БЛАГОСЛОВЕННИЙ
ТОЙ ДЕНЬ І ЧАС...
7 СІЧНЯ ПРАВОСЛАВНІ ХРИСТИЯНИ СВЯТКУЮТЬ РІЗДВО
Немає, мабуть, іншого свята, яке було б оповите такою таємничістю, пронизане таким очікуванням дива, освітлене такою вірою, надією і любов'ю, як це.
Більш ніж два тисячоліття християнський світ щороку з трепетом і радістю чекає Різдва — свята, встановленого на честь народження у Віфлеємі Ісуса Христа. Так само, як ця подія перевернула світ, так і пам'ять про нього вийшла за межі просто релігійного обряду, набувши загальнолюдського масштабу.
Перші християни почали відзначати Різдво у II ст., а в Київську Русь воно прийшло в Х, точніше в 998 році, відразу після хрещення її князем Володимиром і оголошення християнства державною релігією.
Урочистість візантійського церковного обряду доповнилася традиціями народного календаря, народними звичаями і повір'ями, а після Петра I прикрасилася ошатними ялинками і феєрверками.
Неповторний образ Різдва формується у кожної людини з раннього дитинства, зрілість додає знань і духовного досвіду, старість — просвітлення і мудрості. В результаті складається багатогранний, невимовно прекрасний образ найулюбленішого свята. З урочистим богослужінням у храмі, мерехтінням «першої зірки» і ялинкової гірлянди, тихим Святвечором з кутею і молитвою, скромним гулянням з дванадцятьма пісними стравами на столі за нашою українською традицією, очікуванням гостей і подарунків...
Усім відома євангельська розповідь про втечу Йосифа і Пресвятої Діви з немовлям Ісусом до Єгипту. Проте в цій розповіді, крім Йосифа, Марії та Ісуса, є ще одна дійова особа, про яку мало хто згадує,— цар Ірод. Саме від його гніву Святе Сімейство втікало до Єгипту, він став винуватцем загибелі тисяч ні в чому невинних дітей.
Перше, що спало на думку Іроду, коли він почув про народження у Віфлеємі Царя юдейського,— що той може претендувати на його владу. Щоб позбутися цієї небезпеки, Ірод наказав убити всіх немовлят у Віфлеємі та його околицях.
У богослужебних текстах ідеться: «Безумен муж рече: несть Бог...» І в цьому головна причина безумства Ірода — для нього «несть Бог». Інакше кажучи, все життя цієї людини минало тільки в земній перспективі. Для нього не існувало Бога, він не боявся Його, тому для досягнення земних цілей не спинявся ні перед чим, навіть перед страшним злодійством.
Про Ірода відомо, що він був людиною хворобливо підозрілою, і цю підозрілість народжувала і підживлювала його пристрасть до влади. Він убив не тільки віфлеємських немовлят, а й багатьох відданих слуг і навіть власну дружину і синів, підозрюючи всіх у змові. Цей юдейський цар I ст. увійшов в історію як божевільний, який, хоч що б там було, прагнув утриматися на царському престолі.
Про іншу людину, Йосифа, Євангеліє розповідає дуже мало. Коли він був уже заручений з Марією, раптом виявилося, що «Вона була вагітна від Святого Духа. Йосиф, її чоловік, будучи праведний і, не бажаючи Її ославити, хотів тайкома Її відпустити».
За двома-трьома фразами євангеліста про Йосифа — особиста драма цієї людини. Що міг подумати він, безсумнівно, праведний, про свою дружину — ту, яку, як ідеться в богослужебних текстах, «узяв... від рук священиків із храму» і від якої чекав лише найкращого і найсвітлішого... Та раптом дізнався, що вона носить під серцем немовля.
Але у сні Йосифу з'явився ангел і сказав про Марію, що «те, що в Ній зачалося, походить від Святого Духа», і він одразу ж змінив усі свої думки, весь свій спосіб життя. З цієї миті воно цілком присвячене Марії й немовляті, яке не його син, але Син Божий. Йосиф бере на себе роль глави сімейства. Вони втікають від гніву Ірода до Єгипту, і Йосиф охороняє і захищає Марію і немовля. Пізніше, дізнавшись про смерть нечестивого царя, вони повертаються до Юдеї й поселяються на землі віфлеємській.
Отже, перед нами два приклади. Одна людина живе без Бога, для неї не існує нічого, крім егоїстичних устремлінь і прагнень будь-якою ціною утримати все, чим у цьому світі володіє. Інша людина готова зректися усього і принести в жертву навіть своє життя за інших.
Святе Письмо говорить, що у кожного з нас є вибір: обрати шлях життя або шлях смерті, шлях вірності Богові чи шлях зречення від Нього. «Життя і смерть запропонував я тобі, ідеться у Повторенні Закону,— благословення і прокляття. Обери життя, щоб жив ти і потомство твоє».
Перед таким вибором, зрештою, опиняється кожна конкретна людина. Кожна душа людська часто стоїть перед вибором, чи пожертвувати собою, чи присвятити себе Христу або жити так, ніби Бога не існує.
Коли православний починає чванитися своєю значущістю, багатством, впливом і престижем, йому потрібно якнайшвидше бігти до убогого хліва і нагадати собі: ось тут, у годівниці для сіна, лежить єдина сила віри, її єдина влада, могутність, багатство, вплив і престиж.
У переддень свята пригадаймо притчу Ісуса про Страшний суд, про те, як Господь відокремлює «овець» від «козлів». Одні успадковують Царство Боже, а інші — «гієну огненну». Але не стільки Господь, скільки ми самі визначаємо власну долю і те, підтримати нам сторону добра чи зла.
Тетяна НОВІКОВА, Укрінформ
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- ЩО? ДЕ? КОЛИ? ЧОГО ВИ НЕ ЗНАЛИ ПРО РІЗДВО
- «ОЙ РАДУЙСЯ, ЗЕМЛЕ...»
назад »»»