ДОЛАЙМО ШЛЯХ ВІД САМОТНОСТІ ДО СОЛІДАРНОСТІ
Сьогодні в нашій творчій «Вітальні» завдяки книгарні «Є» зібралося одразу четверо гостей: Надзвичайний і Повноважний Посол Іспанії в Україні Хосе Родрігес Мояно; поет, перекладач, дипломат Сергій Борщевський; завідувач редакції художньої літератури видавництва «Країна Мрій» Наталя Тисовська і доктор філології, професор Миколаївського університету Олександр Пронкевич.
Привід значущий: вихід у світ двох книг Нобелівського лауреата, видатного іспанського письменника Каміло Хосе Сели — «Родина Паскуаля Дуарте» і «Вулик».
У резюме Шведської академії, яка присуджує нобелівські премії, зазначено: «Багата і насичена проза Каміло Хосе Сели під стриманим співчуттям виражає провокаційне бачення беззахисності всього людського роду».
Літературознавець Ракель Асун, порівнюючи Селу з іншими великими іспанськими письменниками, пише: «Ця традиція відштовхується від того, що споглядає життя як спустошення, гротескну вигадку відокремлених індивідуальностей, ошуканих, сумних, завжди морально застарілих. Цей світ, якщо поглянути на нього згори, може нагадувати картину Босха, або виставу ляльок, але за будь-яких обставин завжди це буде видовище оманливе і позбавлене милосердя».
Та ми завжди прагнемо світла, віри і любові.
Наталя Тисовська, редактор:
— Такі серйозні, знакові книжки в нашому видавництві виходять уперше. «Країна Мрій» взагалі-то видавництво дитяче, та ось ми розпочали дорослий напрям — видання творів нобелівських лауреатів. Хочемо, щоб в Україні були представлені не тільки широковідомі англомовні автори в перекладах, а й письменники, котрі пишуть іншими мовами, зокрема іспанською.
Коли наше керівництво звернулося до літагентів, вони без нашої спонуки одразу порадили Каміло Хосе Селу. Ми підхопили цю ідею, тому що він справді непересічний письменник. Я була першим читачем перекладів, здійснених Сергієм Борщевським, і хочу запевнити: переклади неперевершені. Кожне слово на своєму місці, все ювелірно точно зроблено, навіть не відчувається, що ці книжки — переклад. Здається — вони писані українською мовою.
На наш погляд, Каміло Хосе Села зі своїм цікавим світобаченням має бути близьким сучасному українському читачеві.
Олександр Пронкевич, доктор філологічних наук:
— Іспанія. Закінчується громадянська війна. Доба франкізму. Потім за шістдесятих років розпочинається період так званого іспанського дива і пришвидшена модернізація. Після 1975 року, коли помирає Франко, — доба переходу від диктатури до демократії, далі — шлях до Євросоюзу...
Таке життя проживає одна людина і описує у своїх напрочуд різноманітних книгах. Каміло Хосе Села — поет, романіст, сценарист (наприклад, він написав сценарій до фільму про Дон-Кіхота), лексикограф, на початку 60-х видав двотомний «Секретний словник» іспанської ненормативної лексики, яку збирав по всій країні. Член Іспанської королівської академії, лауреат премії Сервантеса і Нобелівської (взагалі, яких тільки премій він не виборював!), наприкінці життя навіть отримав титул маркіза.
Говорячи про ці дві книги, хочу відзначити, що вони дійсно становлять епоху в іспанській літературі. «Родина Паскуаля Дуарте» — перший роман Каміло Хосе Сели. Від 1942 року витримав понад сто тридцять перевидань у всьому світі. Досі книжка посідає друге місце в Іспанії (після «Дон-Кіхота») за кількістю перекладів іноземними мовами. І важко уявити, що перше видання роману було таємно надруковано в гаражі в Бургосі, й поки цензура схаменулася, майже весь наклад було розпродано. Українською мовою роман виходить уперше.
За «Вулик» майбутнього нобеліанта було виключено з Асоціації журналістів, що створило йому перешкоди для роботи в офіційних засобах інформації. Крім того, з боку католицької церкви роман зазнав нищівної критики за аморальність, хоч це просто правдива книга. Вулик — образ велетенського механічного соціального організму, який дегуманізує людину, спричиняє її відчуження від себе і близьких. Це образ несправедливого світового порядку, абсурду ритуалів, позбавлених сакрального смислу. Тоді залишаються лише танці бджіл, які виконують свої надскладні рухи, підкоряючись лише інстинктам. Це завжди будуть танці смерті.
Чи є якийсь зв'язок із тим, що відбувається з нами нині? Подивімося: Села пише про Іспанію після громадянської війни; вихід із цього жаху дуже болісний. Ми живемо після розпаду Радянського Союзу, з нами відбуваються теж глобальні речі. На жаль, ми йдемо тим самим шляхом, яким «ідуть» бджоли в романі «Вулик», розумієте, ми танцюємо ці танці.
Мабуть, жодна країна в Європі не має такого великого значення для нас, як Іспанія. Вона пройшла диктатуру, вийшла з неї. Іспанці навчилися користуватися демократією. А що відбулося з нами після 1991 року? Ми отримали свободу і неправильно використовуємо демократію. Це велика проблема. Якщо ми неправильно розвиваємося, тоді наше суспільство стає схожим на вулик. Є механічні рухи індивідів, які не мають спільного між собою творчого осмислення перспективи. Суспільство без солідарності — це глухий кут. До речі, наприкінці твору Сели з'являються перші ознаки солідарності. Це дуже важливий урок для нас.
Каміло Хосе Села також порушує одну з найбільших проблем в іспанській літературі: пробує визначити природу насильства, аналізує, звідки воно береться. Зокрема, і через занурення у пам'ять, через повернення до витоків, коли людина намагається розповісти про себе і таким чином показує, що сталося з нею потаємного.
Сергій Борщевський, перекладач:
— Я хотів би відштовхнутися від думки про самотність і солідарність. Фактично всі твори Габріеля Гарсії Маркеса присвячені людській самотності. Скажімо, «Осінь патріарха» — це самотність диктатора. Сам же Гарсія Маркес не раз зазначав, що у своїх книгах намагається протиставити людській самотності людську солідарність.
Іспанія вийшла з диктатури, навчилася демократії і увійшла до Європейського Союзу. Для України ж, певно, нема іншого шляху, як до демократії прийти через Європейський Союз, тобто через Захід, а не через Схід.
Франкізм ми маємо сприймати не так, як нам втовкмачували. Іспанія не брала участі в Другій світовій війні, франкізм і фашизм — зовсім не тотожні речі. Іспанія була єдиною країною Європи, яка не підтримувала дипломатичних відносин з Радянським Союзом та його сателітами. У Мадриді містилися редакції радіомовлень (польська, українська, китайська...), які несли правду в поневолені соціалістичні країни. Відповідно гуртувалися письменники-емігранти, представники інтелектуальної емігрантської громади різних країн. Наш вітчизняний поет Леонід Полтава очолював певний час українську редакцію Мадридського радіо. Це дуже важливо пам'ятати і в контексті роману Сели «Вулик».
— Пане Сергію, Ви шукаєте видавництва чи вони Вас знаходять?
— Коли я залишав дипломатичну службу, тішив себе думкою, що почну перекладати лише поезію. У мене є ціла полиця книг, які варто було б перекласти. Але хіба можна було відмовитися від пропозиції видавництва «Фоліо» взяти участь у перекладах Борхеса? Ні. І так само сталося із Селою... Для мене абсолютною несподіванкою був телефонний дзвінок із «Країни Мрій». Я фантастично провів минулий рік, поринувши в Каміло Хосе Селу. Дуже вдячний за це видавництву.
Нині часто переклади здійснюються за допомогою комп'ютерних програм, із російських перекладів. Я вже ловив декого на цьому. На об'єднанні перекладачів Київської письменницької організації ми вирішили укласти «чорний список» видавництв, які користуються російськими перекладами для відтворення іншомовних текстів. Це той дзвін монет замість справжніх монет, про який казав Ходжа Насреддін.
Із «Країною Мрій» ми робили все по-чесному. Каміло Хосе Села відкриває нову сторінку в діяльності видавництва. Це дуже добрий вибір, тому що іспанську літературу XX ст. без цього письменника уявити не можна. До речі, лише двох письменників — Хуана Рамона Хіменеса і Каміло Хосе Селу — знають за їхніми ініціалами. У газетах і журналах пишуть три літери — і всі розуміють, про кого йдеться.
З чого починається переклад? Із вибору автора і твору. Перекладати варто лише тих письменників і ті їхні твори, без яких не можна уявити певну літературу. До речі, Каміло Хосе Села починав як поет, його можна зустріти в будь-яких антологіях «Найкращі вірші іспанської любовної лірики».
Торік я хотів перекладати іспанського поета Гонгору. Тепер завершую цю книгу. Сподіваюсь, вона теж матиме передмову пана Олександра Пронкевича, щоправда, вийде в іншому видавництві. Цікаво, що книжка юнацьких віршів Каміло Хосе Сели названа рядком Гонгори — «Ступаючи сумнівним світлом дня». Отак в іспанській літературі все перегукується, тож наведу ще думку мого улюбленого Борхеса. Для нього всі справжні письменники були сучасниками. В одному ряду, незалежно від того, хто коли жив, він розглядав Гомера, Шекспіра, Мільтона та інших художників слова.
Так само, попри те, що Каміло Хосе Сели вже немає, ми маємо читати його твори. Він живий у себе на батьківщині і у світі в перекладах. Йому судилося дуже довге життя. Я радий, що тепер він житиме і в Україні завдяки цим двом книжкам.
— Раніше Села перекладався в Україні?
— «Родина Паскуаля Дуарте» ніколи українською не перекладалася, а «Вулик» перекладався досить давно — в 1969 році. Коли я закінчив свій, то дивився той переклад. Не оцінюватиму його, бо порівнювати переклади можна, лише порівнюючи кожен із них з оригіналом. Головне, що потужний і важливий письменник Каміло Хосе Села входить у наш обіг.
— Чи продовжуватиметься серія іспаномовних нобеліантів?
— Це радше запитання не до мене, а до видавців. Треба сказати, що нобелівських лауреатів уже давно видає «Юніверс». Гадаю, що нобеліантів вистачить на всіх видавців України, тому що наклади маленькі, скромні. Питання не в тому. Нобелівська премія не має бути ніколи критерієм. Як і будь-яка інша премія. Назву велетнів, які померли без нобелівської премії: Борхес, Карпентьєр, Кортасар. Раніше у нас мало знали цьогорічного лауреата Варгаса Льосу. А хто знає Мануеля Скорсу? Жоден його твір українською не виходив. Це геніальний письменник. У нього п'ять романів. Він загинув в авіакатастрофі.
Є інші, не знані у нас абсолютно, адже все залежить від того, що перекладено, тобто від кон'юнктури, смаку, удачі тощо. Я тому ще з пошаною ставлюся до «Країни Мрій», бо набагато простіше видавати «читабельне чтиво». Я не проти жанрів, але, ви розумієте, є література різного рівня.
Згадаймо, колись казали, що «Советский Союз — самая читающая страна в мире». Але що вона читала? Про якість читання не йшлося. Потім казали, що «Советский Союз — самая читающая Пикуля страна в мире», потім ще когось... Але це другорядні письменники. Є псевдолітература, зрештою.
Наталя Тисовська:
— Україна приєдналася до Конвенції з авторських прав. Раніше дуже часто друкувалися контрафактні книжки, багато було перекладів фактично незаконних. Нам у світі не довіряють, це очевидно. Тільки останніми роками завдяки таким видавництвам, як, скажімо, «Кальварія», які купують права і чесно видають книжки, ми трішечки покращуємо свій імідж у світі.
Наше видання Сели подивляться закордонні літагенти, їм, дай Боже, сподобається, тоді вони, можливо, продаватимуть нам права на твори інших письменників. Ми поки що в цьому навіть не впевнені. Тому не є питанням, що видавництво знайшло чудового перекладача. Цього не досить. Треба, щоб світ захотів нам дозволяти друкувати свою літературу, щоб він нам повірив: ми її видаємо на належному рівні і гідні читати.
Сергій Борщевський:
— Недавно у Харкові відбулася конференція іспаністів України, куди Іспанське посольство запросило чотирьох письменників цієї країни і поміж них — голову об'єднання літературних критиків Іспанії, що було надзвичайно важливо, бо він дав дуже цікаву панораму сучасної прози з іменами, назвами творів, напрямами. Усе було дуже конкретно. Згодом посольство поширило перелік на дванадцять назв (десять романів і два збірники оповідань). Це цілком сучасна іспанська проза, притому зазначено, що перелік не є остаточним. Українські видавці самі можуть пропонувати інших. Отже, йдеться про опрацювання нашими видавництвами цього переліку. Думаю, дехто з тих авторів (там є дуже відомі сорокалітні, кілька членів Іспанської королівської академії) потраплять в обіг в Україні.
Харківське зібрання було присвячене Мігелю Ернандесу, видатному іспанському поетові, століття від дня народження якого святкувалося. Був концерт у Харківській філармонії, де лунали пісні на слова Ернандеса, з-поміж тих пісень (пан посол цього домігся) іспанський виконавець разом зі своєю сім'єю виконали українською мовою пісню «Ой чий то кінь стоїть?»
Посол Іспанії в Україні Хосе Родрігес Мояно:
— Одне з основних завдань, яке ставить перед собою посольство, — розвивати переклад іспанської літератури в Україні. У такий спосіб Іспанія ще більше наблизиться до України.
До речі, Іспанія не має монополії на іспаномовну літературу. Понад п'ятсот мільйонів людей у світі розмовляють іспанською. Сергій Борщевський також переклав тексти Габріеля Гарсії Маркеса, Маріо Варгаса Льоси, Аугусто Роа Бастоса, Алехо Карпентьєра та інших прозаїків, а також чимало драматургічних і поетичних творів.
Нещодавно я відвідав середню школу, де іспанська мова викладається як перша. Директор закладу сказала: «Діти вивчають англійську мову з прагматичних економічних міркувань, щоб мати краще майбутнє. А іспанську — бо це йде від серця, від цікавості до іспанської культури і літератури». Проте з огляду на п'ятсот мільйонів людей, які розмовляють іспанською, можна сказати, що нині є достатньо економічних підстав, щоб її вивчати. У США це фактично друга національна мова.
Для себе я відкрив, що в Україні є набагато більше дітей, які розмовляють іспанською мовою, ніж я очікував. Я літаю час від часу з Києва до Мадрида і назад. У літаку часто бувають діти. Деякі з них подорожують до Іспанії, щоб провести певний час у іспанських родинах. Через два місяці перебування вони, повертаючись додому, між собою розмовляють іспанською. Мені спало на думку: чотири години лету — це дуже близько.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»