Пам'ять
Всеукраїнський громадсько-політичний тижневик
Понедiлок Вересень 29, 2014

"ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА", архiв новин за 2011 рiк.

ДЕМОКРАТИЧНА УКРАЇНА var _gaq = _gaq || []; _gaq.push(['_setAccount', 'UA-6198717-6']); _gaq.push(['_trackPageview']); (function() { var ga = document.createElement('script'); ga.type = 'text/javascript'; ga.async = true; ga.src = ('https:' == document.location.protocol ? 'https://ssl' : 'http://www') + '.google-analytics.com/ga.js'; var s = document.getElementsByTagName('script')[0]; s.parentNode.insertBefore(ga, s); })(); ЦЕ ЦІКАВО
ПОЛЮСИ СТИХІЇ — ВОДА Й ВОГОНЬ У НАРОДНОМУ УЯВЛЕННІ
1.
Ой ти, водо пречистая... У давнину люди поклонялися всемогутній і таємничій природі. Наші предки вважали, що одна з основних стихій Всесвіту — вода — опора, на якій тримається земля. Вода — це джерело життя і засіб магічного очищення. Водночас у народній уяві простір води був межею між «цим» і «тим» світом, шляхом у потойбічне царство, місцем перебування душ померлих і нечистої сили. Люди вважали, що вся система річок і джерел — це артерії землі, що вода тече в ній так само, як кров у тілі людини. Символіка води була пов'язана з її природними властивостями — прозорістю, свіжістю, швидкою течією, здатністю очищати, а також уявленням про неї як про небезпечний «чужий» простір, що належить потойбічним силам.

Для бадьорості та здоров'я вмивалися у проточній воді. Адже традиційною формулою побажання було: «Будь здоровий, як вода». У примовляннях її жіночий образ наділявся особистими іменами — Уляна, Іордана і різноманітними епітетами: «Христова мати», «Богова сестриця». «Здрастуй, водо Уляно...» — так на ім'я зверталися до води наші предки, перш ніж попросити зцілити недугу, забрати лихо, принести удачу, кохання. Вода (у струмку чи на річці) могла забрати й понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця, приміром, у чистий четвер перед Великоднем.
У багатьох обрядах розкривається її очисна символіка, особливо коли йдеться про «непочату воду», ту, яку набирали раніше за односельців,— рано-вранці до схід сонця. Магічну силу приписували воді, в яку опускали монети, зерно, червоні коралі, великодні крашанки, її проливали крізь решето, нею обмивали хлібну діжу, ікони і навіть церковний дзвін.

2.
Як вода, земля і повітря, так і вогонь у народній уяві — це одна зі стихій Всесвіту. Культ вогню дійшов до нас ще з язичницької доби, наші далекі предки пов'язували з ним сенс свого життя. Вогонь обігрівав, годував і гуртував їх у родинну спілку. Вогнище вважалося священним оберегом роду і племені в усіх давніх народів, у тому числі й наших пращурів. У повсякденному побуті людей він відігравав не лише практичну роль, а й символічну — збереження у ширшому значенні родинного вогнища, продовження родовідних традицій. Чимало обрядів, пов'язаних із цим символом, дійшли й до нашого часу. Символіка вогню, як і води, мала подвійний характер. На одному полюсі — це образ шаленого, мстивого полум'я, що загрожує смертю та знищенням, а на іншому — це стихія, що очищає, несе світло і тепло, втілює в собі творчий, активний початок.
Вогонь сприймався, наче жива істота зі своєрідним характером. Він їсть, п'є і спить, як і людина, а розсердившись за неввічливе ставлення до нього, може помститися пожежею. За народними уявленнями, його гріх топтати ногами, казали, що він живцем може зсушити. Існувала заборона плювати на вогонь — губи попухнуть, або доведеться на тім світі сковороду лизати. Його хрестили й шанували, а вогонь у печі вважався священним. Господиня має ставитися до нього лагідно, з повагою, про нього не можна казати нічого поганого, ніколи не кидати у піч сміття. Заборонялося сипати на нього сіль, бо це людині сиплеш в очі. На ніч біля печі завжди залишали горщик із водою і поліно, щоб вогню було що їсти й пити, чим вмитися й очиститися.
Свою пошану до вогню — могутньої стихії, яка очищає і зцілює,— наші предки перенесли і на його частинку — свічку. Колись воскові свічки мали бути в кожному домі, ними освячували хату, їх запалювали, щоб пом'янути померлих родичів у поминальні дні. Знахарі з допомогою свічки знімали зурочення, а дівчата ворожили на судженого зі свічкою та дзеркалом. По тому, як горить вінчальна свічка, намагалися дізнатися про долю шлюбної пари. У церковній традиції свічка збереглася до наших днів, символізуючи молитву віруючої людини. Її ставлять за здоров'я рідних та близьких, за поминання душ померлих. Коли на душі неспокій — запаліть воскову свічку і дивіться на її полум'я протягом 15–20 хвилин. Кажуть, що за димом спливають усі ваші печалі.

Підготувала Ганна ІВАНОВА
також у паперовій версії читайте:
  • ПУТІВНИК ПО ПЕРВОЦВІТАХ
  • СОЛОДКА ТЕРАПІЯ
  • ТРЕНІНГ ІЗ ЩАСТЯ
  • НЕМАЄ КРАЩОГО, НІЖ... ПОГАНИЙ ХАРАКТЕР

назад »»»

Використання матеріалів «DUA.com.ua» дозволяється за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на «DUA.com.u».
Всі матеріали, розміщені на цьому сайті з посиланням на агентство «Інтерфакс-Україна», не підлягають подальшому відтворенню та / чи розповсюдженню у будь-якій формі, окрім як з письмового дозволу агентства «Інтерфакс-Україна».