США І КИТАЙ У КОНТЕКСТІ
ЗРОСТАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СИЛИ ПЕКІНА
Китай і США намагаються зміцнити військовий і політичний діалог, щоб уникнути вибуху конфлікту в регіоні Азії й Тихого океану.
Міністр оборони США Леон Панетта, перебуваючи в середині вересня у Китаї, переконував господарів, що перенесення Сполученими Штатами акцентів закордонної й безпекової політики до Азії і регіону Тихого океану не становить загрози для інтересів Серединної держави. Навпаки, американська політика спрямована на «збільшення ролі Китаю в Тихому океані». З необхідністю налагодження тісніших військово-політичних відносин погодився віце-президент Китаю Сі Цзипін, який незабаром має сісти в крісло президента.
Про поворот у бік Азії й Тихого океану можна формально говорити від початку нинішнього року, коли департамент оборони опублікував, підписану президентом Обамою, доповідь «Військові пріоритети США для глобального лідерства у ХХІ столітті». Цей документ обґрунтовує необхідність згаданого повороту «економічними інтересами та безпекою США, нерозривно пов'язаних із розвитком подій в регіоні від західної частини Тихого океану і Східної Азії до Індійського океану і Південної Азії». Звідки така увага до цього регіону?
На перший план висувається економіка. Згідно зі статистикою ВТО, торгівля держав Азії й Тихоокеанського регіону у 2010 році становила майже 32% світового експорту і 30% світового імпорту. Кращі результати лише у Європи (відповідно 38 і 39%). Проте останніми роками частка Старого континенту у глобальному обороті товарами зменшується, а частка азіатських держав зростає. Подібний тренд спостерігається і у торгівлі послугами. Якщо з охопленого кризою Євросоюзу капітал «утікає», то динамічно зростаючі азіатські ринки притягують закордонних інвесторів.
Доступ американських підприємств на ринки найчисленнішого континенту світу може пом'якшити економічну кризу та збільшити зайнятість у США. Третина імпортованих Штатами товарів походить з Азії й багато американських фірм розмістило там своє виробництво.
Для реалізації своїх економічних інтересів у цій частині світу Вашингтону потрібне збереження миру, стабільності й безпеки судноплавства. Зазначимо, що викликів, загроз і можливих «гарячих точок» для потенційних конфліктів у регіоні не бракує.
Так, Північна і Південна Корея 60 років перебувають у стані війни. Кашмір залишається каменем спотикання для Індії й Пакистану, а Пекін вважає Тайвань бунтівною провінцією. Прикордонні спори існують між двома найчисленнішими у світі державами — Китаєм та Індією. Останнім часом спостерігається «штовханина» між Японією, Китаєм і Тайванем за багаті запаси природного газу навколо островів Сенкаку.
Місцем перетину різних інтересів і важливих транспортних шляхів є багате на природні копалини Південно-Китайське море. Низка прибережних держав претендує на Парасельські острови і Спратлі. Перші розташовані за кілька десятків кілометрів від узбережжя В'єтнаму та Китаю і контролюються Пекіном, але права на них заявляють також В'єтнам і Тайвань. У спорі за острови Спратлі, у південно-східній частині моря, беруть участь КНР, В'єтнам, Тайвань, Філіппіни, Малайзія та Бруней.
Ситуацію ускладнює наявність ядерної зброї у Китаї, Індії, Пакистані й Північній Кореї, які беруть участь у територіальних спорах. У регіоні Азії й Тихого океану триває поширення ракетних технологій, популярнішим стає ворожий до США ісламський фундаменталізм, трапляються випадки піратства.
Одначе вирішальним чинником перенесення Пентагоном акцентів на Далекий Схід є Китай. Пекін — сторона у багатьох територіальних спорах, у тому числі з союзниками Вашингтона. З перспективи США зростаюча міць КНР становить загрозу їхнім впливам.
Піднебесна інтенсивно модернізує свої збройні сили. За даними Стокгольмського Міжнародного інституту досліджень миру, її військовий бюджет у 1995–2011 роках зріс на 500%. Але витрати КНР на озброєння — «лише» одна п'ята американського бюджету і армія Китаю за багатьма позиціями перебуває далеко позаду американців. Та Вашингтон стурбований самою тенденцією модернізації та її головними напрямами.
Китайський ВМФ недавно прийняв на службу перший авіаносець. Хоча корабель збудовано на основі застарілої конструкції купленого в України недобудованого радянського авіаносця, і Китай не має літаків, здатних оперувати з його палуби, вся справа має символічне значення. Будівництво авіаносців означає прагнення Серединної держави застосувати силу далеко від її берегів і викликає стурбованість держав регіону та США.
Найбільше американські стратеги переймаються видами озброєння, які вже використовуються Китаєм. Особливо небезпечними для американського флоту є балістичні ракети з радіусом дії майже 3000 км. Ці ракети можуть затопити або сильно пошкодити американські авіаносці, що ускладнить чи унеможливить застосування сили США в зонах можливих конфліктів, приміром, у разі війни Пекіна з Тайванем. Черговим викликом для США є складні для викриття китайські підводні човни. Треба враховувати, що Піднебесна володіє ефективною протисупутниковою зброєю і юрмами хакерів.
Як заявив Панетта, до 2020-го США збільшать кількість кораблів, що оперують у Тихому океані, з 50 до 60% усього ВМФ США. Нині Сполучені Штати утримують по половині своїх кораблів в Атлантиці й Тихому океані. Вашингтон відправляє до Східної Азії додаткові літаки для електронної боротьби і безпілотники. На американських базах у Тихому океані розмістяться додаткові бомбардувальники В-1 і В-52, які нині базуються в Індійському океані.
Посилення американських повітряних і морських сил відбувається відповідно до розробленої Пентагоном концепції «Повітряно-морська битва». Вона передбачає скоординовану атаку на всі сили, які можуть завадити американським військам у доступі в регіон конфлікту. Офіційно «Повітряно-морська битва» не адресована жодній конкретній державі, але на думку спадають протикорабельні ракети та інші засоби, якими володіє Китай.
Пекін неприхильно ставиться до концепції, а особливо до активної розбудови регіональної ПРО під егідою США. Японія погодилася на будівництво другого американського радару. Свій внесок зроблять Південна Корея і Австралія.
Азіатська ПРО — офіційна відповідь на можливу балістичну атаку з боку Північної Кореї, але Китай розглядає систему, як загрозу для своїх конвенціональних і ядерних ракетних сил і заявив про негативний вплив ПРО на стратегічну рівновагу у регіоні й світі.
Ще одним елементом американського повороту в бік Азії та Тихого океану є передислокація військ передовсім із Південної Кореї й Японії. Дев'ять тисяч морських піхотинців покинуть Окінаву, 4,5 тис. потраплять на острів Гуам, а 2,5 — розпочнуть вахтове базування на півночі Австралії.
Із раціонального погляду, США і Китай не повинні допустити до збройної конфронтації, але продовжують гру, спрямовану на нівелювання переваги другої сторони. Військове суперництво може призвести до випадкового конфлікту через неправильну оцінку ситуації або непорозуміння.
Звідси згода керівництва обох держав на зміцнення військових відносин: будуть відбуватись обміни офіцерами, регулярні консультації на теми безпеки, а можливо, спільні військові маневри. Така співпраця цілковито не усуне взаємних упереджень, але дозволить краще розуміти прагнення іншої сторони, полегшить ухвалення рішення на основі раціональних і прагматичних аргументів.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ШПИГУНСЬКА ІНТРИГА
назад »»»