ЩО ХОВАЄ ПРИРОДА ПІД ОКЕАНСЬКИМ ДНОМ?
На острові Галіндез тривала процедура передачі великого господарства станції «Академік Вернадський» від зимівників, котрі відпрацювали там у 2011–2012-му протягом року, їхнім колегам, у яких попереду був рік наступної зимівлі 2012–2013.
Тим часом судно «Поляр Піонер», що доставило в Антарктиду українських полярників 17-ї експедиції і потрібні для них вантажі й мало забрати звідти особовий склад 16-ї експедиції, вирушило — за домовленістю, досягнутою між керівництвом нашого Національного антарктичного наукового центру і російським судновласником, — з групою українських дослідників до одного з районів акваторії, розташованого на північ від архіпелагу Аргентинських островів (Галіндез — один із них) і водночас на захід від Антарктичного півострова.
1.
Те місце в антарктичній акваторії, до якого прямувало судно, і мета його походу туди визначалися відповідно до завдання програми, яке виконував сезонний загін українських учених, що перебував на борту «Поляр Піонера». Вони мали продовжити реалізацію планів дослідження глибинної будови земної кори, схованої під водною товщею та океанським дном у морських районах Західної Антарктики, розпочаті у тому ж рейсі дещо раніше — під час подорожі судна через протоку Дрейка, котра відокремлює Південну Америку від Антарктиди й з'єднує між собою Тихий і Атлантичний океани.
Тепер аналогічні дослідження, в яких українські науковці з борту судна за допомогою чутливої апаратури здійснювали вертикальне електрорезонансне зондування ділянок земної кори, відбувалися на морському полігоні у певному районі, яким «Поляр Піонер» рухався галсами — тобто так певним чином змінюючи курс судна, що його прокладення на карті чимось нагадувало зубці гребінця.
Ці дослідження вів квартет учених, коротко згадуваний нами вже при переліку складу експедиції у першому репортажі про антарктичну подорож (опублікованому в номері «Демократичної України» за 18 травня). До складу загону входили директор Інституту прикладних проблем геології, геофізики і геохімії Національної академії наук України й водночас очільник Центру маркетингу і менеджменту в галузі наук про Землю при Інституті геологічних наук, член-кореспондент НАНУ Микола Якимчук, його заступник у цих наукових установах член-кореспондент Нафтогазової академії Сергій Левашов, науковий співробітник згаданого Центру маркетингу і менеджменту в галузі наук про Землю Юрій Піщаний та співробітник Інституту геофізики імені С. Субботіна НАНУ Валерій Соловйов.
Дослідження, як розповіли мені Микола Якимчук і Сергій Левашов, спрямовані і на загальне визначення глибинної будови земної кори під океанічним дном у тому регіоні, і на виявлення у ній структур, котрі можуть бути вмістилищами покладів нафти, газу чи якихось інших корисних копалин.
...Слід відзначити, що для того, аби задіяти російське судно у цих дослідженнях українських науковців під час перезмінки на острові Галіндез, керівництву експедиції довелося здійснити згадане на початку нашої розповіді узгодження, оскільки капітан «Поляр Піонера» повідомив, що він від свого керівництва отримав вказівку стояти на місці аж до повного завершення операції з перезмінки на станції «Академік Вернадський». Тож керівникові цієї операції Ігорю Морозу довелося терміново зв'язуватися за допомогою супутникової телефонії з директором НАНЦ Валерієм Литвиновим, який перебував у Києві, а той у свою чергу (хоча це була субота — вихідний день) — із власником «Поляр Піонера», штаб-квартира якого міститься у Санкт-Петербурзі.
2.
Усі ці переговори в чотирикутнику «Академік Вернадський» — Київ — Санкт-Петербург — «Поляр Піонер» врешті-решт завершилися позитивно (капітан судна одержав від свого керівництва дозвіл на плавання з українськими геофізиками).
Проте водночас було вчергове виявлено актуальність досить давньої проблеми, яка, на жаль, уже протягом багатьох років не знаходить в Україні реального вирішення. Йдеться про те, що вітчизняні вчені — океанологи, біологи, геологи, геофізики та інші фахівці, які займаються комплексним вивченням Антарктики й, зокрема, акваторій Південного океану, прилеглих до льодового континенту,— досі не мають у своєму розпорядженні вельми потрібного їм власного (а не зафрахтованого) спеціалізованого науково-дослідного судна, придатного для регулярної праці в антарктичних регіонах Світового океану.
Згадане російське судно час від часу використовується — паралельно з транспортними операціями із доставки на антарктичну станцію «Академік Вернадський» персоналу та різних вантажів — і для виконання окремих дослідницьких завдань українських учених. Але зазначимо, що «Поляр Піонер», хоч і має відповідний льодовий клас, проте є пасажирсько-вантажним судном — і тому на ньому немає ані наукових лабораторій, ані відповідного палубного обладнання. До того ж зафрахтоване судно — це зовсім не те, що означає власний корабель, який могла б використовувати Україна для різноманітних морських досліджень в Антарктиці у тамтешній літній сезон (від грудня до березня), а в інші пори року — для аналогічної праці українських науковців у морях і океанах Північної півкулі нашої планети.
Про актуальність цієї проблеми, без якої неможливий повноцінний високоефективний розвиток численних напрямів українських фундаментальних і прикладних досліджень в Антарктиці, мені неодноразово доводилося чути і від директора Національного антарктичного наукового центру Валерія Литвинова, і від наукового керівника НАНЦ — директора Інституту геологічних наук НАНУ академіка Петра Гожика, і від деяких інших українських учених різного профілю. Проте проблему все ще не вирішено — і гальмом є не лише те, що у держбюджеті України не вистачає необхідних на це коштів, а й те, що для розв'язання проблеми потрібні позитивні рішення щодо цього з боку високих державних інстанцій, які нарешті мали б виявити зацікавленість у важливій справі — і не на словах про підтримку вітчизняної науки, а на ділі...
3.
Один із днів нашого перебування на «Академіку Вернадському» збігся з міжнародним професійним святом тих, хто вивчає фізичні процеси в атмосфері й досліджує в комплексі різні погодно-кліматичні параметри,— Всесвітнім днем метеоролога.
На станції під час перезмінки перебувало одразу п'ятеро метеорологів — Микола Федан і Деніс Пішняк із зимівлі 16-ї експедиції, що завершувала свою річну вахту, та Ігор Неверовський, Олександр Зулас і Олександр Полудень зі складу 17-ї експедиції, в якої річна зимівля була попереду. Така вже специфіка цієї професії, що не тільки у повсякденні, а й у свята хтось із метеорологів мусить почергово кожні три години (і вдень, і вночі) обов'язково фіксувати показники приладів, які стежать за температурою повітря та його вологістю, атмосферним тиском, швидкістю вітру та іншими показниками на антарктичній «кухні погоди», а також за коливаннями рівня океану біля тамтешніх берегів.
Однак дослідження, здійснювані українськими метеорологами на станції «Академік Вернадський», не обмежуються стандартними прикладними спостереженнями за програмою Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО). Поряд із цим, наші полярники виконують і фундаментальні гідрометеорологічні дослідження, передбачені Державною цільовою науково-технічною програмою на 2011—2020 роки. Їх мета — оцінка стану кліматичної системи «атмосфера — кріосфера — гідросфера» в Антарктиці, зокрема — в ділянці розташованого в західній частині льодового континенту Антарктичного півострова, прилеглих до нього архіпелагів островів і навколишніх морів Південного океану (два з трьох згаданих термінів — атмосфера і гідросфера — мабуть, не потребують розшифрування, а кріосфера — це сукупність льодовиків на континенті Антарктиди й островах і айсбергів та інших крижаних мас у морських акваторіях).
Вадим ФЕЛЬДМАН, Київ — антарктична станція «Академік Вернадський» — Київ
також у паперовій версії читайте:
- ЕЛЕКТРОННИЙ ПРИЛАД ВІД ДЕПРЕСІЇ
- СУД ВИПРАВДАВ СОКРАТА
- ЗБРОЯ, ЩО СТРІЛЯЄ БЛИСКАВКАМИ
назад »»»