А ПІСЛЯ НАС — ЩО?
Те, що нині у світі повсюди (в Україні, природно, теж) справи просуваються не зовсім так, як треба, звучить уже банально. Багатьом зрозуміло, що застосування звичних екстраполяцій, якими більшість учених, на жаль, якраз тільки й володіє, неминуче мусить призвести до глобальної катастрофи. Втім, варто спробувати проаналізувати вибухоподібну ситуацію ще до того, як вона досягне свого апогею.
ДІАЛОГ ІЗ ВІДОМИМ УЧЕНИМ НА ФУТУРОЛОГІЧНУ ТЕМУ В ДНІ ЙОГО 80-РІЧЧЯ
До речі, останнім часом у середовищі інтелектуально просунутої молоді виникла течія з вишукано-претенціозною назвою «трансгуманізм». Причому запропоновані його ідеологами мажорні технопрогнози користуються у багатьох популярністю. Невже вони знайшли жадану рятівну соломинку? Цікаво почути компетентну думку на цю животрепетну тему чи не найвідомішого українського мислителя, визнаного корифея вітчизняної генетики, академіка НАМНУ Віталія Кордюма. Йому — слово:
— Ви маєте рацію: найбільшу частку прогнозів, які нині використовують, складено на основі брутально-прямолінійних припущень. Проте наявний у нас досвід засвідчує, що загальнопланетарні події зазвичай зрідка розвиваються за звичною житейською логікою... Ще одним важливим мінусом при їхньому складанні є відсутність надійних механізмів, що забезпечували б направлений поступальний рух уперед. Як у професійних соціологів, так і в сучасних адептів трансгуманізму на перший план виходять людські емоції й прагнення, тобто строкате буття з розмаїттям бурхливих душевних колізій, що нас оточує. Одначе погодьтеся: це лише зовнішня оболонка. Якщо б їм удалося вийти на первинні механізми, то підсумковий прогноз, можливо, вийшов куди більш затребуваним і актуальним.
Зокрема, я вважаю, що принаймні років через тридцять ситуація на планеті почне розвиватися за якимось іншим законом. Тому що до цього людське суспільство було немовби подвійного підпорядкування — воно приблизно рівною мірою керувалося як законами біосфери, так і ноосфери. Тепер ми виходимо на якісно новий, суто ноосферний рівень розвитку, не орієнтуючись в основних його правилах і тенденціях. Адже закон (ще раз повторюся) — це лише вторинний відгук якогось із механізмів впливу. Якщо б комусь зі щасливчиків удалося розкрити первинні механізми, згідно з якими функціонує космічна чи земна ноосфера, тоді це був би справжній науковий прорив.
— Ідея Ваша, Віталію Арнольдовичу, загалом зрозуміла, але не могли б Ви підкріпити її конкретним прикладом із повсякденного життя?
— Гадаю, найнаочніше це виявилося у формуванні суперечливої ситуації, яка складається у найбільш близькій мені галузі — охороні здоров'я. Там зараз зійшлися «на одному п'ятачку» різні й багатообіцяючі методики, серед яких слід виділити ранню комп'ютерну діагностику, генну інженерію, локальну нано- і генотерапію, тканинно-клітинні технології тощо. Інакше кажучи, невдовзі розпочнеться неминучий закономірний процес, який можна назвати перманентною реконструкцією людини. Чи не протоптуємо ми згубну стежку до системи безсмертної світової диктатури?! (Та ще й, не приведи Господи, із мракобісною фашистською ідеологією!)
— Але ж даруйте, у трансгуманістичних проспектах стверджується, ніби саме по собі вічне життя (очищене від будь-яких неприємностей і страждань) стане незабаром досяжним для кожного. Ідеться, судячи з усього, про настання епохи комп'ютерного комунізму чи навіть певну подобу справжнього земного раю.
— Сумніваюсь. Адже нині загальна ситуація у світі (особливо щодо розподілу доходів), по суті, мало чим відрізняється від тієї, яку вони нібито тільки передбачають. Справді, чи зможуть дозволити собі зараз операцію за 200 тис. дол. або, скажімо, складне комплексне лікування за мільйон?!. З'явиться ще один додатковий вид терапії, то що він у цьому плані може змінити? Якщо у людини знайдеться в загашнику зайвий мільйон, щоб «скинути» трохи свій вік, то, певніше за все, вона без вагань віддасть його лікарям. Так само і олігарх, який захворів на гепатит чи рак, прагне врятуватися, незважаючи на виставлений йому рахунок.
— Однак побутує теза про неухильне здешевлення «омолоджувальних» методик.
— Уся історія медицини красномовно свідчить про зворотне. Тобто хоч кожен окремий елемент лікування може з часом ставати дешевшим, та все ж обов'язково відбувається підсумкове подорожчання процедури загалом. Згадайте, наприклад, скільки коштувало лікування банальної застуди або грипу в радянські часи і скільки ми змушені викладати зараз за один очищений американський аспірин! Ось чому популістські гасла на кшталт того, що все нібито незабаром стане доступним для всіх і кожного, є утопією і нонсенсом, причому одразу з кількох незалежних причин.
Суб'єктивні. Як відомо, будь-яка економіка має приносити прибуток. Тому виробникам-монополістам невигідно знижувати вартість ліків, залучаючи до вишуканих благ цивілізації плебеїв. Та й для соціальної еліти, яка на практиці користується подібним омолоджувальним сервісом, це теж не з руки.
Об'єктивні. Чимало дорогих систем досліджень, у тому числі тканинно-клітинні препарати високого очищення, не можуть бути дешевими. Адже це трудомісткий витратний процес, який неможливо поставити «на конвеєр».
До слова, згідно з нещодавно оприлюдненими американськими даними, аби з нуля довести нові ліки до споживчого ринку (за умови, що вони «не загубляться дорогою»), від початку розробки до отримання першого цента прибутку потрібно витратити 500 млн дол. А там уже як складеться: багато залежатиме від реклами, соціально-політичної кон'юнктури, продуманої організації продажу тощо. Тобто поки не видно конкретних виробничих важелів, здатних привести до лібералізації цін на препарати, що «відсувають» старість.
— Як же відомий пеніцилін, котрий теж коштував колись пацієнтам астрономічні суми? Чи не може він слугувати, по- вашому, нехай і єдиним, але водночас вагомим доводом на користь неминучого споживчого здешевлення?
— Можу сказати одне: не слід видавати бажане за реалії. Адже за тривалого системного лікування будь-якого інфекційного хворого більшість антибіотиків на нього через деякий час перестає діяти: виникає так званий феномен звикання. Тому лікарям доводиться щоразу міняти схеми, а також активно застосовувати підтримувальну і відновлювальну терапію, бо всі антибактеріальні препарати певною мірою токсичні. У результаті вартість подібного комплексного лікування істотно зростає, хоч, здавалося б, ціна кожного окремо взятого засобу з часом трохи знижується.
— Трансгуманісти у своїх фантазіях люблять розмірковувати не так, власне, над людською вічністю, як над своєрідним безсмертним статусом футуроїдів, котрі наслідують нас. Зазвичай маючи на увазі, що інтелект, як і зовнішній вигляд сучасної людини, в недалекому майбутньому зміняться через подальше всеосяжне поглиблення процесів комп'ютеризації.
— Це питання мене не цікавить. Якщо людство зникне, а на зміну йому прийде щось інше, то зникнуть всі культурно-гуманістичні цінності й традиції. Тоді навіщо нам над цим думати? Людині все потрібно «до того»! Якщо ж ми всі з часом підемо в безвість, то... На мій погляд, з цього приводу влучно сказала легендарна мадам Помпадур: «А після нас — хоч потоп!»
— То що, Ви теж прихильник подібного принципу?
— Вважаю, це логічно обґрунтоване життєве кредо будь-якого індивіда, наділеного початковими азами самосвідомості. Банальна прописна істина! Якщо хтось намагається робити надто розумний вигляд, виступаючи проти, то він демагог чи брехун, що без особливих докорів совісті заробляє на цьому...
— Охоче припускаю. Проте Ви могли б спрогнозувати, як виглядатиме цей футуроїд і чого від нього можна очікувати?
— Ці питання вирішаться до початку наступного століття. Якщо, звичайно, збережеться ноосфера, або іншими словами, нинішній цивілізації вистачить глузду не до кінця її угробити. Наразі неможливо точно визначити навіть основні напрями майбутнього розвитку. Одне очевидно: коли людство захоче зберегти себе як біологічний вид, доведеться створювати власні механізми контролю і самообмеження, як це зробила свого часу біосфера. Тобто треба буде орієнтуватися на інші системи, котрі контролюватимуть за якісним перебігом прогресу. Якщо людство на це піде, воно рано чи пізно може стати зайвою ланкою в цій системі. Якщо ні — рух уперед застопориться.
— Ну й перспективи! Чи вдасться в такому разі вийти цьому новоявленому «постлюдству» куди-небудь, скажімо, за межі нашої Галактики?
— Це багато в чому залежатиме від того, наскільки далеко зуміє просунутися в цьому напрямі «старе» людство, тобто ми з вами. Хоч, з іншого боку, я не зовсім розумію, навіщо нам виходити в космос? Чомусь усі вважають, що це добре. Але ж космос, по суті, ворожий до всього живого. Тим більше, що й еволюція в кожному конкретному місці протікає за певною особливою специфікою. Людина досі не навчилася контролювати власні природні потреби. Отож ідея виходу в космос цікава, але поки не має логічного продовження, бо в будь-якому творчому проекті апріорі повинен бути свій внутрішній стимул. Якщо ж у наших прийдешніх спадкоємців-футуроїдів він раптом з'явиться, то, можливо, їм у цьому буде дещо дозволено. Тоді вони почнуть інтенсивно борознити простори Всесвіту, розкриваючи його колишні віковічні таємниці, захоплюючи попутно всі придатні для заселення ділянки. А не просто так «виходити в космос», викидаючи, як ми зараз, мільярди на вітер.
От чому мене, зокрема, куди відчутніше в цьому сенсі зачіпає поява на сучасній планетарній арені якісно нового — віртуального — світу. Більше того, мовиться навіть про голографічні об'ємні системи, котрі займають значні площі й які де-факто лише безпосереднім дотиком можна диференціювати, сказавши: це деяка віртуальна примара чи все-таки реальність....
— Тож яким тепер буде Ваше маловтішне, але майже ювілейне резюме?
— Переконаний, що, оскільки нинішня ситуація потребує кардинально свіжих рішень, час звертатися до стратегії нелінійного прогнозування. Хоч зараз мені відома тільки одна подібна методика — представлення експертних оцінок: коли провідним фахівцям ставлять запитання, яким вони бачать розвиток певної галузі науки (знання, технології, виробництва) років, скажімо, через десять або більше. Вони діляться своїми міркуваннями з цього приводу. Таке практикується, однак його, мабуть, недостатньо, тому що кожна з цих розрізнених оцінок, нехай навіть надто цікава, не дає загальної картини.
Через це підсумковий нелінійний прогноз (тобто прогноз, побудований на підставі цих окремих оцінок) поки що кульгає на обидві ноги. Хоч, з іншого боку, чимало західних футурологічних організацій зараз, хоч і опосередковано, але активно почали впливати на вчинки своїх політиків. Тож залишається сподіватися на аналогічні зрушення й стосовно вітчизняних реалій.
Загалом очікуваний глобальний брак енергії, демографічна криза, забруднення навколишнього середовища, безжальне знищення біосфери і всього, що з нею пов'язане, розподіляють нинішніх мешканців Землі на оптимістів і песимістів. При цьому (не секрет!) песимісти схильні вважати, що всім одразу прийде кінець за пророчим календарем майя, а оптимісти (і я, зауважте, з ними) переконані, що ми зможемо поборсатися на плаву протягом одного-двох наступних поколінь. Отже, спростовуючи ваше попереднє «маловтішне» припущення, мені хотілося б завершити розмову на мажорній ноті: принаймні за власних дітей і онуків можна бути спокійними.
Розмовляв Едуард ЩУР
також у паперовій версії читайте:
- ДИТИНУ ЗНАЙШЛИ... В КАРТОПЛІ
- МІКС ЗДОРОВ'Я
назад »»»