У СКОВОРОДИНІВКУ, ДО ПЕРШОРОЗУМУ...
ВЕЛИКИЙ ПРОЕКТ: СКОВОРОДА-300
Того дня, 17 серпня, якраз туди прямували, незважаючи на дощ, що накрапав (дійство, присвячене 290-річчю з дня народження Г. Сковороди, мало відбутись під відкритим небом), автобуси, легковики з Харкова, Дніпропетровська, Полтави, Тернополя та інших міст і поселень України.
Квапились якраз туди, де вперше мав відбутись літературно-мистецький фестиваль De libertate, започаткований творчим колективом Національного музею Григорія Сковороди. До речі, оригінальну емблему фестивалю придумала харківська художниця Марися Рудська. Учасники дійства прагнули осмислити постать видатного українського філософа, поета, надзвичайно цікавої і оригінальної людини.
...Відкриття фестивалю відбулося біля криниці Сковороди, яку освятили тамтешні священики. Присутні напились життєдайної джерельної води, помилувались величним ставком, місцевими краєвидами. За свідченням сучасників Григорія Савича, він часто рано-вранці приходив до цього джерела, де його осяювали думки про створення нових цікавих творів.
То символічно, що природа-мати народила видатного сина у мальовничій Полтавщині, а закінчив він свій життєвий шлях на Харківщині, яка за своєю природною красою нічим не поступається сусідці.
На великій розкішній території меморіального комплексу буяють клени, осокори, тополі, інші деревостої. На жаль, дубчаки слабо тут ростуть. Про це свідчить засохлий дуб, біля якого теж часто бував Сковорода. Місцеві жителі з лісівниками намагались його врятувати, поливали ставковою водою, підживлювали добривами, але нічого не допомогло. Яка ж причина його передчасної загибелі?
Виходець із Сковородинівки, колишній заступник головного редактора харківської обласної газети «Слобідський край» Анатолій Тесло розповів мені таку історію: «До однієї річниці з дня народження Григорія Савича, на пагорбі, біля ставка було посаджено кілька десятків саджанців дуба. Регулярно їх поливали, підживлювали добривами, але вони не прижились, повсихали. Лісівники та ґрунтознавці причиною їхньої загибелі вважають непідходящий ґрунт для росту і розвитку дубів, нестачу вологи. Територія музею знаходиться на узвишші, можливо тому і дуб Сковороди передчасно засох...».
Зате інші дерева та кущі буяють, незважаючи на спекоту, яка не обминула і благословенні сковородинівські місця. Особливо приглянулась учасникам фестивалю, численним гостям калинова алея, яка веде до облаштованого колодязя.
Словом, піснею, пензлем...
Літературна складова фестивалю зібрала багатьох поетів, письменників, які полюбляють і шанують Григорія Савича. Це, насамперед, молодий талановитий літератор, харків’янин Сергій Жадан, котрий уже видав, незважаючи на молодість, понад 15 книжок, в яких і про Сковороду сказано добре і вдячне слово. Ще треба згадати Івана Андрусяка, Дмитра Білого, В’ячеслава Романовського, Ніну Супруненко...
Музична програма, яка була широко представлена на фестивалі, поєднувала бароковість і сучасний драйв. Це — харківський «кобзарський цех», Тарас Компаніченко з Києва, полтавські митці, гурт мандрівних дяків «Вертеп» з Дніпропетровська. Кожен із гуртів намагався у своїх творах відтворити дух Сковороди. Так, мандрівні дяки виконали оригінальну філософсько-музичну програму, яка особливо сподобалась глядачам.
До слова, про філософію. Є в Харкові філософський гурт «Аскороліз», який продовжує ідеї Сковороди. Його учасники зацікавили гостей проведенням безплатних лекцій з учення Будди, тібетських загадок, взагалі про людину, її сутність, майбутнє. Ретельно підготувались до фестивалю поети з Харкова, Полтави, Дніпропетровська, які продемонстрували свою майстерність, і навіть дощ, який часом зривався, нікого не сполохав, люди уважно слухали, гаряче аплодували кожному вдалому слову, виразу, просили ще і ще щось прочитати новеньке про Сковороду, любов і сокровенне.
Мистецьким доповненням до фестивалю була яскрава виставка гарних робіт художниці Уляни Мельникової, яка за оформлення книги Сковороди «Сад божественних пісень» нагороджена почесним дипломом Академії мистецтв України, а також серія робіт Марисі Рудської, створених для сайта повного зібрання творів Г. Сковороди за редакцією харківського професора Леоніда Ушкалова.
Майже третину однієї з музейних кімнат займають книги, присвячені життю і творчості Г. Сковороди. Серед них чимало досліджень слобожан, земляків Григорія Савича, зокрема лауреата Шевченківської премії, публіциста Володимира Стадниченка. Якось він сказав: «Сковорода — невичерпний». Отже, виставка творів про нашого генія і далі поповнюватиметься. Його дослідники вважають, що зокрема мало сказано про дитячі роки Григорія Савича.
Аура надихає
— По дорозі до Сковороди,— розповідає харківська поетеса Ніна Супруненко,— мене охопило натхнення, і я буквально враз написала вірш, присвячений нашому землякові.
І той вірш буквально «на ура» зустріла вдячна публіка.
«Як вплинули на вашу творчість, життя Сковороди та його ідеї?» — з таким запитанням я звернувся до учасників фестивалю, жителів села.
Уже згадуваний Сергій Жадан так сказав: «Дуже добре, що існує цей музей, котрий ознайомлює людей із життям і творчістю Сковороди, постійно розвивається, поповнюється новими експонатами, дослідженнями. Я думаю, що з часом у нього буде все більше і більше прихильників та шанувальників. І такі акції, як нинішній фестиваль, будуть проводитись регулярно. Хочеться, щоб цей музей, територія навколо нього стали справжньою Меккою не тільки для майстрів слова, митців, а й для широкого загалу».
Микола Литвиненко, житель Сковородинівки, зазначив: «Музеї, визначні місця, як магніт, притягують до себе. Я вперше зі своїми земляками влітку побував у Каневі. Вразило нас те, як там шанують і люблять Шевченка. І не тільки тому, що завдяки йому місцевість стає чимраз красивішою і впорядкованішою. Побутує там вислів: « Спасибі Тарасу за дорогу і трасу». Та головне в тому, що Шевченко живе в їхніх серцях і помислах. Так буде і в нас. Я в цьому впевнений — нинішній фестиваль — тому свідчення».
Віталій СТЕГНІЙ
також у паперовій версії читайте:
- МИСТЕЦЬКИЙ МІФ, ЩО ЖИТИМЕ ВІЧНО
назад »»»