КИТАЙ: ЗМІНА ЛІДЕРІВ, АЛЕ НЕ КУРСУ
Піднебесна готується представити нове покоління лідерів, але не варто чекати на значні зміни у політиці.
Нинішній віце-президент Сі Цзіньпін — найімовірніший кандидат на керманича Комуністичної партії Китаю (КПК), який обиратиметься восени цього року. Хоча Сi ще належить офіційно оголосити про свій намір балотуватися на посаду Генерального секретаря партії, можна не сумніватися, що так і буде. Якщо у жовтні він замінить нинішнього главу партії й держави Ху Цзіньтао як лідер партії, то на початку 2013-го стане президентом Піднебесної.
Сi є сином героя «Великого походу» і одного із засновників КПК. Хоча він виріс у комфорті елітного урядового комплексу Чжуннаньхай, в Пекіні, його відправили в бідну північно-західну провінцію Шансі, щоб «вчитися у мас» після того, як його батька «виштовхнув» Мао Цзедун. Під час Культурної революції Сі входив до складу «Руху на село», що означало важку фізичну роботу, самотність і сім років життя в будинку-печері в селі Лянгайхе.
Після років, проведених на селі, Сі вступив до КПК у 1974 році й позитивно проявив себе, як місцевий секретар партії в провінції Хубей. Потім він переїхав у провінцію Фуцзянь, де швидко ішов вгору і у 2000 році став губернатором провінції. У 2002 р. Сі вже був губернатором у економічно успішній провінції Чжецзян. Під час його правління неурядові організації, християнська церква і бізнес-асоціації пережили безпрецедентний період свободи.
Під час правління Сі навіть відбувалися переговори із заробітної плати та умов праці, а незалежні кандидати отримали можливість поборотися за місця в місцевих органах влади.
За час каденції Цзіньпін набрався досвіду, виявивши якості лідера та лояльність щодо цінностей і політики партії. А у 2007 році відбувся його політичний прорив. Після арешту в Шанхаї секретаря партії Чень Лянью (через корупційний скандал навколо пенсійного фонду) Сі Цзіньпін у березні 2007-го очолив місцевий партійний комітет. Його політична вага зросла завдяки стриманому і ефективному залагодженню цього скандалу. Після шестимісячного перебування Сі у Шанхаї його призначення у Постійний комітет політбюро (ПКП) стало неминучим.
Китайські аналітики загалом згодні, що консолідація влади в КПК стане на першому місці політичної агенди для Сі, коли він буде обраний. Цзіньпін повинен продемонструвати конкуруючим фракціям усередині партії, Народно-визвольній армії Китаю (НВАК) і націоналістичному середовищу, що контролює найважливіші напрями внутрішньої й зовнішньої політики.
Ендрю Натан, професор політології в Колумбійському університеті, вважає, що судячи з попередньої політичної діяльності, Сі прагнутиме до здійснення своєрідних фундаментальних змін у китайській політичній системі. Натан (як і багато інших учених-китаєзнавців) вважає, що будь-які зміни в управлінні в Китаї, як і раніше, будуть обмежені внутрішньопартійним відбором і «селекцією».
Сi, який позитивно ставився до християн і неурядових організацій, допускав певну демократію на селі чи у повіті, міг би швидко згадати мелодії минулого, переконаний експерт по Китаю Брюс Джиллі.
«Його кар'єра в прибережних провінціях на півдні довела, що він хотів здійснювати економічні й адміністративні реформи, коли були вказівки згори. Проте епоха реформ закінчилась і ці дебати — в минулому. Нині його мало турбує «соціальна гармонія», «соціально орієнтований розвиток» і «науковий розвиток», на чому від 2002 року було зосереджено увагу двох марксистських прогресистів при владі (Ху Цзіньтао і Вен Цзябао). Сі буде зосереджений на державній владі, її використанні у внутрішній і міжнародній політиці»,— вважає Джиллі.
Вашингтон уже отримав передсмак того, на що очікувати, коли Сі стане лідером Китаю, в ході візиту віце-президента США Джо Байдена до Пекіна в серпні 2011 року. Сі дав зрозуміти, що його погляди на китайську зовнішню політику цілковито збігаються з чинною офіційною політикою Піднебесної. Як і слід було очікувати, він закликав Вашингтон поважати те, що Китай вважає своїми «центральними інтересами».
Таким евфемізмом Пекін вимагає від США не підривати національний суверенітет і територіальну цілісність континентального Китаю. Не дивно, що Пекін насторожено ставиться до президента Обами і його нової стратегії політики безпеки США у Східній Азії, яка, зокрема, передбачає більшу військову присутність Сполучених Штатів у регіоні.
Політики у Пекіні завжди будуть стурбовані угодами США із продажу зброї Тайваню. У США і Китаю, найпевніше, надалі будуть розбіжності стосовно ставлення до Ірану. Китай — найбільший імпортер іранської нафти і відмовлятиметься від підтримки США в питанні посилення санкцій, спрямованих на обмеження ядерних амбіцій Тегерана.
Хоча Сi, ймовірно, більш імпульсивний і схильний довіряти інтуїції, ніж Ху Цзіньтао, ніхто не стає членом Постійного комітету політбюро, не продемонструвавши десятиліттями абсолютної лояльності до партії. Сі є «безпечним» вибором, тому, вірогідно, розчарує тих, хто в Китаї та за його межами сподівався, що нове політичне керівництво незабаром піде по стопах останніх виступів своїх попередників. Адже недавно прем'єр-міністр КНР Вень Цзябао закликав до реалізації подальших економічних і політичних реформ, які виходять за межі просування «внутрішньопартійної демократії».
Одначе ситуація змінилася. Китайські лідери не готові до фундаментальної політичної реформи — і кандидатура Сі є доказом цього. Браун пише в Foreign Policy: «Китайський наступник є чистим, найменш скандальним і одним із найбільш лояльних політиків, якого партія змогла знайти».
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ДИВІТЬСЯ, ХТО ПРИЙШОВ!
назад »»»