ПАЛАЦ «УКРАЇНА» ЯК ДЗЕРКАЛО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА
В уяві шанувальників мистецтв столичний Палац «Україна» асоціюється з найпрестижнішим концертним залом, де виступають найкращі вітчизняні і закордонні артисти різних жанрів. І так воно є. Упродовж десятиліть цей мистецький заклад є тим почесним брендом, який приміряють на себе митці у намаганні дорости до того моменту, коли можна сказати: «Я виступав у Палаці «Україна».
Цього разу ми зазирнемо до нього не з фасаду, а зі службового входу, аби зустрітися з господаркою храму муз — виконувачкою обов'язків генерального директора й художнім керівником Державного підприємства «Національний палац мистецтв «Україна» Віолеттою Мозговою.
Вона цікава багатьма своїми іпостасями, зокрема і як дружина народного артиста України Миколи Мозгового (Царство йому Небесне!), донедавна керівника Палацу «Україна». Утім, самодостатність Віолетти Борисівни одразу відвела від розпитувань про сімейне життя зі знаменитим чоловіком. Та й рана надто свіжа...
Дізнаймося про те, в чиїх нині руках кермо закладу, який є дзеркалом українського мистецтва, чим опікується пані Віолетта, що їй болить і що тішить.
Передусім впадає в око, що мистецтво є способом життя Віолетти Мозгової. Творчий шлях вона розпочала в 1973 році артисткою балету Київської естради, згодом — Укрконцерту й Київського мюзик-холу.
Від 1980 року «закрутилася» режисерська діяльність: у Палаці «Україна», Укрконцерті, Українському державному театрі пісні, Українському мистецькому фонді імені В. Івасюка. Знову в ту саму річку — в Палац «Україна» — Мозгова увійшла у 2005 році заступником генерального директора з творчих питань.
Заслужений діяч мистецтв Віолетта Борисівна є режисером-постановником державних та міжнародних культурно-мистецьких заходів. Брала участь у створенні телевізійних програм «Пісні мого серця».
Нині вона, як-то кажуть, не тільки на одній нозі із видатними артистами, а й на одній сердечній ноті, бо вбачає свою роль у тому, щоб максимально сприяти їхньому успіхові — заради публіки, тобто нас із вами.
— Пані Віолетто, якими найсуттєвішими сходинками позначено шлях до керівництва таким престижним закладом, як Палац мистецтв «Україна»?
— У палаці я почала працювати помічником головного режисера. Згодом стала головним режисером. Трудилась у спецвідділі, який готував різноманітні урядові концерти, дні культури України, фестивалі й конкурси найвищого рівня, величезні дійства в різних столицях — фактично представляв українську культуру. Можете уявити, як за радянської влади все ретельно перевірялося і відслідковувалося.
Очолював цю структуру Укрконцерту народний артист України Борис Шарварко, який був абсолютно відданий своїй професії і цього ж вимагав від кожного, хто з ним працював. Борис Георгійович постійно шукав талановиту молодь по Україні, величезна кількість артистів з його легкої руки стала популярною.
У спецвідділі я пройшла, як мовиться, і вогонь, і воду, й мідні труби. Здійснила багато постановок і в столиці, і на виїзді.
У Палаці все прискіпливо вивчала, передусім технічне обладнання. Знаюся на тонкощах відео і телебачення.
Сама випускала як телевізійний режисер щорічні програми «Рандеву під куполом цирку», конкурс імені Володимира Івасюка, який від 1993 року проводили у Чернівцях, конкурс-фестиваль у Ялті «Море друзів». Микола Мозговий був завжди головою журі, я — головним режисером і директором програм. Окрім творчої роботи, доводилося впродовж багатьох років вирішувати організаційні питання: харчування людей, забезпечення транспортом, готелями тощо.
Чималого досвіду додала робота в Укрконцерті на посаді заступника директора із закордонної діяльності: оформлення віз, замовлення авіаквитків або чартерних рейсів, розрахунки із закордонними партнерами. Ми вивозили національні колективи (такі, як Український народний хор імені Верьовки, Ансамбль танцю України імені Вірського), Хор армії, оперні і балетні спектаклі — до Франції, Канади, Японії, Фінляндії, Мексики, Угорщини, Італії, Іспанії, Швейцарії...
Отже, творче змішалося з господарським.
По другому колу в Палац прийшла разом із чоловіком Миколою Мозговим, він був генеральним директором, я — головним режисером. З чоловіком працювали все життя пліч-о-пліч.
— Якою є завантаженість Палацу «Україна»? Скільки протягом року відбувається концертів і заходів?
— Скажімо, за 2010 рік відбулося 134 дійства. З нашим приходом протягом шести років Палац самотужки проводить новорічно-різдвяні вистави для дітей, тобто вкладає в них гроші і заробляє. Колись ці свята фінансувало Міністерство культури з бюджету, тепер робимо все самі — повний госпрозрахунок.
У травні і влітку напруга різко спадає — через свята і відпустки. Щоб витягнути травневий план, вдалися до «швидкої допомоги» в особі світової зірки — італійського тенора Алессандро Сафіна. Його великий концерт з шаленим успіхом пройшов у березні, тепер Сафіна представить нову програму.
— А чи є артисти, колективи «палички-виручалочки»?
— Хороших артистів багато, але вони завжди зайняті. Нам просто фортуна пішла назустріч — Сафіна якраз мав «вікно».
— Пригадую, як за радянських часів будь-яку концертну організацію рятували Штепсель і Тарапунька, Аркадій Райкін, Муслім Магомаєв...
— Усіх виручала тодішня система. Палац був держбюджетною організацією, і навіть якщо в залі сиділо десять глядачів, все одно видавали зарплату, сплачували за світло, воду тощо. Були спеціальні гастрольні відділи, які тримали зв'язок з усіма артистами через філармонії, де ті працювали. Нині Палац не тільки на самоокупності, а є також великою мірою гастрольним координатором.
— Скільки артистові коштує виступити в Палаці «Україна»?
— Оренда зали становить 170 тисяч гривень. Думаю, треба підвищувати, тому що ціни на комунальні послуги, електроенергію, воду тощо зростають. Коли артисти починають розповідати, що це дуже дорого, треба спитати, який у них гонорар. Якщо хоча б десять тисяч євро, то це вже сто тисяч гривень.
— Я так розумію, що гонорар складається не тільки з проданих квитків. Є ще певні меценати, які вкладають гроші у виступ артиста?
— Хто? Назвіть хоча б одного благодійника! Навряд чи якийсь артист має спонсора або рекламодавця. Ми теж суцільно власними силами проводили концерти Миколи Мозгового, Вахтанга Кікабідзе, хорів — Кубанського та імені Верьовки, Ансамблю танцю імені Вірського, Дні Білорусі, День захисту дітей, День Перемоги. Продавали квитки і все окупали. Ніхто нічого не давав.
— Отже, виконавці «відбивають» ці 170 тисяч і мають щастя отримувати гонорар?
— Стосовно названих виконавців і дійств ми «відбивали» витрати, ще й заробляли. Артистів запрошували під гарантію — гонорар закладали заздалегідь.
— Маєте кошти на поточні ремонти, розвиток, творчі проекти?
— Авжеж, самі все прораховуємо, плануємо, втілюємо, відновлюємо. Правда, звітуємо: що збираємося робити, придбати. Наприклад, купуватимемо нову акустично-підсилювальну апаратуру, одну з найкращих у світі.
— Чи сприятиме наявність найкращої акустичної апаратури до збільшення відсотка виконавців, котрі співатимуть наживо?
— Я не називатиму прізвищ, але є виконавці, які понад двадцять років виступають тільки під фонограму. Їм хоч яку апаратуру постав, вони не зможуть співати наживо.
Колись у молодості ми їздили з апаратурою «Вермона», в ліпшому разі з «Дінакордом». Нині вона виглядає просто убого. Микола Мозговий завжди співав вживу, не шкодуючи себе, я була танцівницею. Ми нерідко давали по три концерти на день! А тепер багато артистів не можуть виступати з концертами щодня — має бути день перерви. У молоді здоров'я зараз слабеньке.
— Хто більше зловживає «фанерою» — наші чи західні співаки?
— Західні зазвичай співають живим звуком, тому що там є закон: не маєш права дурити людей. У нас теж з'явився закон: якщо співаєш під фонограму, то мусиш писати про це на афішах. Голосистих співаків цим не настрашиш. Пам'ятаю концерт Ані Лорак, вона чудово співала тільки живим голосом, концерт пройшов з великим успіхом.
— Афіші нині набули анекдотичності. Дивно читати на рекламі Хору імені Верьовки: «Живий звук».
— Закон такий. На афіші Ансамблю танцю імені Вірського теж треба писати «Живий звук», бо у них є свій оркестр.
— Яскравою сторінкою в житті палацу стала діяльність народного артиста України Миколи Мозгового. Які зміни сталися за його керування?
— Все змінилося. Звук, світло, ставлення до справи. Ми самі почали проводити концерти. Багато зробили нових функціональних приміщень, VIP-гримерок. Малий зал перебудували: облаштували зал-трансформер, який за необхідності перетворюється на боксерський ринг, подіум для показів моди, кінозал, театральну сцену — під керівництвом режисера Ігоря Шуба майже щовечора йдуть спектаклі молодих театральних колективів, які ще не мають власної сцени, проводимо творчі вечори та різноманітні камерні заходи. Про таке мріяв Мозговий.
Встановили світлодіодні решітки, плазмові екрани.
У нашому колективі працюють дизайнери, звукорежисери, телеоператори, режисери, редактори. Обладнали студії: телевізійну і звукозапису, створили свій продакшн. Повністю самі малюємо-дизайнуємо-монтуємо.
— Коли Микола Мозговий очолив колектив Палацу «Україна», в пресі пролунали його гучні заяви: «Я дам зелене світло українським національним виконавцям!» Згодом у його бік полетіли закиди, що він не виконав обіцянки, мовляв, знову виступають Газманов, Кіркоров, Пугачова, «Скорпіонс» та інші закордонні варяги. А де, мовляв, наші? Їм треба знижувати орендну плату. Прокоментуйте цю ситуацію.
— Питання оренди ми вже торкалися, її сума економічно обґрунтована. А тепер порахуємо на пальцях, скільки у нас виконавців, здатних гідно відпрацювати в Палаці «Україна», тобто зібрати зал.
— Може, з п'ять-сім.
— Скільки в році днів? Та хоча б у місяці? Отже, виступили спроможні. Що нам далі робити? А здавати палац в оренду гідним, самим організовувати і проводити концерти, свята, фестивалі. Запрошуємо, скажімо, Кубанський козачий хор. Чому? Чудовий колектив, має двохсотрічну історію. Добре збирає публіку. Співає український і російський репертуар, тобто козацькі пісні, які належать двом народам.
А у нас перекоси. Треба тільки український репертуар. Та подивімося: чи багато наших виконавців співає українською мовою?
— Дедалі менше.
— Тож у мовному сенсі я не бачу різниці між нашими та зарубіжними виконавцями. Головне, щоб не було вульгарності, а був високий мистецький та виконавський рівень. Ми щороку підбиваємо статистику: скільки відбулося українських заходів і скільки — за участі іноземців, зокрема росіян.
— Тож скільки?
— Торік із-поміж 134 концертів 50 відпрацювали українські виконавці, 35 — проведено силами Палацу. У Малому залі відбулося 74 заходи: 69 — українські виконавці, три — російські, два — заходи Посольства Японії.
— Певно, ці цифри відбивають мовну ситуацію в Україні.
— До речі, до приходу Мозгового, Палац ніколи своїми силами не проводив концертів ні Хору імені Григорія Верьовки, ні Ансамблю танцю імені Павла Вірського. Це завжди робило Міністерство культури. Але від 2005 року до керма приходили такі міністри, які відмовлялися влаштовувати концерти цих знаменитих фольклорних колективів.
— Ті міністри взагалі до колективів зі статусом «національний» стояли спиною.
— У Ансамблю танцю імені Вірського був ювілей, так Міністерство культури копійки не виділило, чиновники сказали: «Нас це не стосується, робіть, що хочете». Вантух прийшов до Мозгового, а той відповів: «Мирославе Михайловичу, самі проведемо. Зробимо рекламну кампанію, продамо квитки». І все успішно відбулося.
— Я пригадую, як, побачивши афішу Ансамблю імені Вірського, подумав: «Ну, нарешті, крига скресла, тепер знаний у всьому світі колектив побачать українці».
— Цікаво, що два аншлагові концерти пройшли на травневі дні, коли в Києві, в Палаці спорту, відбувалося шоу «Євробачення».
Між іншим, Міністерство культури як організатор і саме могло б на цьому заробляти гроші. До речі, туди прийшла нормальна команда, з якою ми конструктивно працюємо.
— За Вовкуна, який не полюбляє національних колективів, зокрема Хор імені Григорія Верьовки (пам'ятаю, як він розсердив Авдієвського своїми нападками), з Міністерства культури віяло інертністю та ворожістю...
— Хочу сказати, що прізвище іноді дуже добре відображає людину. Так от Вовкун — це вся його суть. Бог дав прізвище людині дуже влучно, бо знав за що.
— Узагалі з якими рифами вам доводиться боротися?
— З різними, як коли. Нині загрузли в новому законодавстві, сидимо в паперах-інструкціях, їх неймовірно багато, читаємо, читаємо...
— Щоб збагнути, як вести корабель, аби не потрапити в пастку?
— Так. Розбираємося в тендерах. Скажімо, ми запрошуємо співака Сафіна. Для цього я мушу проводити тендер, ніби Сафінів у нас двадцять, і я вибиратиму з них, який дешевше і краще співає. Маячня. Треба підготувати отакенний пакет паперів (шістдесят сторінок) і витратити на це півтора місяця. А в мене план горить.
Це нісенітне правило розповсюджується тільки на державне підприємство, а для всіх комерційних дозволена ініціатива: будь ласка, шановні, працюйте. Я цього не розумію, написала листа, хочемо добитися, щоб Палацу дозволили самому влаштовувати концерти. Навіщо я їх проводитиму через посередників і віддаватиму їм гроші, які може заробити держпідприємство? Але нам не можна, треба проводити тендери і втрачати можливості.
— Якщо, скажімо, Ансамбль імені Вірського або Кубанський хор зібрали аншлаг і ще тисяча людей не змогла потрапити на концерт, залишилась під стінами Палацу, все одно треба проводити тендер?
— Тут механіка така. Для того щоб запросити певних виконавців, ми маємо заплатити гонорар згідно з кошторисом: нарахування зарплати, амортизація костюмів тощо. Я переказую кошти, тобто концерт купила. Таким чином вичерпую ліміт, згідно з яким у межах ста тисяч гривень я маю право запрошувати колективи. Більше — не дозволено, бо мене каратимуть.
— Тож на сцену лізе «його величність» тендер?
— Авжеж! А як його заздалегідь проходити, якщо я не знаю, якими будуть виклики плану, бо частково бувають скасування та перенесення концертів.
Ось треба проводити новорічні свята для дітей. Шановні мої, у нас лише одна циркова компанія має верблюдів. Що, верблюди теж мають тендер проходити?
— Для людей Палац «Україна» — це свято. Для Вас — робота. А що поза нею?
— У суботу в першій половині дня їжджу в Бровари до аквапарку. Це всі мої розваги. У неділю починаються хатні турботи, треба щось купити з продуктів. Та не залишають у спокої два телефони, майже кожні п'ять хвилин хтось телефонує, кожному щось треба. Тож, бува, і в неділю приїжджаю на роботу.
— Я так розумію, що заради відпочинку Вам нема сенсу кудись ходити на концерти.
— За своє життя я їх стільки передивилася! Нині нікуди не ходжу, траур. А взагалі-то, коли осінь, ми всією родиною часто їздимо по гриби. Оце, напевно, єдина віддушина — казкова магія лісу.
З будинку, де ми жили з чоловіком, переїхала — не змогла там залишитися, живу разом з донькою Оленою і внучками — Зоєю і Женею. Такий собі жіночий клан сопрано.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
назад »»»