СИЛА ГУМАННОСТІ
В Україні є унікальна добровільна громадська гуманітарна організація — Товариство Червоного Хреста. Вона створена в буремному 1918-му і ось уже 95 років виконує свою благородну справу на засадах гуманності, неупередженості, нейтральності, добровільності, єдності.
Про здобутки і проблеми Товариства Червоного Хреста наша розмова з його очільником — кандидатом медичних наук, заслуженим лікарем України Іваном Гнатовичем Усіченком.
— Не буде перебільшенням сказати, що червонохресний рух в Україні бере свої витоки з кінця ХVІІІ ст. Засновник української анатомії та хірургії П. Загорський, який був військовим лікарем під час війни з Польщею, надавав допомогу полоненим і цивільному населенню без поділу на «своїх» і «чужих». Саме тому його вважають предтечею Українського Червоного Хреста.
Під час севастопольської епопеї Микола Пирогов уперше сформував загони сестер милосердя, які доглядали за пораненими й хворими солдатами. Тож не випадково Анрі Дюнан, засновник Міжнародного руху Червоного Хреста, зазначив, що думка про створення Товариства виникла у нього під впливом починань Миколи Пирогова. Російський Червоний Хрест, до якого належала добре організована українська ланка, надавав велику допомогу військово-медичній службі армії в усіх війнах, які вела імперія.
На теренах України в 1900 році вже функціонувала розгалужена мережа червонохресних осередків. Активну медичну допомогу Товариство надавало цивільному населенню. Так, у Харкові працювала поліклініка Червоного Хреста; професором І. Троїцьким 1902 р. заснована дитяча лікарня. Київська та Подільська філії ЧХ взяли участь у заснуванні в Києві «Товариства боротьби із заразними хворобами», лікарні для чорноробів. Медики — активісти Червоного Хреста створили філію в Придніпров’ї, активно діяли червонохрестівці Катеринославської філії.
Під час Першої світової війни, коли Київ перетворився на прифронтове місто, там було відкрито понад 100 шпиталів Червоного Хреста. У післявоєнні роки, коли Україна була розбурхана революцією, на тлі загального безладу у квітні 1918 р. у Києві відбувся з’їзд з організації Товариства Червоного Хреста України. Самостійно воно проіснувало до 1925 року. А потім товариства Вірменії, Грузії, Азербайджану, Росії, Білорусії, України організували Союз товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця Радянського Союзу.
Нелегка й славна доля судилася національному Товариству. Воно взяло на себе важкий тягар — сприяти налагодженню нормального життя в країні. Червонохрестівці займалися реевакуацією військовополонених усіх армій, які воювали в Україні; допомагали біженцям, інвалідам та дітям-сиротам; боролися з тифом та іншими масовими інфекціями; організовували шпиталі, пункти харчування... Упродовж 20-х силами Товариства були створені численні протитуберкульозні та венерологічні диспансери, станції боротьби з малярією, амбулаторії, будинки для безпритульних.
За рахунок коштів Українського ЧХ працювало 119 медичних, 206 профілактичних і дитячих закладів, відкрито 400 аптек та магазинів санітарії. Навіть з’явився перший у світі корабель-санаторій на Дніпрі, працювали санітарні літаки. Та 1938 року всі 611 закладів Товариства ЧХ України були відчужені за постановою Ради народних комісарів СРСР. Працювати стало дуже важко, але обов’язок — понад усе.
— Напевне, найяскравішою сторінкою героїчної діяльності Товариства Червоного Хреста стала участь його членів і волонтерів у Другій світовій війні...
— На своїх тендітних плечах під градом ворожих куль медсестри, санінструктори, сандружинниці виносили з поля бою поранених, чергували у шпиталях, ділилися з хворими бійцями кров’ю. Таких сміливих і чуйних жінок було понад сто тисяч. Їхній подвиг високо оцінив Міжнародний Комітет Червоного Хреста, нагородивши 24 із них медаллю Флоренс Найтінгейл — найвищою відзнакою за гуманізм і милосердя.
У післявоєнні роки організації Товариства тісно співпрацювали з установами охорони здоров’я задля розвитку донорства, залучали людей до участі в ліквідації санітарних наслідків війни. Справедливе визнання здобула створена в 1961 році патронажна служба милосердя Червоного Хреста. Постановою Президії Верховної Ради СРСР у 1974 році досвід роботи служби милосердя Дніпропетровської організації Товариства з обслуговування інвалідів, прикутих до ліжка хворих та самотніх людей похилого віку був рекомендований для поширення в Радянському Союзі.
— Але ж Товариство Червоного Хреста України має не лише багате минуле, а й вагомі здобутки сьогодення...
— Після розпаду Радянського Союзу у грудні 1991 року Червоний Хрест України оголосив себе самостійною неурядовою, позапартійною організацією. Небагато країн можуть похвалитися законами, що підтримують діяльність ЧХ. В Україні ж ухвалено два закони — «Про символіку Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала в Україні» та «Про Товариство Червоного Хреста України». У них, зокрема, йдеться про необхідність підтримки нашої діяльності органами місцевої влади.
Дуже важливо, що завдяки активній позиції Товариства при Кабміні була створена Міжвідомча комісія з імплементації Міжнародного гуманітарного права в Україні. Улітку 2004 р. підписана угода між Міносвіти і науки, Товариством ЧХ України та Міжнародним Комітетом ЧХ щодо впровадження до шкільної програми курсу з дослідження гуманітарного права.
У жовтні 1993 року на ІХ сесії Генеральної Асамблеї Міжнародної Федерації Товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, що проходила в Бірмінгемі (Великобританія), Товариство ЧХ України першим серед товариств колишнього СРСР було прийняте до Міжнародної Федерації ТЧХ. Одразу наше Товариство заявило про себе на міжнародній арені. Насамперед ми хотіли використати досвід національних товариств (їх нині у світі 187) і залучити фінансові ресурси за допомогою наших побратимів. І це нам вдалося.
На початку становлення нашої держави за фінансової підтримки Міжнародної Федерації ТЧХ, Міжнародного Комітету ЧХ, національних товариств зарубіжних країн наші організації виконували близько 80 гуманітарних програм. Деякі з них реалізуємо й нині.
— Які саме?
— Це, зокрема, програма розвитку й удосконалення патронажної служби; створення та обладнання медико-соціальних центрів і пунктів першої допомоги в сільській місцевості; програма боротьби з туберкульозом та ВІЛ/CНІДом; програма розвитку волонтерського руху та молодіжної ланки Товариства з популяризації гуманітарних цінностей і знань Міжнародного гуманітарного права. Важливою є програма удосконалення діяльності служби катастроф, програма підготовки населення до надання першої допомоги, зокрема потерпілим від стихійного лиха, аварій та катастроф; допомога депортованим народам Криму, біженцям, шукачам притулку, нелегальним мігрантам; програма розшуку людей, які втратили родинні зв’язки.
Раніше в нашій країні не було проблем з мігрантами. Нині ж таких багато, зокрема і в таборах Закарпатської, Львівської, Волинської, Чернігівської областей. І вони звертаються до нас, як до останньої інстанції. Ми допомагаємо їм медикаментами, продуктами, взуттям, одягом, предметами гігієни. Навіть купуємо міжнародні телефонні картки, аби знедолені змогли додзвонитися до своїх країн чи консульств.
Після трагедії на ЧАЕС червонохрестівці допомагали евакуйовувати людей, надавали грошову, натуральну, медичну допомогу (на це було витрачено 16 млн дол.). На 3 млн дол. закупили медапаратуру для Наукового центру радіаційної медицини, Республіканського диспансеру радіаційного захисту та інших лікувально-профілактичних закладів. За нашим клопотанням було оздоровлено більш ніж три тисячі дітей в Україні та інших державах.
Через сім років після жахливої аварії в Міжнародній Федерації ТЧХ почали заявляти, що Чорнобильська програма гуманітарної допомоги і реабілітації стає неактуальною для України, і її слід згортати. Це могло б стати трагедією для людей, які живуть у віддалених населених пунктах на зараженій території. У серпні 1995 р. до України на запрошення Національного комітету ЧХ приїхав генсек Міжнародної Федерації ТЧХ Джордж Вебер. Він переконався, що ситуація після аварії залишається вкрай серйозною, і Міжнародна Федерація має надавати фінансову підтримку програмі ще тривалий час.
Чорнобильська програма зорієнтована на радіологічний скринінг продуктів харчування і довкілля в забруднених областях України та на проведення медичного скринінгу населення, що постраждало внаслідок аварії, особливо дітей до 18 років. За допомогою пересувних лабораторій, які спочатку діяли в Житомирській та Рівненській областях, а з 2010 р. — і у Волинській, щороку проходять обстеження майже 45 тис. жителів.
Завдяки фінансуванню Австрійського ЧХ до штату спеціалістів пересувних діагностичних лабораторій введені посади і підготовлені інструктори-психологи. Постійним донором програми є Японський ЧХ. В її рамках отримали гуманітарну допомогу понад мільйон громадян, обстежено 250 тис., в т. ч. 150 тис. дітей. Упродовж усіх років для надання гуманітарної допомоги постраждалим від аварії нашим Товариством було залучено близько 35 млн дол.
Самовідданість і милосердя українських червонохрестівців під час ліквідації наслідків Чорнобильської аварії відзначено нагородою Американського Червоного Хреста «За гуманітарні заслуги». З багатьох запроваджених у світі гуманітарних програм Чорнобильську визнано однією з найкращих.
На жаль, багато людей в нашій країні нині живе за межею бідності. Тож Товариство ЧХ започаткувало для них програму медико-соціальної допомоги. В її рамках 3200 патронажних сестер обслуговують близько 439 тис. самотніх стареньких, інвалідів війни і праці, серед яких майже 50 тис. прикуті до ліжка або обмежені в пересуванні. На теренах колишнього СРСР, та й у країнах Центрально-Східної Європи подібної патронажної служби немає.
Нині патронажній службі активно допомагають місцеві центри зайнятості. Спільно з фахівцями управлінь охорони здоров’я червонохрестівці навчають людей, які втратили роботу, бути доглядальницями прикутих до ліжка самотніх хворих. Торік вони допомогли 90 тис. хворим. Підопічним надається матеріальна й грошова допомога. Протягом останніх десяти років її обсяги зросли майже в чотири рази до 43,5 млн грн. Щороку матеріальну допомогу отримують понад 1,1 млн людей.
Під прапором Червоного Хреста створені й діють чотири лікарні, три хоспіси, 14 денних та три стаціонарні лікарняні відділення, 600 банків одягу та пунктів прокату засобів з догляду за хворими, в тому числі милиць і візків. А також майже 450 центрів і кімнат медико-соціальної допомоги у віддалених районах, де немає лікарняних закладів, і майже 900 пунктів надання першої допомоги. Ми б могли створити й більше, але нині надто великі комунальні платежі, тож іноді доводиться закривати такі потрібні людям заклади.
— Чи розуміє місцева влада важливість діяльності Товариства Червоного Хреста, адже й у законах ідеться про необхідність його підтримки?
— На жаль, не завжди і не всюди. За радянських часів в семи областях України за рахунок наших коштів були побудовані приміщення для ЧХ. Тоді Товариство було багатим, у його лавах налічувалося 55% населення, збирали членські внески. І ми не просили допомоги у держави чи спонсорів. Навпаки, за надзвичайних ситуацій на прохання уряду надавали суттєву підтримку, зокрема і під час Чорнобильської катастрофи. А зараз доводиться шукати спонсорів і навіть боротися з рейдерством.
Прикро згадувати, але п’ять років тому Чернігівська та Хмельницька облради, таємно, не повідомивши Товариство ЧХ, винесли рішення про передання споруд, побудованих ЧХ в кооперації із закладами охорони здоров’я у власність місцевих громад. У нас є всі платіжні документи, владні рішення, акти приймання-здавання, але місцева влада їх ігнорує. Ми зверталися до Генпрокуратури, керівництва Верховної Ради, голів обласних адміністрацій — віз і нині там. Часто причетні до цієї непорядної справи навіть не відповідають на наші листи.
Прикро і соромно за державу, адже в цих будівлях можна було б відкрити кімнати медико-соціальної допомоги, де б люди, які ледве виживають з мізерними пенсіями, отримували безплатно медичну допомогу, ліки. Ми ж допомагаємо органам влади, які мають опікуватися соціальним захистом, здоров’ям громадян. Ми не прагнемо облаштувати кабінети для чиновників, а хочемо допомагати нужденним, захистити те, що належить народу.
— Розкажіть, як ви шукаєте своїх підопічних?
— Контактуємо із соціальними службами, структурами Мінсоцполітики, ветеранськими організаціями, депутатами, жеками. А допомогу надаємо після ретельної перевірки ситуації у її прохачів. Бувають випадки, коли депутати чи можновладці просять надати матеріальну допомогу певним особам. Приїздимо на місце і бачимо у «знедолених» двоповерховий будинок за триметровим парканом та ще й авто на додачу. А нещодавно звернулася жінка, що мешкає у трикімнатній квартирі, має дачу й забезпеченого сина, і попросила купити їй мобільний телефон. Довелося пояснювати, що у деяких людей не вистачає грошей навіть на найнеобхідніше.
— Я знаю, що Ви як колишній головний лікар станції швидкої допомоги особливо опікуєтеся програмою навчання надавати першу допомогу...
— Якщо людині не надати елементарну першу допомогу, вона може померти чи стати інвалідом. Особливо багато українців отримують травми у ДТП. Треба, щоб в усіх стаціонарних пунктах ДАІ було все необхідне, аби допомогти потерпілим, а їхні працівники вміли надавати першу допомогу. Буває, травмованих доправляють на вантажівках чи легковиках до лікарень. Добре, якщо до них недалеко, інакше скалічену людину можна й не довезти живою.
Зараз таке навчання вже добре організоване в Чернівцях, Криму. До речі, коли люди виїздять за кордон і планують там доглядати за немічними, то звертаються до нас за освоєнням азів першої допомоги і довідками. За кордоном визнають лише довідки ЧХ, а не лікарняних закладів МОЗ.
Нині завдання номер один — навчити всіх водіїв усіх видів транспорту надавати першу допомогу. А програму необхідно зробити державною. Нехай із мізерними коштами, але закріпити таке навчання на законодавчому рівні. Так ми збережемо багато людських життів.
Проблем у діяльності Товариства Червоного Хреста багато. Однак взяти на себе весь тягар гуманітарних проблем суспільства воно не може і не повинне. Але згуртувати небайдужих до чужого горя особитим прикладом, надихнути їх на гуманітарні вчинки і стати надійним помічником держави у вирішенні соціальних проблем — наше завдання.
Розмовляла Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»