КОЛИ МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ...
Змалку Володя не уявляв життя без моря. І не дивно: батько, військовий моряк, повертаючись із далеких походів, багато розповідав про службу. Проте сталося так, що в старших класах юнак змінив своє бажання. Причиною стала хвороба батька, що швидко прогресувала і врешті-решт призвела до інвалідності. Дивлячись на страждання рідної людини, Володимир загорівся ідеєю стати лікарем.
Після закінчення десятирічки, витримавши шалений конкурс, він вступає до Кримського медичного інституту. Отримавши диплом випускника, стає слухачем Української військово-медичної академії (УВМА).
— Під час навчання в медінституті, академії мені таланило на наставників, — розповідає лікар-травматолог клініки ушкоджень Головного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» МО України підполковник медичної служби Володимир Бондаренко.— Ми, слухачі, ловили кожне слово викладачів кафедри військової хірургії академії. Передовсім начальника кафедри військової хірургії полковника медичної служби Федора Панова, його заступника полковника медичної служби Ярослава Заруцького, інших фахівців. Ці люди доносили до нас теоретичні знання, ділилися досвідом, тобто тим, що не знайдеш у жодному навчальному посібнику.
Військово-медичну академію Володимир закінчив із відзнакою. А ще під час навчання написав магістерську роботу, відразу після закінчення академії вступивши до ад'юнктури. Втім, його приваблювало не стільки вчене звання, скільки можливість збагатитися новими знаннями, підвищити професійний рівень, використовувати творчі здобутки в лікуванні хворих. Дисертаційне дослідження було закінчено, але сталося так, що офіцерську службу довелося розпочинати не в столиці.
Ординатор хірургічного відділення військового госпіталю Новоград-Волинського гарнізону — перша посада, з якої розпочалася офіцерська і лікарська кар'єра Володимира Бондаренка. Там, на Житомирщині, він робив перші самостійні кроки як лікар-хірург, учився приймати рішення і відповідати за них.
Нерідко молоді лікарі, котрим на перших порах бракує досвіду, а то й знань, соромляться звертатися до старших колег за порадою, боячись показати своє невігластво. А от Володимир, коли виникали складні ситуації, користувався допомогою досвідчених спеціалістів.
Крок за кроком відбувалося становлення лікаря Володимира Бондаренка. Годинами просиджував в інтернеті, за допомогою якого «відвідував» бібліотеки медичних клінік та інститутів, в тому числі закордонних, виписував чимало спеціальних видань. Згодом капітан медичної служби Бондаренко в Інституті травматології та ортопедії АМН України захистив дисертацію кандидата медичних наук. У цьому дослідженні розглянуто проблеми, пов'язані з прогнозуванням та лікуванням інфекційних ускладнень у постраждалих із закритою поєднаною травмою таза. Цю тему обрано невипадково: останнім часом побільшало хворих із такими діагнозами. Це чи не єдиний випадок, коли офіцер, проходячи службу у віддаленому гарнізоні, зумів захистити дисертацію без відриву від служби.
Згодом Володимира Бондаренка переводять на посаду ординатора відділення гнійної хірургії клініки ушкоджень Головного військово-медичного клінічного центру МО України. До цього відділення потрапляють хворі з гнійно-септичними недугами та гнійними ускладненнями після операцій. Перед молодим науковцем відкрилися перспективи професійного зростання. Адже поруч — досвідчені фахівці, в яких було чого повчитися.
Нині підполковник медичної служби Володимир Бондаренко добрим словом згадує полковника медичної служби, доцента кафедри хірургії УВМА Валерія Денисенка; начальника клініки кістково-гнійної хірургії Інституту травматології та ортопедії, доктора медичних наук, професора Миколу Грицая, який, до речі, був науковим керівником його кандидатської дисертації; полковника медичної служби, викладача кафедри хірургії УВМА Миколу Безлюду; полковника медичної служби начальника відділення гнійної хірургії Сергія Горєлова, інших старших колег. Це вони допомогли йому стати фахівцем своєї справи.
...Потрапивши у ДТП, підполковник запасу Анатолій Мотрончук отримав тяжку травму і був прооперований. Не переповідатиму всіх перипетій лікування, скажу лише, що з часом Анатолій Михайлович опинився у відділенні гнійної хірургії клініки ушкоджень госпіталю МО України.
— Стан пацієнта був важкий,— згадує Володимир Бондаренко.— Через ускладнення, які виникли після оперативного втручання, ішлося не лише про одужання пацієнта, а взагалі про життя.
Тож довелося Володимирові Володимировичу разом із колегами виконати кілька операцій, поки пацієнт почав самостійно рухатися.
Володимира Бондаренка знаю давно. І тепер, коли його не назвеш новачком у медицині, він не цурається вчитися. Володимир Володимирович, за його словами, багато почерпнув у професійному зростанні від начальника клініки, доктора медичних наук, полковника медичної служби Ігоря Савки. Зокрема, щодо використання при лікуванні хворих артроскопії — інформативного малотравматичного методу, застосування якого дає змогу позбавляти хворого патологій. Начальник травматологічного відділення, полковник медичної служби Сергій Цівин приходить на допомогу в лікуванні складних пацієнтів.
Навантаження на лікарів клініки ушкоджень чимале, дня не проходить без оперативних втручань. Проте Володимир Володимирович ніколи не показує своєї втоми, намагаючись допомогти хворому якомога швидше стати на ноги.
Володимир Бондаренко почувається щасливою людиною. Адже збулася його мрія стати лікарем. Разом із дружиною Тетяною, підполковником медичної служби — лікарем-терапевтом, яка теж проходить службу в Головному військово-медичному клінічному центрі, виховують доньку Марію і сина Олексія.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ЯК ЗАПОБІГТИ АНЕМІЇ?
- АМБРОЗІЯ ЙДЕ В НАСТУП
- «ІМЕРЕТИНСЬКИЙ ШАФРАН»
- СОЛОДОЩІ Й РИЗИК РАКУ
- КОМУ ВІРИТИ?
назад »»»