«ЄВГЕНІЯ МІРОШНИЧЕНКО НАЗАВЖДИ...»
Існує певна класифікація оперних співаків, котрих поділяють на тих, хто володіє чудовим голосом, але не надто сильні драматичні актори. До другої групи належать ті, хто не є аж таким голосистим, зате сповна наділений даром перевтілення. Євгенія Мірошниченко, без перебільшень, належала до першої й другої спільноти. Її називали «співачкою, на яку треба дивитися».
12 червня Примадонні українського оперного співу виповнилося б 80. Із цієї нагоди на сцені Національної опери України відбулися концерт за участю учнів професора Мірошниченко, вистава «Травіата». А трохи раніше в Укрінформі презентували диск «Співає Євгенія Мірошниченко». Ініціатором його видання став син співачки Ігор Школьний. За словами пана Ігоря, йому давно не давала спокою думка про те, що записів голосу матері обмаль. Так сталося з різних причин. Найголовнішою є та, що за часів розквіту таланту Євгенії Мірошниченко обладнання студій звукозапису просто не витримувало її надзвичайно високого й сильного колоратурного сопрано і зашкалювало. У артистки теж уривався терпець, і вона не хотіла знов і знов переписувати той самий твір.
Тоді здавалося, що це не може стати на заваді її зустрічей зі слухачами. Адже вони могли насолоджуватися її співом та грою у виставах, які й досі згадують з трепетом. Бо неможливо забути її Віолетту з «Травіати» Дж. Верді, Розіну («Севільський цирюльник» Дж. Россіні), Лючію («Лючія ді Ламмермур» Дж. Доніцетті), Царицю ночі («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Лакме з однойменної опери Л. Деліба...
А як дзвенів і переливався її диво-голос у народних піснях, таких, як «На вулиці скрипка грає», «Чотири воли пасу я», творах Олександра Білаша, Ігоря Шамо. Окремо варто сказати про «Солов'я» Аляб'єва — на думку фахівців, ніхто не виконав його на такому високому рівні вокальної техніки, як Мірошниченко. Здавалося, можливість слухати її у нас буде завжди. Але ті миті пролетіли надто швидко. Безсмертя, на жаль, Всевишній не дарував навіть геніальним. Тепер почути «солов'їні трелі» Євгенії Семенівни можемо нечасто, здебільшого у програмах Національного радіо та на телеканалах «Культура» й УТР. На жаль, не склалася ще в Україні традиція постійно пам'ятати тих, хто приніс їй славу.
Тому Ігор Школьний наважився не тільки думати, а й діяти. Його ідею започаткування проекту «Євгенія Мірошниченко назавжди...», що передбачає видання на цифрових аудіоносіях вокальних творів з репертуару співачки, які вона виконувала впродовж сорока років творчої діяльності, підтримала директор інтер'єр-салону меблів ІМАГО Нінель Мартинюк. По-перше, вона стала спонсором диска, по-друге, Нінель Василівна та очолюваний нею колектив повністю займалися оформленням і текстовим матеріалом музичного альбому. Під час презентації вони з натхненням говорили про виконану роботу, запевняючи митців та журналістів, що в бізнесі знайшлося б чимало охочих допомагати культурі, якби держава прихильніше ставилася до меценатства.
Музичний аудіоальбом «Співає Євгенія Мірошниченко», який щойно побачив світ, складається з трьох частин. До нього увійшли арії з опер західноєвропейських та російських композиторів-класиків; камерні твори; відеоматеріал про Євгенію Мірошниченко, відзнятий режисером Олегом Біймою. Диск супроводжує буклет із текстом трьома мовами — українською, російською, англійською. Коштуватиме він 200–250 грн. На запитання, де його можна буде придбати, конкретної відповіді поки що не прозвучало. Один із варіантів — у кіоску Національної музичної академії України. До цієї музичної аудіозбірки увійшли записи з вистав, концертів, телевізійних і радіотрансляцій, з фондів Національної радіокомпанії України, а також перезаписи з платівок. Твори звучать тими мовами, якими співачка їх виконувала. Наступний диск з проекту «Євгенія Мірошниченко назавжди...» буде повністю україномовним. На ньому чарівний голос звучатиме в українських піснях і романсах.
Незабаром Ігор Школьний поїде до Москви, де планує зустрітися з людьми, які добре знали й шанували Євгенію Семенівну. Серед них — Віталій Коротич, Йосип Кобзон, Олена Образцова. З їхньою допомогою син співачки сподівається отримати п'ять–десять фонограм із фондів колишнього Всесоюзного радіо.
Зробити свій внесок у вшанування пам'яті Євгенії Мірошниченко, чудового вокального педагога, яка присвятила викладацькій роботі майже тридцять років, пообіцяв ректор Національної музичної академії України імені П. Чайковського Володимир Рожок. Він запевнив, що докладе всіх зусиль, аби з'явилася і вулиця імені Артистки, і книги про неї.
З дещицею суму згадали на презентації найбільшу мрію Євгенії Семенівни — відкриття в Києві Театру малої опери. Останні п'ять років життя майстриня співу намагалася втілити її. Але навіть ім'я, авторитет та вируюча активність Мірошниченко не здолали непереможної чиновницької байдужості.
На її похороні й опісля багато митців і представників влади, в тому числі найвищої, клялися, що таки здійснять задум Євгенії Семенівни, однак віз і нині там. Поки що не знаходить держава ні фінансів, ані приміщення для реалізації цього задуму. А шкода. Бо саме на сцені Малої опери мали б можливість виявити себе, не залишаючи рідної землі, оперні співаки-початківці. Та, звісно, легше подейкувати, що, мовляв, таланти за кордон від'їжджають, тішитись, що «нашого цвіту по всьому світу» і раз на рік влаштовувати в Національній опері концерти «На Україну повернусь», аніж запобігти виїздам, створивши тим талантам гідні умови вдома.
Та все одно варто плекати й надалі мрію володарки феноменального голосу. Хай стане мрією пролонгованої дії. А може, колись здійсниться? «Не нині, не завтра, так потім»...
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- ЗАКОРІНЕНИЙ У ПРАБАТЬКІВСЬКУ ЗЕМЛЮ
- ПАМ'ЯТНИК РОЗСТРІЛЯНИМ ПРОФЕСОРАМ
- НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ РОЗПОЧАВСЯ ФЕСТИВАЛЬ БЕРЕЖАНСЬКОГО ЗАМКУ
назад »»»