СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ ПОТРЕБУЄ ЗМІН
За визначенням, соціальна політика — це сукупність інститутів і заходів, спрямованих в основному на обслуговування вразливих груп населення — тих, хто потребує якихось особливих умов життя або підтримки.
У періоди економічних криз показником зрілості й цивілізованості суспільства було і залишається ставлення держави до найменш захищеної частини населення — людей, яким складніше пристосуватися до нових умов. Міністерство соціальної політики в Україні є, але що таке «соціальна політика» розуміють далеко не всі. Багато хто знає лише, що стосується вона пенсій, субсидій, пільг.
Наскільки соцполітика в Україні відповідає сучасним вимогам цивілізованого світу, розмірковує відомий правозахисник, керівник Асоціації психіатрів України, член Гуманітарної ради при Президентові України Семен Глузман.
— Незважаючи на те, що Україна вже більш як 20 років живе в умовах незалежності, в соціальній політиці країни, по суті, змінилося небагато. Зараз модно критикувати міністерство, але будьмо відвертими — далеко не все залежить від тих людей, які власне очолюють Мінсоцполітики. Частіше це залежить від законодавців і уряду в цілому.
Особисто мене дивує те, що й досі, традиційно по-радянському, проблеми великої кількості пільг, субсидій і відсутності необхідних коштів у Пенсійному фонді чомусь намагаються представити як проблеми соціальної політики. Я не економіст, але тут будь-кому зрозуміло, що це все-таки проблема економіки.
Хотілося б відзначити і позитивні зміни, що відбуваються останнім часом. Незважаючи на фінансову кризу і відсутність зайвих грошей у бюджеті, попередньому міністру соцполітики Сергію Тігіпку все ж таки вдалося по-справжньому добитися від уряду 12 тисяч додаткових ставок для соціальних працівників, які нині так потрібні людям з інвалідністю. Це безперечний факт.
Хоча ще залишається багато невирішених питань. Мене як лікаря-психіатра, звичайно, насамперед хвилює ситуація з психічно хворими, і я сподіваюся, що найближчим часом вдасться все-таки за допомогою віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань істотно її поліпшити. Я бачу в цьому напрямі активність. Мені відомо, що зараз відбуваються поки що вольові зміни, і вони ще повинні бути матеріалізовані, але вже є розуміння проблем і бажання виправити ситуацію, а це — крок уперед. Зокрема, наскільки мені відомо, поки що йдеться про майбутні зміни в наркологічній службі, яка фактично належить не стільки до медичної, скільки до соціальної сфери.
— Що, на ваш погляд, заважає швидше рухатися вперед?
— Як і раніше, існує відокремленість і відсутність належного взаєморозуміння між різними міністерствами і відомствами. Я б хотів, аби голоси міністра соціальної політики і міністра охорони здоров'я були найчутнішими і найгучнішими в уряді, тому що, на відміну від інших міністерств, які теж дуже важливі, ці — надзвичайно важливі, адже обслуговують практично все населення України.
— Які кроки потрібно зробити насамперед?
— Має розпочатися серйозна міждисциплінарна дискусія. Не формальне створення якихось робочих груп, які вже на моїй пам'яті створювали десятки разів і які нічим ніколи не закінчувалися. Так, відбувалися якісь зустрічі один-двічі, і на цьому все закінчувалося. Адже насправді на середньому рівні чиновники в жодному з міністерств не можуть вирішити проблеми, які є міжвідомчими.
Зокрема, міжвідомчою є проблема надання психіатричної допомоги. Це не суто медична проблема, як вважають деякі. Приміром, можна сказати про абсолютно кричущу діру в соціальній політиці щодо категорії людей похилого віку, яких у країні велика кількість та буде ще більше й більше, але реальних кроків до створення геронтопсихіатричної служби поки що немає. Це жахливо, адже із збільшенням тривалості життя зростає кількість людей, які вступають у так званий критичний вік, для якого характерні такі захворювання, як хвороба Альцгеймера, атеросклеротичне слабоумство і деякі інші вікові захворювання, кількість яких у нас неминуче зростатиме. Тому про психогеріатрію, або геронтопсихіатрію треба говорити серйозно: готувати спеціалістів, видавати підручники, давати необхідні знання не лише лікарям, а й соціальним працівникам, які цим займатимуться і вже займаються. Це, на мій погляд, найбільш значущі та очевидні речі.
Є й інша проблема. Це вже виходить за рамки моєї професійної компетенції, але як громадянин я все-таки сподіваюся, що уряд країни і законодавці колись зберуть залишки своєї цивільної й політичної волі та почнуть діалог із населенням про те, що кількість всіляких пільг має бути зменшена. У цивілізованій країні не може бути такої кількості пільговиків, на забезпечення яких люди, які працюють, просто не в змозі заробити. Тим більше, що непоодинокі дуже дивні ситуації, коли якісь незначні, наприклад, чорнобильські доплати отримують дуже високооплачувані працівники. Можливо, ці люди дійсно брали участь у цих подіях, але в реалії допомогу або якусь грошову компенсацію мають отримувати ті, хто внаслідок цього втратив здоров'я. Так діє весь цивілізований світ.
Якщо людині судилося побувати в небезпечному місці й незважаючи на це вижити і зберегти здоров'я, то йому краще радіти, а ту мізерну допомогу, яку він не отримає і яка жодним чином не вплине на його добробут, нехай краще віддадуть тому, хто реально постраждав. І тоді ця допомога може бути більш значною.
— Нині багато малозабезпечених людей у боротьбі за отримання субсидії або якоїсь іншої допомоги змушені оббивати пороги різних установ, збирати довідки, доводячи свою убогість. Чи не краще, щоб вони мали нормальні пенсії й могли дозволити собі платити нормально. Адже це схоже на жебрацтво і принижує людську гідність.
— Я розумію, що є люди бідні, і вони хочуть отримувати ці гроші. Але в принципі має бути припинена політика подачок населенню. Люди повинні мати можливість заробляти в достатній кількості на себе, свою сім'ю і платити податки, а не розраховувати на якісь подачки, особливо напередодні виборів. Вільна людина — вільна насамперед економічно, однак має дотримуватися соціальна справедливість.
Приміром, я як пенсіонер маю право на безплатний проїзд у метро і міському транспорті. Але якби я жив, скажімо, в селі, то не міг би скористатися цією пільгою, бо там немає метро чи тролейбуса. Тому має бути абсолютно інша система. Якщо дійсно я маю право на якісь пільги у зв'язку з віком, то незалежно від того, де я живу, я повинен знати, що мені видається певна сума на місяць на користування громадським транспортом. Може, я краще куплю хліба та молока на ці гроші, а їздитиму на велосипеді або ходитиму пішки. Так робить увесь цивілізований світ, а називається це — адресна грошова допомога.
Тому, я думаю, система соціальної допомоги повинна змінюватися, і мені б дуже хотілося, щоб міністр соціальної політики, незалежно від його чи її прізвища, криком кричав про ті теми, про які я зараз говорив, а не нагадував переважно про порожній Пенсійний фонд. Тому що не може міністр соціальної політики, хоч як би намагався, змінити ситуацію в економіці та наповнити Пенсійний фонд грошима. Для цього є інші люди й інші механізми.
Розмову вів
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ,
Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
- СТАТУС МАТЕРІ-ГЕРОЇНІ МАЮТЬ ОТРИМАТИ ПОНАД 30 ТИСЯЧ ЖІНОК
- ЗА НЕВИПЛАТУ ЗАРПЛАТИ — ПЕНЯ
- ДЛЯ БОРОТЬБИ З БЕЗРОБІТТЯМ ПОТРІБНІ НОВІ МЕТОДИ ТА ПІДХОДИ
назад »»»