РІЗНА РОСІЯ
Чиновники бойкотують доручення президента, олігархи вивозять свої багатства, а громадяни все частіше cтрайкують на вулицях. Невже у Росії завершується ера Володимира Путіна?
Коли Борис Єльцин передавав владу Володимирові Путіну, мало хто міг припустити, що для більшості росіян колишній полковник КДБ стане іконою добробуту і відродженої державності. Тепер рейтинги прем'єра йдуть униз. За даними соціологічного центру імені Левади, Путіну довіряють лише 44% росіян; порівняно з 80% від часів нафтового і сировинного буму кількарічної давності — це значне падіння. Воно турбує прем'єра, бо влада Путіна спирається переважно на його високий особистий рейтинг і популярність. Водночас знижується довіра до президента Дмитра Медведєва і партії влади.
Незважаючи на офіційні запевнення, що Путін упорався з економічною кризою, а ціна бареля нафти продовжує зростати, бюджету держави далеко до збалансованості. Приблизно 10-відсоткова інфляція цілковито поглинає підвищення зарплат і пенсій, а вартість капіталу, який переправлено за кордон за останні два роки, перевищує 80 млрд дол. Влада демонструє ознаки розгубленості, а ситуація стає напружена, бо цього і наступного року відбудуться парламентські й президентські вибори.
Піраміда хитається
На думку політолога Лілії Шевцової, путінська система влади, так звана піраміда (з президентом на її вершині) діяла, поки до Росії плив широкий потік нафтодоларів. Від цього найбільшу користь отримувала бюрократія, силові структури і олігархи. Проте пересічні громадяни також одержували свої крихти. Взамін за відмову від громадянського суспільства, відсутність політичної активності та імітацію виборчого процесу влада обіцяла їм постійне підвищення зарплат і пенсій, збереження штучної зайнятості й пільг для багатьох професійних груп. Росія ніколи не відчувала себе настільки ситою і безпечною, як у часи високих цін на енергоносії.
Однак стабілізація, що гарантувалась щедрою роздачею подачок, поступово переросла на застій. У найскладнішій ситуації опинилися так звані мономіста, які будували навколо одного підприємства, та південні, найбідніші регіони Росії. Таке відоме російське явище зберігається як марнотратність. Рахункова палата торік нарахувала 430 млрд змарнованих рублів (приблизно 15 млрд дол.). Палата вважає, що обсяг корупції у РФ становить половину ВВП, бо розквітає явище, яке Елла Памфілова, керівник російського відділення «Емнесті Інтернешнл», вважає російською інновацією, тобто «застосування державним апаратом корупційного шантажу». Монопольна роль бюрократії призвела до виникнення «адміністративної ренти», регулярних хабарів для чиновників, які вирішують, бути чи не бути окремим фірмам.
Висока ціна сировини зіграла роль негативної мотивації до проведення реформ, а світова економічна криза остаточно їх загальмувала. Нинішнього року на найактивнішу частину суспільства (малий і середній бізнес) накладено нові податки, «заморожено» також зарплати бюджетників, згорнуто більшість соціальних програм, у тому числі допомогу держави при народженні дитини і будівництві житла для молодих сімей, у критичному стані пенсійна система країни.
Не дивно, що росіяни хочуть змін, а політолог Олексій Малашенко порівнює Росію з «котлом з киплячою водою», котрий близький до вибуху, як у 1917 і 1991 роках. Уже минулоріч у Калінінграді проти підвищення комунальних платежів і дорожнього податку протестувало 20 тис. осіб — кількість, давно не бачена в Росії. На хвилі протестів усунено з посади тамтешнього губернатора. Радикалізується також молоде покоління, що яскраво показали грудневі погроми в Москві.
Підкилимна боротьба
Чи Росія повинна стати частиною Заходу? Московські політологи і економісти стверджують, що методом модернізації РФ й пристосування її до викликів ХХІ ст. є обмеження присутності держави у суспільному житті та реформа державної служби. Приблизно так розуміє модернізацію реформаторське крило Кремля, так звані лояльні ліберали, прошарок освічених технократів і прагматиків, до яких належить і президент Дмитро Медведєв.
Ворогами реформ є здебільшого чиновники і представники силових відомств, які використовують привид дестабілізації й вважають проекти лібералізації та демократизації смертельною загрозою для країни.
Президент в інтерв'ю газеті «Ведомости» прокоментував ситуацію трохи саркастично: «Не вважаю, що ми досягли якихось видатних результатів, можливо, є кілька позитивів, і серед них на перше місце ставлю факт, що ніхто мені нині не говорить, що все в порядку».
Фактично кожний крок уперед супроводжується кроком назад. Зроблений за зразком американських інноваційних інкубаторів проект Сколкового під Москвою залишається у початковому стані. Канцелярія президента підрахувала, що 62% указів і розпоряджень Медведєва бюрократи взагалі ігнорують, а це вже нагадує бойкот.
Справжню бурю викликали зміни у законодавстві, якими запроваджено застосування арешту за економічні злочини. Після запровадження цих змін бізнес повідомив Медведєва, що стара практика триває. Президент скликав антикорупційну раду (засідання транслювали по телебаченню), на якій попередив голів верховного, арбітражного та конституційного судів, міністрів (юстиції, внутрішніх справ) і генерального прокурора, вимагав покарання винних і пообіцяв відставки з високих посад, додавши: «Всі знають ситуацію в країні й розуміють, що успіхів не так багато».
Фіаско зазнала також політика на Кавказі. Безрезультатним було поєднання силових методів із фінансовим вливанням. Скерований на Кавказ найкращий кремлівський менеджер Олександр Хлопонін визнав, що 2010 рік завершився повним крахом, бо у боротьбу вступило друге покоління сепаратистів.
Реанімація комсомолу
У середині минулого року соціологічний центр «Циркон» засвідчив, що суспільство і Кремль по-різному розуміють модернізацію. Для росіян вона означає передовсім судову реформу і чесну конкуренцію, а досягти цього без політичних реформ неможливо. Соціолог Ігор Бунін нагадав про глибоке провалля між елітами і пересічними громадянами. Він визначив суспільні настрої як роздвоєність між підтримкою змін і страхом перед їхніми наслідками. Спираючись на досвід перебудови і єльцинської трансформації, звичайний громадянин боїться, що за реформи змусять заплатити саме його.
Наразі протести мають локальний характер і стосуються соціальних проблем. Далекий Схід, що живе з імпорту японських автомобілів, протестував проти обмежувального мита, запровадженого Москвою. Екологи проводили демонстрації на захист Байкалу, якому загрожує будівництво газопроводу до Китаю. Олексій Макаркін із Центру політичних технологій говорить про «народження нової політичної сили, яка буде незалежна від влади і традиційної опозиції». Її прикладом є так званий ефект Навального — відомого адвоката і блогера, який вистежує фінансові зловживання влади. Після їх оприлюднення у мережі багато федеральних відомств відмовилося від сумнівних тендерів і конкурсів.
Проблемою для Кремля є також радикалізація молоді та її націоналістичні, навіть шовіністичні, тенденції. Єдиною пропозицією для протидії цим тенденціям став проект відновлення комсомолу й піонерії. Після грудневого неспокою уболівальників на Манежній площі Микола Петров, експерт московського Центру Карнегі, звернув увагу, що «націоналізм — це, напевно, єдина ідея, здатна підняти громадян на масові протести». Чимало експертів вважає, що «тліючий» націоналізм візьмуть під свій контроль спецслужби, побоюючись надмірного крену Росії у бік лібералізму.
Опозиція гуртується
Таку ситуацію намагається використати маргінальна до цього часу, ліберально-демократична опозиція, хоч один із її лідерів, економіст Володимир Мілов, визнає, що опозиція надто слабка і не вміє використати бойовий настрій протестувальників, схилити на свій бік цей електорат.
На його думку, опозиційні політики, часто популістські, не розуміють специфіки місцевих виступів і не вміють завдяки ним завоювати собі сильну позицію. Не менш ніж 67% росіян вважають за необхідне існування опозиції. Шанс на підвищення авторитету опозиції дає зміна поведінки інтелігенції — в її діяльності все більше беруть участь актори, співаки і відомі журналісти. Прикладом є рок-співак Юрій Шевчук, який спочатку поставив Путіну низку невигідних запитань про демократію, а потім давав концерти під час демонстрацій на захист конституції. Так само зробила прима-балерина Анастасія Волочкова, котра зі скандалом відмовилася від членства у партії «Единая Россия».
Кремлівські реформатори нехай повільно, але гуртують свої шеренги. На засіданні Ради з громадянського суспільства і прав людини Медведєв підписав проект стратегії декомунізації, постійну підтримку лібералам надає Тетяна Дяченко, дочка президента Бориса Єльцина. Її чоловік Валентин Юмашев, впливовий представник єльцинської еліти, на шпальтах «Московского комсомольца» висловив завуальований вотум недовіри Путіну. Еліта усвідомлює, що співвідношення сил обох крил визначить кандидата на президента у 2012 році.
Вірогідно, що остаточне рішення ухвалить «політбюро», тобто силове оточення прем'єра. Хоч прозахідна еліта робить ставку на Медведєва, а консерватори на Путіна, один не виступить проти іншого. Проте дослідження громадської думки засвідчує, що електорат Путіна переходить до Медведєва, а не навпаки.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА ПЕРЕЙМАЄ АРАБСЬКИЙ ДОСВІД?
назад »»»