ПОЛІГОН ДЛЯ РЕФОРМ МВС
Минулого тижня сталася подія, яка підтвердила серйозність намірів керівництва країни щодо скорочення штату системи МВС: указом глави держави кількість заступників міністра було зменшено до трьох одиниць замість дев'яти, котрі налічувалися ще рік тому. А у своєму публічному зверненні до особового складу Анатолій Могильов укотре наголосив, що реформування відомства має орієнтуватися на європейські стандарти.
Усе нібито логічно — у Європі (принаймні Західній) чисельність поліції в перерахунку на душу населення набагато менша, ніж в Україні. Проте не забуваймо про інший бік медалі: в розвинутих державах світу важливу роль відіграють приватні охоронні й детективні фірми, які за кількістю персоналу, вартістю основних фондів і обсягів бюджету часто перевищують державні силові структури.
Тож нам, починаючи реформування (читай — скорочення) міліції, потрібно подумати, хто виконуватиме частину роботи, яку поки що на собі тягне вона. Тим паче в умовах, коли злочинність, навіть за офіційними звітами, зростає.
Узагалі за відповіддю далеко ходити не треба: це підрозділи муніципальної міліції, недержавні охоронні й приватні детективні фірми. Що стосується перших і останніх, то їх де-юре не існує і поки не видно жодних кроків держави із узаконення їхньої діяльності. Зате охоронні фірми давно працюють в Україні й динамічно розвиваються. Так, за останніми даними, у нас налічується 4580 ліцензованих суб'єктів такої підприємницької діяльності, 48 тис. їхніх співробітників охороняють 56 тис. об'єктів. Тож ідеться про перспективи саме їхнього розвитку, тим більше, що є привід проаналізувати становище на ринку охоронних послуг.
Річ у тім, що кілька днів тому сталася знакова для цієї галузі подія: уряд трохи відкоригував Положення про Державну службу охорони, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року. Згідно із запровадженими змінами зі складових частин функціонування цієї структурі «випав» ще один залишок соціалізму, а саме безплатне користування державними телефонними лініями, що належали Міністерству транспорту і зв'язку. Відтепер ДСО зможе використовувати ці канали тільки на договірних засадах із операторами телекомунікацій.
Цього слід було чекати, бо у березні нинішнього року державний пакет акцій «Укртелекому» було за десять мільярдів гривень продано приватному власникові, а з ним уже треба спілкуватися мовою угод і контрактів, а не розпоряджень і наказів. Для Державної служби охорони ця подія означає, що будь-якої миті слід бути готовими до підвищення цін на послуги зв'язку, тож треба перебудовувати свою роботу для більш гнучкого пристосування до нових ринкових умов.
Аби читачеві стало більш зрозуміло, про що мовиться, розповімо про технічні деталі роботи ДСО. Колектив, котрий налічує 35 тис. співробітників (із яких половина — працівники міліції), надає спектр охоронних послуг — від постової охорони нерухомого об'єкта до мобільного супроводження клієнта. Проте основою прибутків цієї служби є реагування груп затримання на спрацювання сигналізації.
Нині ДСО охороняє близько двох сотень тисяч об'єктів — від великих підприємств до окремих приміщень, але всі вони обладнані сигналізацією. У разі несанкціонованого проникнення спеціальний контролюючий прилад надсилає до пульта централізованого спостереження сигнал «Тривога». Оператор пульта приймає цей сигнал і передає по радіостанції повідомлення про подію озброєному екіпажеві міліцейської охорони. І вже після цього його бійці прибувають за зазначеною адресою і з'ясовують, що там сталося.
А от сигнал «Тривога», який надходить від об'єкта до оператора пульта, проходить по лініях телефонного зв'язку, які ще недавно належали «Укртелекому». Тож тепер кожному стане зрозумілим, наскільки підвищиться собівартість охоронних послуг, якщо безплатний телефонний зв'язок стане платний.
Якщо міркувати логічно, то збільшення вартості послуг потягне за собою зменшення кількості замовлень, зниження обсягу робіт, тож і скорочення особового складу, оскільки Державна служба охорони — госпрозрахункова організація і «годується» не з державного бюджету, а сама на себе заробляє. Тут не потрібно жодних указів чи наказів: є кошти — штат розширяють, немає — скорочують.
Однак на заваді цього об'єктивного процесу є ще пережиток соціалізму, на існуванні якого не раз наголошували: ДСО має незаперечну перевагу над конкурентами у вигляді виняткового володіння вогнепальною зброєю на ринку охоронних послуг. Питання про ліквідацію цієї монополії порушували давно, але досі не вирішили. Опоненти такого кроку незмінно посилаються на якусь особливу ментальність українців, через яку в жодному разі не можна давати зброю в руки приватних осіб.
У пошуках аргументів «проти» спробуймо оцінити досвід наших найближчих сусідів серед колишніх республік СРСР.
За часів Радянського Союзу питаннями охорони на комерційних засадах займалися підрозділи позавідомчої охорони при органах внутрішніх справ. Після його розпаду новонароджені країни пішли у цій галузі кожна своїм шляхом.
Прибалти, наприклад, гранично звузили сферу державних охоронних структур і доручили їм опікуватися лише невеликою кількістю об'єктів державної власності й загальнодержавного значення. А охороною комерційних об'єктів займаються тільки приватні фірми, котрі мають дозвіл на володіння вогнепальною зброєю.
У Росії «приватникам» ще у 1992 році також дозволили мати зброю, але не налагодили належного контролю над її володінням, що зрештою призвело до криміналізації галузі. Часто охоронні агентства ставали лише ширмою для організованих злочинних угруповань. Однак через десяток років ситуація кардинально поліпшилася, і кримінальний безлад, що коївся у 1990-х роках, змінився на тісну співпрацю приватної охорони і міліції (тепер уже поліції). Нині у Російській Федерації налічується 25 тис. охоронних фірм з персоналом 660 тис. осіб, на озброєнні яких сто тисяч одиниць вогнепальної зброї. Вони охороняють близько 440 тис. об'єктів, із яких 144 тис. внесено до єдиної системи дислокації органів внутрішніх справ. Це означає, якщо, приміром, оголосять операцію з розшуку небезпечного злочинця на кшталт нашої операції «Перехват», то до роботи, в міру своїх можливостей, приєднаються і приватні охоронці, які перебувають на роботі. На наших теренах подібна взаємодія поки що на рівні розмов.
Україна та Білорусь пішли іншим шляхом, заборонивши приватникам володіти вогнепальною зброєю. Це зробило охоронний бізнес непривабливим для організованої злочинності, бо він не давав ніяких переваг, зате гарантував небажаний додатковий державний контроль за діяльністю фірми. У Білорусі взагалі приватні охоронці можуть охороняти лише майно, котре належить або їхній фірмі, або її співробітникам. Тобто це приватні служби безпеки, по-старому — відомча охорона. А на ринок охоронних послуг їм виходити зась, бо він «зачищений» для монополії підприємства «Охорона» при МВС Білорусі.
А ось Молдова і Казахстан обрали третій шлях. Там не стали примусово витісняти державну охорону з її звичного сектора, а приватним охоронцям дозволили користуватися нарізною вогнепальною зброєю. У Казахстані, скажімо, на руках у співробітників охоронних фірм — 12 тис. бойових пістолетів. (У перерахунку на душу населення це приблизно стільки, скільки в Україні приватних охоронців узагалі). Проте криміналізації галузі не сталося і охоронці (як «приватники», так і «державники») на рівних конкурують між собою.
Таким чином, річ тут, напевно, не у ментальності й тим паче не у самій зброї, а в організації контролю за її обігом і користуванням. Наприклад, вимогою отримання пістолета для приватного охоронця можуть стати кілька років стажу роботи в охоронній сфері, але на «беззбройних» посадах, проходження платного навчання в освітніх закладах МВС, суворі іспити, регулярні перевірки знань і раптові перевірки стану зберігання зброї. Одне слово, в арсеналі МВС загалом і ДСО зокрема чимало можливостей для організації контрольно-ліцензійної діяльності.
Тому Державна служба охорони може стати своєрідним полігоном для задуманої реформи МВС. А як усе піде добре, можна буде (орієнтуючись на європейські стандарти) подумати, як легалізувати діяльність приватних детективів і довірити їм зброю. Тоді скорочення особового складу МВС не те що на третину, а навіть наполовину не виглядатиме надто ризикованим кроком, як це здається зараз.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- РЕВНОЩІ ПРИЗВЕЛИ ДО СТРІЛЯНИНИ
назад »»»