ДРАКОН — ВІРНИЙ І НАДІЙНИЙ ОПІКУН В'ЄТНАМУ
Захід є Захід, а Схід є Схід,
Їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю й Небеса
На Суд не покличе Бог.
Понад століття тому так висловив свою думку Нобелівський лауреат Редьярд Кіплінг. Мені ж з колегами пощастило потрапити зі своєї, західної країни, в одну з південно-східних країн давніх «драконячих легенд» — В'єтнам і переконатися: часто-густо наші інтереси, уподобання, захоплення збігаються. Допомогли в цьому Міністерство інформації й комунікації Соціалістичної Республіки В'єтнам, а також посольство цієї держави в Україні.
Один з яскравих прикладів спільних інтересів — образ фантастичної тварини — дракона. Щоправда, в'єтнамці йому поклоняються понад тисячу років. Ми, українці, зараз живемо «по-модньому» — згадуємо казкову істоту напередодні Нового року за східним місячним календарем.
23 січня настав рік Дракона
На жаль, саме у В'єтнамі зустріти рік Дракона цього разу не пощастило. А ось у Києві побачити, як до нього готуються наші та в'єтнамські співгромадяни,— вдалося.
В офісі віце-президента Товариства дружби «Україна — В'єтнам» Леокадії Герасименко на повну силу чепурили інтер'єр до події: пристосовували східні манери до західних.
— Захоплення нашим календарем доволі дивне. Цікавитеся тим, що обіцяє наступний рік, а зустрічаєте його за своїм стилем,— здивовано промовив пан Фам Ван Банг, президент земляцтва в'єтнамських громадян у Києві.— Тобто тоді, коли він ще не закінчився.
— Це правда. Всілякі півнячо-кролячо-драконівські атрибути, що з осені заповнюють сувенірні магазини, урізноманітнюють життя,— каже Леокадія Володимирівна.
Вона, до речі, дуже добре знає 86-мільйонну казково-мальовничу країну, бо не один рік там жила і працювала. Не лише бачила, а й допомагала дітям і дорослим набиратися сил, здоров'я, знань після перемоги у багаторічній війні. Отоді киянка і занурилася в їхній побут, звичаї, культуру. За це її нагородили орденом «Дружба» Соціалістичної Республіки В'єтнам. Мені пощастило саме з її рук уперше в житті на батьківщині спробувати спеціальні новорічні ласощі. Шкода, поки що ми перейняли анімалістичні амулети, а не смачнющо-екзотичні й корисні страви. Утім, не це головне у святковому ритуалі.
Переважна більшість урочистостей і фестивалів відбувається за місячним календарем. Тому їхні дати можуть припадати в різні роки на різні дні за нашим григоріанським календарем. Їхній веде відлік від 2637-го до Різдва Христового. Щоправда, в повсякденні вони дотримуються сонячного, «західного» календаря.
Те, що рік Дракона настане 23 січня, у нас знали навіть у дитсадках: ще наприкінці грудня малечі в драконячих масках і костюмах під ялинками не бракувало. Самі ж в'єтнамці до цієї події підходять серйозно і заздалегідь. У них найбільше буддистів, котрі споконвіку до Тета, тобто Нового року, готуються протягом місяця, а потім стільки ж його проводжають.
Із трьох мільйонів тих, хто за статистикою є резидентом іноземних держав, на історичну батьківщину прилітає понад півмільйона людей. У цей період віддані сини і доньки надсилають додому понад шість мільярдів доларів і подарунки. А ще вони поспішають, бо хочуть першими побачити схід повного місяця. За традицією, хто перший угледить його, тому щаститиме цілий рік.
Без домашніх солодощів і традиційних пирогів баньмей Тета не буває.
— Десь днів за десять до урочистостей з моркви, насіння лотоса, кокосів варять дуже смачні цукати,— розповідає Леокадія Володимирівна.— А пиріг господині готують напередодні свята. На надзвичайно тонкий банановий листок викладають шарами клейкий рис, перемелену квасолю із салом, спеції. Все це згортають прямокутником і варять від 13-ти до 18-ти годин. Це і є пиріг Тета. Подають його, розігрівши на сковороді. У В'єтнамі він обов'язковий, як у Європі, приміром, індичка чи качка. А ще печуть млинці по-ханойськи чи по-сайгонськи. Вони дещо нагадують українські голубці, але замість капусти беруть рисові листочки. Фарширують м'ясом, чорним рисом. Хтось займається стравами, а інші виганяють з хати злого духа Фао.
— У нас на Сході вважають, буцімто звук, світло й пахощі викурюють, як нині модно казати, негативну енергію з оселі,— приєднується до розмови Фам Ван Банг.— Тож довкола починають галасувати, влаштовують стрілянину з петард, хлопавок і ароматів. Після війни ми вже трохи розбагатіли і дуже любимо прикрашати вулиці, будинки ліхтариками та різноманітними цяцьками.
Це, до речі, не єдиний сентимент у в'єтнамців. Вони з давніх-давен чепурять дім квітучими гілками або саджанцями вишні, сливи, абрикоса. На півдні країни — різновисокими мандариновими деревцями з плодами — куїт. Вони символізують здоров'я, багатство. Виявляється, саме квіти на берегах Меконгу й Червоної ріки є найкращим подарунком. Треба бачити, з яким пієтетом тут ставляться до рослин і з якою любов'ю та повагою дарують їх своїм близьким, особливо літнім людям. Уже стало звичним і в «київських» в'єтнамців саме до Тету «примушувати» зацвісти гілку вишні чи абрикоса.
— Для нас дідусь, бабуся, батько, мати — незаперечні авторитети,— ділиться пан Банг. — Раніше у багатьох родинах чоловіки збиралися за вищим столом окремо від жінок. Наприклад, сиділи дід, тато, дядько, а старший онук стояв біля дідуся і наливав чай. Тепер усі збираємося разом, адже перший день нового року — свято сімейне.
У в'єтнамців немає культу алкоголю. За бажанням дехто може випити трохи рисової горілки. Молодь уже на західний копил призвичаїлася (скромно) до пива. Жінки і діти споживають лише соки і солодкі води. Щоправда, спочатку обов'язково поминають померлих перед своєрідним домашнім вівтарем, оздобленим свічками, квітами і фруктами. За переказами, саме в цей час приходять духи родичів. У Тет навіть припиняли бойові дії.
Гостей зазвичай приймають чи самі йдуть до когось лише наступного дня, бо є певні особливості зустрічі Нового року: в гості без запрошень не ходити. Гороскоп гостя може не збігатися з гороскопом господаря, отож усі 366 днів високосного року Дракона будуть невдалими. Тому слід дізнатися день народження запрошених. Вважають, буцімто той, хто першим заходить в оселю, приносить свою енергію. Сподіваюся, від моменту, коли Дракон відправить у небуття Кролика, почнеться відлік удачі і щастя.
Південна столиця Хошимін — Париж Сходу
На удачу й щастя в'єтнамці працюють, мов бджоли, завжди і скрізь. Такі особливості народу впадають у вічі навіть в аеропорту південної столиці — Хошиміні. Це трьохсотлітнє місто нині називають воротами, що зв'язують кілька країн, і воно готове стати одним із найвеличніших міст Азії. Саме там відчувається неповторна суміш культур, місце, де Захід і Схід, соціалізм і капіталізм зливаються й дають чудові плоди — 30 відсотків у бюджет держави щорічно.
На зорі свого існування нинішній дев'ятимільйонник називався Сайгоном, бо стоїть на березі річки з такою назвою й був для французів своєрідною столицею колоніального Індокитаю. Охочі досліджувати історію зодчества і численні туристи (майже п'ять мільйонів торік) згодні: це — Париж Сходу, адже в його образі відчувається сильний вплив європейської архітектури, особливо французької та американської. Там не просто є на що подивитися — там варто побувати, походити, усвідомити й насолодитися природою, звичаями, пам'ятками, смаколиками.
Як годиться, починайте з центру, де сконцентровано все «най» — краще й цікавіше. Ось, приміром, парк на вулиці Ле Лой. Там щодня з пів на п'яту і до сьомої ранку натовпи в'єтнамців ходять, бігають, займаються цигуном, кунг-фу, ушу, б'ються на мечах і навіть танцюють під запальну музику. Потім — хто на роботу, хто — додому. Увечері, після заходу сонця, там знову людно. Полюбляють грати ногами в бадмінтон і танцювати.
Завжди чимало публіки довкола і всередині собору Нотр-Дам, або собору Сайгонської Богоматері, що стоїть на площі Паризької комуни. Гіди різними мовами розповідають, як там, у 1877 році, наріжний камінь закладав французький священик Коломбер, а проектував храм знавець релігійної архітектури Боурарде. Зводили споруду три роки. Відтоді вона, як і колишній губернаторський палац, а тепер Возз'єднання, споруда мерії, Оперний театр, телеграф, гранд-отель — символи французького духу. Нині особливим сентиментом у вояжерів користується знаменитий Соntinental — один із найдавніших готелів, зведений 1880 року знову ж таки французами. Він овіяний легендами, «герой» популярних романів і кінострічок про Сайгон. Саме в його апартаментах зупинялися Жак Ширак і Катрін Деньов. Там полюбляють бувати ще й «експати», тобто європейці, які працюють за межами батьківщини.
В історію увійшла ще й п'ятизіркова Саravelle. Введена в експлуатацію 1959-го, вона майже через сорок років змінила все, навіть висоту: добудували виразну 24-поверхову споруду. Якість і вигляд були оцінені. Готель увійшов до сотні найрозкішніших готелів світу. До речі, одна з умов цього — вміння персоналу не лише обслуговувати гостей на високому рівні, а й досконало інформувати зацікавлених клієнтів про історію, культуру, пам'ятки району, де розташований заклад.
Шкода, не вистачило часу на храм Тей Нінь. Там представлена народжена у В'єтнамі на початку ХХ ст. релігія Каодай. Її прихильники до своїх святих зарахували Віктора Гюго і Льва Толстого.
Ми ж із колегами з Камбоджі та величезним гуртом американських, китайських та інших туристів ходили територією і залами вражаючого музею — воєнних злочинів. Коли бачили величезні фотознімки, де представлені жахіття двох війн в'єтнамців за незалежність, у багатьох на очах виступали сльози. Там зібрана колекція американської зброї, гармати, танк, літак, а також... французька гільйотина.
Взагалі, в Хошиміні — так після об'єднання країни, на VІ з'їзді національних зборів 2 червня 1976 року, перейменували Сайгон — варто зупинитися хоча б на тиждень, аби все оглянути. Місцеві мешканці надзвичайно делікатні й доброзичливі. Ті, хто володіє російською (колишні випускники радянських вузів) ще й з радістю виявляють ініціативу все розказати та показати. Особливий інтерес до тунелю Кучі.
«Коренеплід» — так перекладається назва нині 200-тисячного села Кучі, що на відстані 70 км від Хошиміна. В історію воно увійшло завдяки унікальному майже 350-кілометровому підземному лабіринту. Прокладали його з кінця 40-х переважно селяни. Роботи вели таємно від ворогів — спочатку французів, а потім американців майже чверть століття. Не марно. Саме звідти в'єтнамські революційні сили пішли в наступ, а згодом почали кампанію за визволення Південного В'єтнаму.
Мережа тунелів на кількох рівнях глибини має численні таємні ходи, житло, склади, збройні майстерні, госпіталі, їдальні. Верхній, три- чотириметровий, шар ґрунту міг витримати 50-тонний танк, а також вибух бомби. Деякі частини підземелля змінили, щоб відвідувачі могли туди спуститися і подивитися унікальну базу опору окупантам, штаб південних визвольних сил. Побувавши там, згадала назву фільму — «Йди і дивись»...
До зустрічі, Ханой!
Отож, образно кажучи, вийшовши з підземелля, незабаром піднялися в небо. На комфортному літаку в'єтнамських авіаліній перелетіли до міста, що стоїть у згині ріки. Саме так дослівно перекладається назва Ханоя, а річка називається Червоною. У давнину нинішня столиця була Тханг-Лонгом — містом Летючого Дракона. Рік, коли він полетів,— 1010-й. Цю дату вважають часом заснування Ханоя. Нині в ньому мешкає 6,4 мільйона людей і за площею він входить до 17 наймасштабніших столиць світу. Досягнення в оновленні його, а також держави, підняли авторитет Ханоя в очах народів світу. Організація ЮНЕСКО оцінила процес розвитку і в 1999 році присвоїла звання «Місто миру». Це, між іншим, поки що єдиний випадок в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Ще він має титул «Героїчної столиці». Його визнають не лише головним політичним, адміністративним, економічним, науковим, культурним центром, а й об'єктом бурхливого розвитку туризму та міжнародних зв'язків. Численним гостям радять відвідати мавзолей Хо Ши Міна, храми Літератури, Нгок Сон, Куанг Тхань, оглянути пагоди на одній колоні і Чанкуок, старий квартал.
Не лише про це, а й про історичні події, побут, уподобання можна дізнатися навіть без гідів на Керамічно-фарфоровій вулиці. На її довжелезному бетонному паркані з нагоди 1000-ліття Летючого Дракона виклали багатокілометрову, фантастичної краси і майстерності, мозаїку. Її сюжети гідні престижних музейних залів.
Не можна обминути і перший університет країни, заснований 1070 (!) року. Нині його величають Храмом Літератури. Двері величного комплексу ніколи не зачиняються, то ж прихилитися і помолитися Будді можна завжди. Усе зроблено так, щоб увійти в храм можна було з будь-якого боку. Особливо цим користуються студенти. Взагалі у східній архітектурі виразно відображено ідеї буддизму в плануванні, оздобленні. Все насичене яскраво-червоним і золотим кольором, п'янкими ароматами, сонячними променями, багатою рослинністю і, звісно, легендами.
Саме легендами живе озеро Хоанкієм — «Озеро повернутого меча». Ханойці вважають його серцем міста, де все красиве й виняткове. Там, окрім своїх любителів прекрасного, повно іноземців, бо, справді, все казкове. Навіть рідкісний різновид черепах, які живуть в озері. Подейкують, що вони — «герої» однієї з найдревніших легенд.
За переказом, десятилітня боротьба в'єтнамців із представниками китайської династії Мін завершилася в 1010 році завдяки допомозі морського царя. Він вручив чудодійного меча лідеру повстанців Ле Лою, що й принесло перемогу. Тоді ж Ле Лой проголосив себе імператором, змінив ім'я на Ле Тхай То і заснував місто Летючого Дракона. Меч завжди був при ньому, аж поки якось із човна побачив він велетенську золоту черепаху, котра сказала, що зброю слід повернути. Меч одразу опинився на її панцирі і пішов на дно. У мирний час він має бути недосяжним, аби ніхто його підступно не використав.
Зрештою, хіба майже шість мільйонів туристів, які торік побували у В'єтнамі, здатні на підлість? Думаю, ні, бо вже в ханойському аеропорту чула щирі слова: «Там б'єт, В'єтнам, там б'єт...» До побачення, В'єтнам, до побачення!..»
Я б додала: «До зустрічі, Ханой!»
Олена СЕДИК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»