ГЕОСТРАТЕГІЧНА
КОНКУРЕНЦІЯ
Попри суттєве зменшення в умовах фінансової кризи витрат на більшість військово-технічних програм, Сполучені Штати продовжують у повному обсязі фінансувати проект створення системи протиракетної оборони. Президент Барак Обама лише вніс незначні корективи у попередній план щодо розгортання згаданої системи в Європі. Початковий варіант передбачав дислокацію ударних комплексів протиракетної оборони на території Польщі та Чехії.
Як відомо, Польща палко вітала цю ідею та підписала на початку поточного року зі США відповідну угоду щодо розміщення на військовій базі поблизу Ґдині американських комплексів з перехоплення ракет. Зрозуміло, що в Росії цей проект захвату не викликав, хоч після виходу США з договору про обмеження систем протиракетної оборони реально вплинути на позицію Вашингтона Кремль більше не може.
Водночас у Чехії бурхливі політичні дебати щодо розміщення поблизу Праги американських радарів системи протиракетної оборони завершилися відмовою уряду від повноцінної реалізації цього проекту. Вашингтону довелося шукати більш зговірливих союзників, які й були знайдені в Румунії та Туреччині. Минулого тижня США підписали протоколи про створення своїх систем протиракетної оборони на території країн — членів НАТО — Румунії та Туреччини. З географічної точки зору ці об'єкти зорієнтовані на «проблемний» Іран і мають застрахувати європейські країни від будь-яких сюрпризів.
Однак підвищення військової геостратегічної активності США цього разу більше роздратувало вже не Росію, а Китай. Пекін має незначні за ударною потужністю стратегічні ракетно-ядерні сили, тому розглядає американську активність у сфері розбудови системи протиракетної оборони як спробу здобути собі одноосібні переваги за рахунок безпеки геостратегічних конкурентів. Тим паче, що угоди з Туреччиною та Румунією збіглися у часі з черговим непростим етапом у китайсько-американських відносинах. Роздратування Пекіна викликають не лише спроби Вашингтона вирішувати свої фінансові проблеми за рахунок запровадження додаткових обмежень на торгівлю з Піднебесною, а й конкретні кроки у сфері стратегічного планування.
Зокрема, президент США Барак Обама оголосив про відновлення продажу американської зброї Тайваню. Усе більше занепокоєння у Китаю викликає загроза поширення сценарію «арабських революцій» за межі Близького Сходу. Китайські спеціальні служби ретельно відстежують зв'язки між уйгурами та арабськими ісламістами, які все сильніше розхитують становище у Синцзяні. Китай усе частіше піддається критиці з боку США та ЄС щодо становища з правами людини. У спробі контратаки Пекін навіть започаткував премію імені Конфуція, яка має стати альтернативою Нобелівській премії миру.
Але найсильніше китайське роздратування викликала пропозиція НАТО Індії щодо створення спільної системи протиракетної оборони. Цей крок розглядається в Пекіні як безпосередній виклик китайській безпеці. Сусідня Індія не тільки вважається головним регіональним китайським конкурентом, не лише має неврегульовані територіальні проблеми з Китаєм, а й взагалі офіційним приводом для створення індійської ядерної зброї 1998 року було названо бажання досягнути стратегічної рівноваги з Китаєм.
Китайська відповідь на дії США також виявилася цілком прогнозованою. По-перше, Пекін відгукнувся не лише на прохання Греції щодо термінової купівлі її боргів, а й на аналогічну пропозицію Італії. Навзаєм китайці зажадали сприяння цих країн у терміновому визнанні в системі угод Світової організації торгівлі ринкового статусу китайської економіки. Це дасть можливість на рівних конкурувати зі США в цій сфері. По-друге, Китай дав США відповідь у ракетній сфері в Північній Азії, заплющивши очі на північнокорейську ракетно-ядерну програму та рятуючи режим Кім Чен Іра від банкрутства.
Також можна очікувати посилення китайсько-російського військово-політичного співробітництва, хоч воно й неоднозначно сприймається російським суспільством. Але ніщо так не зміцнює союзи, як наявність спільного геостратегічного конкурента, яким для Росії та Китаю залишаються США. Найбільш імовірний ворог доби «холодної війни» став лише найменш вірогідним союзником у новій системі міжнародних відносин. Усі зазначені тенденції вносять додаткові ризики й у без того розбалансовану систему глобальної безпеки, адже її ключові учасники продовжують розглядати зміцнення своєї безпеки крізь призму створення додаткових ризиків своїм конкурентам.
також у паперовій версії читайте:
- АЗАРТНА АТОМНА ГРА
- ПАПА РИМСЬКИЙ НА ІСТОРИЧНІЙ БАТЬКІВЩИНІ
- ЛІВІЙСЬКИЙ «ЕНДШПІЛЬ»
назад »»»