ЗАСТОРОГОЮ ЗВУЧИТЬ: КУРЕНІВКА...
У столиці все частіше обговорюють активізацію зсувів. Після рясних злив, на які було щедрим нинішнє літо, ці процеси зафіксовано у приватному секторі у Бортничах. А от власники присадибних ділянок, що у Голосієвому, в усьому винуватять... багатоповерхівки, що ростуть наче гриби після дощу. До стривожених киян приєднуються жителі Подолу, які давно живуть ніби на пороховій бочці.
Фахівців непокоїть також, що окраса Києва — Андріївська церква — може «зависнути» над схилами. Зверніть увагу: нині стан церкви визначають як надзвичайну ситуацію «природного характеру». Утім, у «природності» може засумніватися кожний, хто бачив, яке грандіозне будівництво розгорнулося трохи нижче церкви, з боку Боричевого току. Така сама доля може спіткати й будівлі на Андріївському узвозі...
Чому «повзе» тверда земля?
Захисники старовинного Києва давно б'ють на сполох: через спричинені будівництвом вібрації, геологічні зміни може постраждати Андріївський узвіз. Власне, чому може? Андріївський узвіз задихається від машин, які почуваються в історичній частині міста немов на швидкісній трасі. Це попри те, що узвіз має статус пішохідної зони! Оскільки ґрунти під церквою та прилеглими будинками хисткі й рухливі, то вібрація від автотранспорту надзвичайно небезпечна для Андріївського узвозу.
«Власне, зсувні процеси характеризуються відриванням гірських порід під силою тяжіння. Спостереження у Києві почалися майже триста років тому через зсуви ґрунтів на території Лаври,— розповідає головний геолог спеціалізованого управління протизсувних підземних робіт (СУППР) Василь Боковий.— Складні геоморфологічні умови, гористий рельєф, десятки підземних річок, що переорали яри,— все це провокує зсуви ґрунтів.
Загалом виникнення, стабілізація або активація зсувів залежить від природних чи штучних чинників, зокрема особливостей рельєфу (нахил поверхні), присутності в геологічній будові ґрунтів, здатних до утворення зсувів (чергування суглинків, глини, піску), гідрологічних умов (підвищена зволоженість ґрунтів), метеорологічних факторів (інтенсивність опадів, температура, вологість повітря), тяжіння. Наприкінці XX ст. активізувалися зсувні процеси на схилах Сирецької балки, гори Щекавиця, Батиєвої гори, Глибочицької та Голосіївської балок. Так склалося історично, що у Києві зсуви характерні для правого берега Дніпра. Небезпечні території займають більш ніж третину старої частини міста.
Як вважають фахівці, у столиці понад сто зсувонебезпечних ділянок, із яких 40 — активні. Напружена ситуація із дніпровськими схилами на ділянці між вулицею Нижньоюрківською — Володимирським узвозом — бульваром Дружби народів. Непроста ситуація склалася навколо Маріїнського парку. Це один із об'єктів, на який є документація, і вже три роки цей об'єкт під контролем. Однак поки пройшли всі узгодження, дорогоцінний час було втрачено. Все потрібно робити заново. До речі, на місці розташування улюбленого киянами «містка кохання» пролягає практично вертикальний укіс. Обвалення відбуваються майже постійно!
Висновок такий: укіс потрібно зміцнювати.
А от процес зсуву ґрунту на вул. Костьольній, 10 і Трьохсвятительській, 5/1 наше підприємство зафіксувало ще у 2002 році, однак кошти вчасно не було виділено. Така ситуація характерна для більшості аварійних ділянок, де провадяться протизсувні роботи. Підприємство має напрацьовану документацію на протизсувні заходи на суму 40–45 млн грн, однак бюджет СУППР значно скромніший. Лесові ґрунти (або глинисті з однорідною пористою породою) типово київські. Особливість у тому, що вони не пропускають воду, а при надлишку вологи перетворюються на нестійку суспензію».
«Отже, небезпечними є лесові ґрунти?» — запитую у Василя Петровича.
«Справді, у Києві багато лесових ґрунтів, вони займають усе плато,— пояснює Василь Боковий.— Це — Печерськ, вулиця Фролівська, Батиєва гора, по суті, весь верхній Київ. Звісно, що такі ґрунти не придатні для будівництва. Хоч не вони провокують зсуви. Адже під лесовими ґрунтами є водонасичені прісноводні суглинки, бурі глини. Якщо у цих горизонтах збільшиться зволоженість, то весь шар ґрунтів, що лежить трохи вище, пришвидшить зсувний процес. Найнебезпечнішими є бурі глини. Другий тип пов'язаний з водоносним горизонтом (глибина — до 125 м), що приховується долиною Дніпра. У Києві було багато річок, підземних струмків, які сформували складний рельєф міста. Не дивно, що зсуви відбуваються на всіх схилах балок, ярів. Коли їхати набережною від Поштової площі до мосту Патона, можна побачити, як увесь схил «покреслено» ярками. Це колишні зсуви».
Василь Боковий зазначає, що практично всі «гарячі точки» виявлено і внесено до програми соціально-економічного і культурного розвитку столиці. До цього списку увійшли також схили парку Вічної слави: «Щоб не допустити руйнування схилів і обеліска, наша служба перевіряє роботу дренажних систем і ремонтує поверхневі стоки. Для запобігання зсувам фахівці працюють у житлових районах столиці, зокрема на схилах біля будинків на вулицях Адмірала Ушакова, Корчуватської й Нижньоюрківської. Розробляють проект зміцнення дніпровських пагорбів біля Пішохідного мосту. Окрім будівництва спеціальних конструкцій, там планують побудувати каскадні підпірні стіни, пішохідні доріжки, посадити нові дерева і кущі».
«Монстр» із краєвидом на...
Працівників СУППР чи не найбільше непокоїть ситуація, що склалася у приватному секторі, в якому відсутня каналізація, а мешканці користуються вигрібними ямами. А навколо Києва, як ми вже знаємо, розташовано лесові ґрунти, що не пропускають воду. Приватний сектор, розташований на схилах, увесь час перебуває під загрозою сповзання. У СУППРі переконані: якщо тут не буде каналізації, то ситуація вийде з-під контролю.
Чиновники зазвичай обминають таку «незручну» тему, як будівництво в історичній частині Києва елітних висоток, над якими теж нависла загроза. Останнім часом інтернет рясніє оголошеннями на кшталт: «Терміново продаються апартаменти на вул. Грушевського, 9-а». Місцеві жителі помітили, що минулої осені на схилі з'явилася тріщина. Виникає запитання: невже далеко не бідні жителі елітної висотки настільки наївні, щоб укладати кошти в це житло? А може, навпаки, настільки самовпевнені? Щоправда, автори проекту переконували у цілковитій безпечності. Обіцяли: сучасні технології дозволяють будувати безпечне житло навіть на пагорбах. Справді, оселитися у самісінькому центрі Києва, майже у Маріїнському парку — хіба не шик! Що з того, що кияни обурювалися через забудову дніпровських пагорбів, а попередні представники влади обіцяли припинити будівництво «монстра» на Грушевського (як охрестили будинок у народі)? Та де там! Будівництво не лише не припинилося, а тривало.
Не можна «без брому» дивитися на пагорби з лівого берега. Хочеться заплющити очі й уявити, що цього... не може бути. Це просто сон, який скінчиться, і ми знову побачимо колишні дніпровські пагорби із золотими банями Лаври. Утім, у «монстра» з'явився «брат» — будівництво триває за адресою: Мазепи, 11-а. Здається, сама природа протестує проти такої наруги. Схили, схоже, готові скинути осоружні будинки. Через повільний зсув ґрунтів на Грушевського в дренажних системах трапляються аварії — деформується стеля, тріскаються стіни, відбуваються обвали. А друга черга будинку на Грушевського, 9-а споруджується, певно, для того, щоб стати для першої своєрідною підпіркою. Експерти зазначають: палі фундаменту перегородили шлях підземним водам, і якщо дренаж вийде з ладу, скандальним хмарочосам — що на вулицях Грушевського, що на Мазепи,— буде непереливки. Будувати на дніпровських схилах — річ не тільки небезпечна, а й злочинна. Про це треба пам'ятати у місті, яке п'ятдесят років тому пережило Куренівську трагедію.
Чорний день 1961 року
Старожили стверджують: події у Бабиному Яру під час Другої світової війни тісно пов'язані з наступною Куренівською трагедією. Бабин Яр — місце масових розстрілів десятків тисяч людей нацистами. Їхні тіла скидали в яр. При цьому кожний шар заливали спеціальним розчином з умістом вапна. Це робили для того, щоб «зацементувати» трупи і запобігти поширенню інфекцій.
Про події, які відбувалися після війни, воліли не говорити, але факти не можна заперечити. Серед місцевих мешканців знайшлося чимало охочих влаштувати «полювання» на місці розстрілу. Ідеться про справжнісіньку «золоту лихоманку», при цьому жодні заборони не діяли. Щоб припинити мародерство, влада удається до рішучих заходів. Було ухвалено «геніальне» рішення — Бабин Яр знищити, а на його місці побудувати... стадіон.
Як стверджують знавці, 28 березня 1950 року було зроблено перший крок до катастрофи: виконком міської ради ухвалив рішення заповнити Бабин Яр відходами з Петровських цегляних заводів. Непридатні для виробництва земляні породи змішували з водою і у вигляді пульпи відводили у відроги Бабиного Яру. При цьому замість бетонної дамби, що мала утримувати масу пульпи, всупереч здоровому глузду і будь-яким нормам насипали... земельну дамбу. Звісно, ці «новації» не відповідали ані нормам безпеки, ані будівельним проектам. Відповідно до норм безпеки пульпу мали подавати лише протягом восьми годин на добу, щоб вода могла вчасно потрапити до водозбірного колодязя (який чистили лише раз у 1959 році), а заводи працювали на три зміни. У 1957-му повідомили, що канава у Бабиному Яру в аварійному стані.
Весна 1961 року видалася дощовою. Земляну дамбу потроху почало розмивати, а з необвальцьованих гористих берегів опадали шматки ґрунту разом із кістками похованих. Люди, які жили неподалік трамвайного депо імені Красіна, зверталися до тодішнього міського голови Олексія Давидова, але їхні скарги ігнорували або формально «брали до уваги». Мовляв, «для занепокоєння немає підстав». Утім, 11-12 березня через дамбу почали переливатися струмки води, що дедалі ставали міцнішими. І знову — бездіяльність влади. Ніхто не думав переселяти людей з небезпечної зони.
Наближався чорний ранок 13 березня, коли стався прорив греблі. Перша висота селевої лавини досягла 14 м (висота чотириповерхового будинку), швидкість — 5 м/с. Близько 9 год 30 хв лавина дісталася Куренівки, знищивши площу майже 30 га.
«Ми пережили Апокаліпсис...»
Здавалося, над землею щодуху промчав смерч, руйнуючи все на своєму шляху. Внаслідок затоплення було зруйновано 68 житлових будинків, непридатними для проживання стали 298 квартир, у яких жило 1228 осіб. Ситуація була некерована: селевий потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Пульпою було практично знищено трамвайне депо, кілька десятків його працівників загинуло. Місцеві мешканці, яким пощастило вижити, досі не можуть спокійно згадувати про трагедію. Серед них — 79-річна Олімпіада Гаврилина. Усе її життя пов'язане з мальовничою київською околицею — Пріоркою. Олімпіада Іванівна згадує роки дитинства: «Жили у приватному секторі на вулиці Левченка. Батьки працювали на городах, вирощували ранні овочі, квіти. Тримали господарство, корів. Скільки себе пам'ятаю, наша сім'я була пов'язана з Покровською церквою. І мої діди, й мій батько служили в церкві».
«Скільки буду жити, не забуду Куренівської трагедії,— зізнається Олімпіада Іванівна.— В той час я працювала на шовковому комбінаті. Того фатального ранку відвозила маленького сина до дитячого садочка. Звернула увагу, що стоїть весь транспорт. Підійшовши ближче до Кирилівського містка, остовпіла: селевий потік усе змітав на своєму шляху. На моїх очах дерев'яний стовп упав на автобус, який відразу спалахнув. Від побаченого не могла отямитися. Не знала, що робити: бігти додому чи забирати сина з садочка. Потім ми дізналися про трагедію. Працівниця нашого підприємства не змогла врятувати хвору маму, котра була прикута до ліжка. Її так і замулило у невеличкому будиночку-бараку, де жила родина. Моя сусідка їхала у трамваї, її накрила селева лавина. Пам'ятаю, як побивалася ще одна сусідка, котра нічого не знала про своїх синів, які пішли на роботу в депо імені Красіна».
Під грифом секретності
Олімпіада Гаврилина згадує, що тоді подробиці трагедії люди переказували одне одному так, ніби йшлося про велику таємницю. Офіційно говорили майже про 150 загиблих і стільки ж поранених. Насправді масштаби біди були значно більшими — кілька тисяч померлих і тих, хто зник безвісти. Кияни, які були свідками катастрофи, могли почути про неї хіба що з «Голосу Америки». Щоб приховати масштаби катастрофи, померлих розвозили по різних цвинтарях. Очевидці розповідали, що навіть літаки «Аерофлоту» протягом кількох тижнів змінювали маршрути і облітали страшне місце. Кілька діб Київ був відірваний від світу: не працював міжнародний телефонний зв'язок, не доходили до адресатів листи.
Чому тодішня влада так ретельно приховувала цю подію? Хоч висновки державної комісії, що розслідувала катастрофу, були засекречені до початку 90-х, ішлося про велику кількість фактів недбальства. Було названо й конкретних винуватців. Проте, як це часто бувало, високі чиновники не постраждали. Знайшли і судили стрілочників. Тодішній міський голова Олексій Давидов теж уникнув відповідальності, навіть керівники республіки дорікали йому за волюнтаризм, нетерпимість до критики (до речі, один із київських бульварів досі носить його ім'я).
Чого навчила ця велика трагедія, яка тривалий час була під грифом таємничості? Лише одного: управлінські прорахунки закінчуються трагічно. Там, де не враховують думку фахівців, міркування здорового глузду — там чекай біди. Куренівську трагедію спеціалісти назвали антропогенним селем, що стався з вини людини. Щоправда, це формулювання потребує уточнення: не з вини людини, а через злочинну бездіяльність влади. Будівництво, яке нині ведеться на київських пагорбах, загрожує добробуту киян. Невже історія вчить тільки того, що... нічого не вчить?
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
назад »»»