиліттями здавалося неможливим.
На жаль, ці події відійшли у минуле, а тодішні протестувальники, які разом боролись із режимом Мубарака, стали антагоністами. Відзначення першого року правління демократично обраного президента стало не святом демократії, а увертюрою до чергової революції, іскрою, яка фактично викликала військовий переворот.
Для постмубараківського Єгипту це — очікувана ситуація. Медовий місяць ісламських партій, у тому числі провідної Партії свободи і справедливості, яка веде свій родовід від «Братів-мусульман», з іншими суспільно-політичними силами, які повалили Мубарака, тривав недовго. Швидко виявилося, що лише «Брати-мусульмани» мають достатньо розвинуту структуру і настільки високу підтримку суспільства, щоб реально існувати в єгипетській політиці. До того ж значно більш радикальна партія, створена салафітами і, як інформують деякі джерела, вахабітами з Саудівської Аравії, стала другою найсильнішою групою в Єгипті.
Поділена і допіру «рачкуюча» лівиця та ліберали не мали найменших шансів на досягнення значної підтримки на парламентських виборах. Але це не означало, що відчуття успіху революції, в якій вони відіграли головну роль, зменшило їхній апетит на владу. Навіть навпаки, виразний виграш ісламістів на парламентських виборах викликав у них відчуття кривди і додатково стимулював бажання отримати принаймні шматочок революційного пирога. Ситуація погіршилася, коли контрольоване мубараківцями судівництво розпустило нижню палату парламенту, а у відповідь «Брати-мусульмани» виставили кандидата в президенти, хоча обіцяли цього не робити.
Час і ситуація, в якій відбувся розпуск Національних зборів, не були випадкові. Стало зрозуміло, що попри ганебне повалення попереднього режиму його залишки не дадуть так легко усунути себе від влади.
Виграш кандидата «Братів-мусульман» на президентських виборах лише додав олії до вогню, а результати першого туру виборів показали, наскільки сильно розділене єгипетське суспільство (у першому турі виборів жоден із кандидатів не набрав 25% голосів, і аж п'ять набрали понад 10% голосів). На політичній сцені вималювалися три основні групи — обрані на демократичних виборах ісламісти, представники старого режиму, представлені найбільше у судівництві і міністерстві внутрішніх справ, а також розчаровані та незадоволені представники революціонерів, які утворили нову опозицію.
Від першого дня правління Мохаммеда Мурсі виразно зазначалися лінії поділу в суспільстві, додатково роздмухувані в медіа, які всупереч поширеній думці контролювалися не правлячою командою, а представниками старого істеблішменту і фінансових крезів, пов'язаних із так званою ліберальною опозицією. Рушила величезна пропагандистська машина, основоположним завданням якої став не пошук рішень, які могли б допомогти у витягуванні країни з пореволюційного занепаду, а дошкульна критика помилок противника.
Немає жодних сумнівів, що впродовж останнього року правління Мурсі новий президент і «Брати-мусульмани», з яких він походить, наробили багато помилок. Загальновідомо, що більшість осіб на ключових посадах (і президент у тому числі) не мали достатнього політичного досвіду й управління галузями та міністерствами. Незаперечно також, що правляча сила зробила надто мало, аби подолати соціальні поділи, зупинити зниження рівня життя єгиптян, а також гарантувати безпеку громадян. Однак варто запитати, чи в нинішній ситуації на єгипетській політичній сцені є хтось, хто краще міг би розібратися з цими викликами?
Проблемою, за яку слід критикувати владу, є некомпетентність. Прикладом було недавнє призначення члена угруповання «Аль-Джамаа аль-Ісламія» — Аделя Мохаммеда аль-Хаята губернатором Луксора, де у 1997 році ця група здійснила терористичний замах.
Інше звинувачення Мурсі і «Братів-мусульман» — це відсутність безпеки і значне зростання злочинності в Єгипті, а для простого громадянина — один із найважливіших чинників, який впливає на задоволення владою.
На жаль, «Брати-мусульмани» не здали екзамену в цьому питанні і не забезпечили спокою громадян у пореволюційних реаліях. Бурхливо розвивався нелегальний ринок торгівлі зброєю, виникали нові злочинні групи, а вже існуючі набирали сили і контролювали деякі регіони країни (наприклад, Синай).
Єгиптяни швидко втрачали і так низьку довіру до поліції та органів юстиції, які, відповідно, або не втручалися, коли є для того підстави, або видавали вироки, неадекватні до засад правової держави. Наведені факти обтяжували команду Мурсі.
Черговою і найбільш суттєвою передумовою відсутності реальних результатів дій уряду є факт, що поліцейський апарат, як і судова система, не змінилися від часів Мубарака. Міністерство внутрішніх справ, яке контролює силові служби, кероване представником поліції, а приблизно 80% зайнятих в апараті безпеки походить з адміністрації попереднього режиму. Тому президент Мурсі мав дуже обмежений вплив на єгипетську політику, і в цьому виявилася відсутність у нього належного політичного досвіду.
Певним поясненням можуть бути надзвичайно складні умови і постійні нападки опозиції та старого істеблішменту, але не підлягає сумніву, що погані і суперечливі рішення, а особливо відчутне бажання Мурсі повернутися до системи авторитарного правління, знизило підтримку ісламістів лише до 30%. Однак те, що аж 70% суспільства незадоволені Мурсі, не означає, що серйозної підтримки може очікувати хтось із лідерів опозиції.
Такий значний негативний електорат Мурсі дав змогу незадоволеним об'єднаним у русі «Тамарруд» зібрати 22 мільйони підписів за відкликання президента. Сформоване опозицією відчуття загрози створило ситуацію, в якій опозиція досить легко організувала масові демонстрації проти Мурсі. У них брали участь не тільки прихильники опозиції, а й звичайні громадяни, незадоволені ситуацією в державі, і часто молодь, яка шукає «цікавого» способу розваги.
На жаль, опозиціонери не пропонують альтернативного вирішення політичної кризи в Єгипті. Їх єдиною ініціативою була відставка Мурсі і створення уряду технократів з головою, підтриманим усіма політичними силами країни, який має привести країну до наступних парламентських і президентських виборів.
Опозиціонерам удалося втягнути у свою гру армію, яка обіцяла не дозволити подальшого скочування Єгипту «у темний тунель суспільної боротьби». Збройні сили наважилися на усунення від влади Мурсі. Проте нинішня ситуація настільки напружена і складна, що неможливо передбачити її розвиток.
Армія почала діяти, і Мурсі втратив крісло президента Єгипту. Функції президента тимчасово буде виконувати голова Конституційного суду Адлі Мансур. Складаючи присягу, він сказав: «Присягаю, що буду захищати республіканську систему, шанувати конституцію і право та інтереси держави. Настав час, щоб Єгипет перестав народжувати тиранів».
Єгипту ще далеко до стабільності, і пошук свого шляху у неспокійному сучасному світі народ і країна лише починають. Люди незадоволені існуючим станом, але так насправді не сформулювали, яким бачать майбутнє, прийнятне для всіх єгиптян, а не для якоїсь частини.

Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
  • ІНІЦІАТИВА РОЗЗБРОЄННЯ ВІД ОБАМИ

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».