ЗІРКА НОВОГО ПОКОЛІННЯ
Якщо нині у Росії хтось має «чарівну сопілку», то ним є Олексій Навальний — 35-річний адвокат, блогер і борець з корупцією. Це розуміє все більше громадян. Певна річ, що чарівну сопілку можна загубити. Історія знає чимало прикладів людей, котрі блискавично злітали на політичну вершину, а потім так само миттєво йшли у небуття. Це може стати і долею Навального. Проте досі він не зробив жодної серйозної помилки, хоч є охочі підставити йому підніжку по обидві сторони політичної барикади. Він викликає ентузіазм у багатьох, симпатію у більшості й зацікавлення у всіх.
«Навальний — наш президент!» — скандували демонстранти на Болотній площі. Це було єдине гасло, спрямоване не проти когось або чогось, а за когось чи за щось. Це не було гасло, яке б об'єднало натовп, але єдине і своєрідне. На честь Нємцова, Мілова чи Каспарова таке ніхто не кричав.
Навальний не стане главою держави. Вже восени розколота опозиція була схильна висунути його кандидатуру, але він не хотів. Знав, ще не його час, і погоджуючись на політичну роль, легко швидко зіграти її й стати просто одним із політиків. Одначе активність суспільства після парламентських виборів змінила ситуацію. Чи він міг змінити своє рішення? Невідомо, але шансів у нього не було — 15 діб арешту, які дав суд за участь у перших демонстраціях після парламентських виборів, не дозволили Навальному дотриматися термінів календаря виборів, визначених законом. Існує думка, що власне такою була мета вироку, ці 15 діб визначалися з хірургічною точністю, із законом у руках.
Без тягаря 90-х років
Феномен Навального став наслідком збігу об'єктивних і суб'єктивних обставин.
Об'єктивною обставиною є те, що у свідомості росіян більшість лідерів опозиції асоціюється з 90-ми роками — періодом розчарування у демократії й демократичних елітах, часом невпевненості та невизначеності, балансування більшості населення на межі жебрацтва, а водночас народження (шляхом корупційної приватизації) казкових статків окремих олігархів.
Опозиції не вдається відмежуватися від цього «спадку». Зрештою, це буде неефективно у ситуації, коли більшість її лідерів походить з тодішньої владної еліти. Під цим кутом зору характерною була їхня реакція на доповідь, проголошену у травні на конференції, присвяченій спадщині академіка Сахарова, одним із найінтелігентніших лідерів опозиції Гаррі Каспаровим. Чемпіон світу з шахів проголосив у ній тезу про відповідальність пов'язаних із єльцинською владою лібералів за путінізм, бо творення чи потакання системі несправедливості призвело до відторгнення демократії російським суспільством. Тоді він наразився на різку відповідь Нємцова (колишнього віце-прем'єра), Рижкова (також віце-прем'єра) і Мілова (колись заступника міністра).
Засуджуючи 90-ті роки, ці люди мусили б засудити самих себе, принаймні «перескочити» власні психологічні обмеження. Але вони до цього не здатні й це відкидає їх на маргінес. А Навальний зовсім інший.
По-перше, він не тільки не асоціюється з 90-ми роками, а навіть їх не захищає. По-друге, він — людина нової епохи. Це збільшує ефективність його дій і можливість дійти до інших людей нової формації.
Для молоді добробут і свобода пересування — природне явище, тому вона прагне чогось більшого: щоб влада всіх рівнів не принижувала їх на кожному кроці. Нове покоління прагне пошанування гідності, обмеження корупції й реалізації засад правової держави. Проте водночас це покоління (принаймні донедавна) не було схильне ризикувати в ім'я того, чого не має, тим, що має.
Виявляючи свою опозиційність в інтернеті (протягом останніх років росіяни тут досягли прогресу, який дав політичний ефект — у 2007 році мережею користувалося трохи більш ніж 20% громадян, нині — понад 40%), відкритої опозиційної діяльності вони ще бояться і не вірять, що на цьому шляху їм удасться досягти бажаного.
Для нового покоління класична опозиція не мала привабливих пропозицій — її діяльність значною мірою полягала у закликах не боятись ОМОНу, а до цього «нові люди» не були готові. Вони воліли активно користуватись інтернетом і коментувати матеріали, які їх цікавили. А Навальний придумав для них формулу дій і успішно представив її.
Спочатку на антикорупційному «фронті» він створив унікальний портал RusPil, який займається липовими тендерами і конкурсами. Подібні випадки Навальний вже оприлюднив. Йому навіть вдалося забезпечити фінансування порталу і залучити експертів.
Потім на політичному «фронті» він винайшов і поширив модель поведінки, яка призвела до поразки влади на парламентських виборах. Коли опозиція сварилася: бойкотувати вибори чи нищити виборчі бюлетені, він закликав голосувати за будь-кого, крім правлячої партії «Единая Россия».
Це була модель, яка відповідала новому поколінню. По-перше, на відміну від інших, безпечна. По-друге, згідно з їхнім розумінням раціональності, могла дати конкретні результати (втрата конституційної більшості «Единой Россией», відносна самостійність партій-сателітів) і не зводилася винятково до демонстрацій протесту.
До нього прислухається молоде покоління, яке прагне змін, але не хоче згоріти у багатті протестів.
Неперевершений пропагандист
Олексій Навальний виявився чудовим пропагандистом. Він — автор визначення партії «Единая Россия» як партії «шахраїв і злодіїв». Воно так «прилипло» до партії влади, що інакше її тепер не називають.
Після виборів уже на мітингах виявив себе як майстер публічних виступів. На проспекті імені Сахарова він, поза сумнівом, виявився найкращим оратором. Свій виступ почав оригінально, звернувшись до присутніх зі словами: «Привіт, бандерлоги!», викликавши захоплення. Тим самим Навальний вступив у дискусію з Путіним, який під час телевізійної «гарячої лінії» з народом використав це слово «бандерлоги» щодо опозиції. «Бандерлогами» у Кіплінга є найдурніші й найдратівливіші мавпи, які безперервно вигукували: «Ми найкращі! Ми вільні!».
Навальний провів блискучу інтелектуальну операцію: він «перевернув» визначення, яке у того, хто його вжив першим (так само інтелігентно і блискуче, а Путін таким інколи буває), мало бути образливим.
На додаток до цього члени оргкомітету мітингу 24 грудня заявили: якби не Навальний, мітинг міг не відбутися. За два дні до цього вони сварились і практично існували два організаційні комітети. Лише вихід Навального з ув'язнення привів їх до згоди.
Молодий диктатор?
На трибуні О. Навальний викликає ентузіазм і страх. Очевидно, його боїться і влада. На мітингу 24 грудня він був єдиним промовцем, хто не побоявся вживати революційну фразеологію. Навальний відкинув улюблене іншими лідерами опозиції гасло «тиску на владу» і почав прямо говорити, що владу треба взяти.
Нині він став ціллю номер один для урядової пропаганди. Показово, що про Навального, а не про інших лідерів опозиції керівник путінського англомовного телеканалу RussiaToday Маргарита Симоньян робить на «Твіттері» записи, порівнюючи його з Гітлером.
Характерно, що протягом кількох годин після завершення мітингу на проспекті Сахарова записи відео з виступом Навального були заблоковані. А при спробі їх відтворення з'являлися кліпи, які мали висміяти його виступ: у них фрагменти промови чергувалися з критичними зауваженнями осіб із натовпу, які явно демонстрували проблеми з психікою.
Проте, крім влади, у Навального є інші суперники і недоброзичливці. У багатьох опозиціонерів із середовища інтелектуальної опозиції він викликає заздрість. Публіцист Борис Грозовський звинувачує Навального у «патологічному прагненні влади». Він пише: «Дорога на Кремль для Навального практично відкрита» і, що «ми, кому не до вподоби нинішній режим, створюємо умови для нового, ще гіршого». У подібній тональності емоційну кампанію проти Навального веде відома «левиця салонів» Ксенія Собчак. Вона публікує на «Твіттері» звернення до Навального, у яких висловлює думку, що той після можливого приходу до влади «споганиться, як Єльцин».
Багато у цьому є від «спільної пам'яті» російської інтелігенції, яка на початку ХХ ст. зробила історичну помилку — не побачила, що старий ворог (царизм) несе менше небезпеки для демократії, котра народжувалася, ніж одна з сил, яка боролася з царизмом (більшовики). Це можна вважати певною мірою зрозумілим, хоч історичні аналогії мають властивість частіше приховувати, ніж розкривати, а 2012-й — не 1917 рік, адже обставини зовсім інші.
Люди, знайомі з Навальним, підтверджують: у нього величезні амбіції. Але політик-переможець мусить їх мати. Небезпека може з'явитися в гіпотетичній ситуації, коли російське суспільство не створить механізмів, що змусять нову владу дотримуватися плюралізму. По-перше, їх створення — завдання для інтелігенції; по-друге, насправді передчасним є ставлення до путінської влади як до вже неіснуючої. Вона ослаблена, але справна і здатна оволодіти ситуацією.
Фактор Кавказу
Іншим джерелом страху перед Навальним є націоналізм. Його погляди у цій сфері відрізняються від того, що ліберальна інтелігенція вважає політкоректним. Цей борець за демократію брав участь у націоналістичних «русских маршах» і публічно проголошував гасло: «Досить годувати Кавказ!»
Ліберальна інтелігенція має почуття провини стосовно Чечні, але відчувається тенденція до страусової поведінки. Вона не хоче бачити того, що для звичайних росіян з року в рік стає все більш болючою проблемою.
Ситуація на Північному Кавказі справді складна. Тамтешні республіки утримують майже на 100% за рахунок федеральних дотацій, які привласнюють місцеві правлячі клани. Взамін за ці гроші вони власними силами борються з антиросійським підпіллям, але водночас будують ісламські держави, у яких етнічних росіян практично немає і де не діють російські закони.
В етнічній Росії все більше прибулих із Кавказу, які у дезінтегрованому російському суспільстві виявляються найбільш інтегрованими. Вони не схожі на бідних іммігрантів. Навпаки, утворюють пов'язані з організованою злочинністю структури, тероризують локальні громади.
Справжні російські шовіністи не вважають Навального своїм. Він говорить іншою мовою, ніж вони, не бачить РФ як містичної «Святої Русі», що страждає від всесвітньої змови. Проте Навальний бачить проблему, якою для Росії є Кавказ. Це відрізняє його від інших лідерів опозиції. Тому його, на відміну від них, усе більше підтримують росіяни.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- НАПЕРЕДОДНІ ДОЛЕНОСНОГО САМІТУ
назад »»»