СТАРІ ЦІНИ НА ГАЗ І НОВІ УКРАЇНСЬКІ ПРОБЛЕМИ
Швидке збільшення світових цін на енергоносії, особливо на газ, поставило Україну перед складними завданнями. Ціни, які вимальовуються завдяки газовій формулі, закладеній у контрактах 2009 року, будуть непідйомними для нашої економіки. Нещодавно керівник «Газпрому» О. Міллер озвучив шокуючий прогноз — у жовтні російський газ для нашої країни може подорожчати до 500 дол. за тисячу кубів. Підстави для цього нібито є — очікується здорожчання нафти. Саме вартість чорного золота є визначальною у формулі, за якою «Газпром» формує ціни на блакитне паливо.
Нещодавно українська влада знову порушила питання щодо зниження ціни на газ. Адже нині для нашої країни він дорожчий, ніж для Словаччини та Німеччини. Але поїздка до Москви міністра енергетики та вугільної промисловості Ю. Бойка та його зустріч з російським президентом Д. Медведєвим і главою «Газпрому» О. Міллером завершилася лише заявою О. Міллера про те, що співпраця України з Росією у газовій сфері може будуватися за білоруським сценарієм.
Марно очікували українці і якихось подвижок від сочинської зустрічі президентів Росії і України у питаннях про ціни на російський газ. Утім, офіційно ніяких заяв з цього приводу зроблено не було. Однак і сам формат зутрічі не передбачав підписання якихось офіційних документів. І складність проблеми є такою, що навіть на рівні президентів вона не вирішується. Для цього потрібне залучення широкого кола урядовців з обох сторін, представників господарюючих суб'єктів і ширший політичний діалог. Адже не секрет, що Д. Медведєв без свого партнера по правлячому тандему В. Путіна серйозних питань не вирішує. Певним результатом сочинських переговорів двох можна вважати те, що було анонсовано візит міністра Ю. Бойка до Росії, де мали обговорюватися конкретні питання, пов'язані з енергетичною співпрацею.
І знову фіаско. Глава українського уряду М. Азаров відкинув можливість розвитку нашого енергетичного сектора за білоруським сценарієм, заявивши, що наша країна йде своїм шляхом, а Білорусь — своїм. Україна долучилася до європейської Енергетичної хартії, взявши на себе відповідні зобов'язання, і їхнє виконання передбачене Стратегією розвитку енергетичного сектора.
Як відомо, Білорусь є другим після України транспортним коридором, яким Росія постачає майже 20% свого природного газу до Європи. Як і Україна, Білорусь пережила низку газових криз. Після першої «Газпром» погодився на зниження газових цін в обмін на акції білоруського «Белтрансгаза», і у 2007–2010 роках поетапно викупив 50% акцій цієї компанії, причому без відкритого тендеру та за попередньо визначеною ціною — 2,5 млрд дол. Зараз ведуться переговори про купівлю решти 50% акцій «Белтрансгаза». Тож «Газпром» стане єдиним власником білоруської газотранспортної системи.
Однак найнижчі ціни на пострадянському просторі на російський газ не вирішили проблем у стосунках між Мінськом і Москвою. Після масштабної економічної кризи, яку пережила Білорусь, її влада неодноразово зверталася до Росії з проханням зменшити ціни на газ. Однак спроби Мінська не мали успіху. Але буквально після завершення візиту Ю. Бойка до російської столиці В. Путін зробив заяву про те, що ухвалено рішення щодо введення понижувального коефіцієнта при розрахунку ціни на російський газ для Білорусі після купівлі останнього пакета акцій «Белтрансгаза».
Експерти припускають, що заява російського прем'єра мала на меті продемонструвати українським чиновникам всі принади інтеграційного шляху на прикладі Білорусі. Якщо Київ погодиться вступити до Митного союзу, то також може розраховувати на аналогічне інтеграційне зниження газової ціни. В Україні все частіше говорять про можливе оскарження невигідної газової угоди 2009 року в судовому порядку. Про це сказав і глава українського уряду. Раніше М. Азаров не дозволяв собі таких різких заяв щодо російських партнерів.
Але, як зауважують експерти, для суду необхідні вагомі аргументи. Нині ж Росія справно виконує умови газового контракту 2009 року. Розуміють в українському уряді і те, що судова тяганина триватиме мінімум рік, протягом якого Україна і Росія точно перебуватимуть у стані «холодної війни». До того ж контракти 2009 року містять умови, згідно з якими можуть бути піддані коригуванню лише за істотних змін умов та цін на ринку паливно-енергетичних товарів. Якщо протягом трьох місяців сторонам не вдасться домовитись, то будь-яка з них може звернутись до Стокгольмського арбітражу за остаточним рішенням.
Експерти нагадують: у червні «Нафтогаз» надіслав «Газпрому» низку пропозицій, що можна вважати початком переговорів щодо перегляду газових угод. І вже восени «Нафтогаз» отримає можливість звернутися до Стокгольмського арбітражу. Але відкритим залишається питання достатності доказової бази, на яку спиратиметься українська сторона під час арбітражного провадження. Адже про напрацювання українських чиновників досі нічого не відомо.
Невигідна модель
Аналітики стверджують, що справедлива ціна за транспортування російського газу має становити 5,85 дол. за тисячу кубів на 100 км. А сусідське блакитне паливо для українських споживачів має коштувати 270 дол. за тисячу кубів, а не 355 дол., які Україна сплачуватиме «Газпрому» у третьому кварталі. За звітністю «Газпрому» компанія продає газ за середньоєвропейською ціною 354 дол. за тисячу кубів. А Україна, з урахуванням знижки згідно з Харківськими угодами, у першому кварталі платила 265 дол.
Зростання цін на російський газ у другому–четвертому кварталі поточного року стало неминучим внаслідок підвищення світових цін на нафту, кажуть росіяни. Активних же механізмів стримування цих процесів поки що не винайшли у світі. Тож без достатньої доказової бази навряд чи доведеться чекати звернення України до Стокгольмського арбітражу для перегляду газових угод 2009 року. Українські чиновники думають над тим, як ще можна аргументувати для Росії те, що ціни на газ для нашої країни є несправедливими. Але при цьому наголошують, що питання треба вирішувати не тільки шляхом розірвання газових угод, адже це підірве основи довгострокової співпраці України і Росії.
З високими газовими цінами українській економіці буде непросто виживати (газ — це третина українського імпорту). Щомісяця ми переплачуємо Росії значні суми за блакитне паливо. Країна втрачає валютні резерви. Добре, що зараз наша економіка ще має змогу перекривати торговельний дисбаланс. Але така ситуація може тривати рік-півтора. При зростанні газових цін втрачатимуть українські підприємства і домогосподарства. Значна частина української експортної продукції буде менш конкурентоздатною, дорожчатиме продукція для внутрішніх споживачів. Тож треба домовлятися про зниження газових цін. Торгово-економічні відносини між Росією і Україною мають бути рівноправними, взаємовигідними, і на них ми не повинні нічого втрачати.
Озвучена очільником «Газпрому» пропозиція розвивати стосунки у газовій сфері за білоруською моделлю не відповідає інтересам нашої держави, зазначають експерти. Про те, що вітчизняна ГТС не продається, не раз заявляли Президент, глава уряду, ключові урядовці. До того ж законодавство забороняє її приватизацію. Дуже важко визначити й ціну такого об'єкта. Допомогти тут міг би відкритий тендер за участю західних компаній. Якщо й продавати ГТС, треба залишити контрольний пакет акцій для держави — тобто 50% плюс одна акція.
Навіть якби Україна погодилася на пропозицію «Газпрому» щодо дольової участі російського монополіста в управлінні українською ГТС, то за нинішніх умов навряд чи вона може розраховувати на відчутне зниження у ціні на блакитне паливо, пояснюють експерти. Білоруський варіант — це нееквівалентний обмін певної частини ГТС на ті чи інші негарантовані знижки ціни на газ. В українському випадку ціна на блакитне паливо настільки завищена, що навіть суттєва знижка не стане відчутною. Втрата ж контролю над газовою інфраструктурою, зокрема підземними газовими сховищами і магістральним газопроводом, може призвести до повної залежності від російського газопостачальника. І у разі повторення ситуації 2009 року може позбавити Україну можливості забезпечувати південні і західні області газом. Тож білоруський газовий сценарій є неприйнятним для нашої країни і не має розглядатись.
Вагомі підстави
Натомість Україна має наполягати на перегляді укладених 2009 року газових угод. Адже про обґрунтованість передбачених січневими угодами цін на блакитне паливо не йдеться. Як випливає із нещодавнього звіту «Газпрому» уніфікації формули ціноутворення на російський газ немає. Багато країн у відносинах із російським газовим монополістом послуговується значно вигіднішими формулами. Тож Україна має повне право наполягати на перегляді невигідних угод, вважають експерти. Контрактами від 19 січня 2009 року базова ціна на газ була внесена волюнтаристським шляхом — 450 дол. за тисячу кубів. І Україна отримала більш високу ціну на блакитне паливо.
Такий підхід є не квазіринковим, а псевдоринковим і захищає інтереси потужнішого партнера. Росія в політичному чи економічному діалозі з Україною завжди виступає з більш потужних позицій завдяки своєму потенціалу. Проте Україна має вагомі підстави, аби продовжувати наполягати на перегляді газових угод. І має обов'язково ними скористатися, як зробили це з огляду на зміну економічної ситуації у світі деякі західні компанії, наголошують експерти. Одні вже переглянули газові угоди, інші звернулися до суду щодо їх перегляду. В обмін вони нічого не пропонували Росії.
Останнім часом добилися зниження газових цін італійські та литовські компанії. Зараз дві німецькі компанії добиваються зменшення ціни на газ, який вони отримують від «Газпрому». За таких умов Україна, яка платить одну з найвищих цін у Європі, об'єктивно має ставити питання про зниження газових цін. Однак є певні проблеми, зауважують експерти. Справа в тому, що «Газпром» має не тільки тісні партнерські стосунки з німецькими, італійськими та литовськими компаніями, він на рівні акціонерного капіталу присутній у них. «Нафтогаз» залишається однією з небагатьох компаній, до якої не отримав доступу «Газпром». І в цих умовах проводити паралель між європейськими компаніями і «Нафтогазом» не доводиться.
Загальна тенденція полягає в тому, що Росія відмовляється вести діалог з українськими партнерами на тих же принципах, на яких веде його з Європою. В українському випадку йдеться про серйозне переплетіння економічних та політичних чинників. Зниження ціни на російський газ можливе лише в тому разі, якщо Україна зробить певні не тільки економічні поступки, а саме дозволить у тій чи іншій формі «Газпрому» отримати доступ до української ГТС, а й політичні. Зокрема питання про зниження газової ціни прямо пов'язане із приєднанням нашої країни до Митного союзу Росії, Білорусі, Казахстану. Причому приєднання повноцінного, а не на умовах формули 3+1, як пропонує Україна.
Експерти звертають увагу і ще на один аспект перегляду газових угод — ситуацію довкола судового процесу, пов'язаного з арештом Ю. Тимошенко і з претензіями до угод-2009, які під її патронатом і були підписані. Багато експертів говорять про те, що арешт Ю. Тимошенко — це своєрідний спосіб тиску на Росію. Але є серйозні застереження проти цього методу. Адже українська влада в такому разі втрачає можливість апелювати до моральної підтримки з боку ЄС. Тому цей аргумент, на думку експертів, не виглядає таким переконливим.
Сподіватися на те, що Росія піде на зниження газових цін без якихось компенсаційних виграшних моментів для себе, як-то створення СП «Газпрому» і «Нафтогазу» чи приєднання України до Митного союзу, не доводиться. Скоріше за все, ітиметься про спроби пошуку компромісів у цьому напрямі з російського боку і спроби знайти аргументи з українського. Наразі вже почали говорити про те, наскільки буде результативним цей процес. Але досить симптоматично, що почали говорити і про ймовірність газової війни на межі 2011–2012 років. Поки цей сценарій ще виглядає таким, якого можна уникнути.
Та хоч як це дивно звучить, але воєнна газова історія може повторитися. Що взагалі-то створює для стороннього спостерігача непогану можливість оцінити, як у схожих економічних обставинах діятимуть нові посадові особи. І, головне, яких результатів досягнуть. Ну, а ймовірність нової газової війни підвищується не лише через нинішню непоступливість російської сторони, а й з огляду на те, що в Росії незабаром президентські вибори. І невеличка, але обов'язково переможна війна може комусь із кандидатів у президенти допомогти здобути перемогу. Хоч у влади української теж попереду виборчі баталії. І їхня результативність прямо чи опосередковано залежить не в останню чергу від того, якими будуть ціни на російський газ.
Принаймні українська опозиція завжди знала як використовувати прорахунки чинної на той момент влади. Нинішня опозиція теж свого шансу не втратить. І те, що відбувається нині навколо судового процесу над Ю. Тимошенко, це підтверджує. Гострі запитання і неприємні для влади оцінки в залі та акції протесту поблизу суду свою справу роблять. І арешт екс-прем'єра політичну активність у залі суду і біля нього лише посилив. А окрім цього ще й підняв силу підтримки колишнього глави уряду за межами України. США закликали нашу країну розглянути питання про негайне звільнення Ю. Тимошенко з-під варти. Занепокоєння з приводу поточної ситуації в Україні висловили країни Вишеградської четвірки — Чехія, Угорщина, Польща, Словаччина, офіційні органи та особи США, Канади, Великобританії, Франції, Іспанії, Росії, Німеччини, Швеції, ОБСЄ, депутати Європарламенту і міжнародних правозахисних організацій.
Олена КОСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»