ЯК НЕ З'ЇМ, ТО ПОНАДКУСЮЮ...
ВЛАДА ВОЛІЄ МОДЕРНІЗУВАТИ ВИБОРЧЕ ЗАКОНОДАВСТВО
ТІЛЬКИ ПІД СЕБЕ
Останні соціологічні дослідження, проведені Центром Разумкова, свідчать про те, що за Партію регіонів готові проголосувати не більш ніж 15 відсотків громадян. Такі дані красномовно засвідчують непопулярність проведених владою «реформ».
Вочевидь, представники партії влади усвідомлюють, що вони не вічні на цьому святі життя. Тож із усіх сил намагаються продовжити своє перебування при владі іншими, далекими від демократичних пріоритетів, способами.
Механізм одного з них «регіонали» запустили ще кілька місяців тому, домігшись ухвалення в парламенті змін до Конституції. Йдеться про перенесення дати парламентських виборів від березня нинішнього року на жовтень наступного. Так чинна Верховна Рада продовжила собі життя на півтора року.
Показово, що відразу після ухвалення такого рішення численні спостерігачі почали в один голос заявляти: продовження каденції парламенту передовсім вигідне навіть не «регіоналам», а їхнім парламентським сателітам — «литвинівцям» і представникам КПУ. Особливо від цього мав виграти спікер Верховної Ради та двадцятеро його соратників. Мотивація, за даними соціологів, якби вибори до ВР відбувалися тепер, Володимир Литвин і його Народна партія не мали б шансів на потрапляння до законотворчої еліти.
Нині представники команди Президента готуються зробити ще один крок. І ось тут інтереси парламентських сателітів Партії регіонів проігноровано. Як? Спробуймо розібратися.
Захмарні відсотки
Найперше зауважимо: йдеться про новий закон про вибори, що його нещодавно підготувала спеціальна робоча група на чолі з міністром юстиції Олександром Лавриновичем. Цей документ містить чимало, м'яко кажучи, суперечливих положень. Перша і найголовніша — прохідний бар'єр до Верховної Ради пропонують встановити на рівні п'яти відсотків.
Нагадаємо, зараз такий «рубікон» дорівнює трьом відсоткам. Чинні нині правила народні депутати встановили напередодні парламентських виборів-2006. Доти (під час парламентських кампаній 1998 і 2002 років) до Верховної Ради проходили партії та блоки, які заручилися підтримкою чотирьох відсотків громадян.
Власне, в активну фазу підготовки проект змін до виборчого законодавства увійшов одразу після оприлюднення Президентом свого щорічного послання до Верховної Ради. Серед іншого, він наголосив на необхідності ухвалення нового виборчого закону і ратував за підвищення прохідного бар'єра.
Причому Віктор Янукович вважає, що прохідний рубіж для партійних блоків має бути вищий, ніж для партій і тим вищий, чим більше політичних суб'єктів входитимуть до такого блоку.
Утім, експерти, котрі давали життя згаданому проектові, пішли ще простішим шляхом: вони скасували (!) можливість участі у парламентських перегонах партійних блоків.
Теоретично нововведення про підвищення прохідного бар'єра могло б змусити певні партії самоліквідуватися або об'єднуватися у потужні команди (тільки не у блоки). Одначе проблема в тім, що влада за допомогою підконтрольних їй ЗМІ здатна успішно провокувати та роздмухувати конфлікти між опозиційними силами і діячами, що не дозволить їм об'єднатися навіть «за годину до розстрілу».Хоч скільки б вони говорили про своє потенційне об'єднання, реальної координації дій досі немає. А наближення парламентських виборів, певніше, не поліпшить, а погіршить цю невтішну ситуацію.
Та й це ще не все. В «регіональному» таборі усе активніше звучать пропозиції підвищити прохідний рубіж аж до семи відсотків. Тому коли цей проект потрапить «під купол», його так «допрацюють», що втрапити до парламентських стін буде складніше.
До речі, тут можна простежити цікаві метаморфози. Пригадується, в часи, коли існувала можливість створення мегакоаліції між Партією регіонів і БЮТом, обидві політичні сили не надто сміливо, але заявляли про доцільність суттєвого підвищення прохідного бар'єра. Тоді активно вели розмови про біпатризм — систему влади, коли справді потужними є лише дві політичні сили. Трапляється, вони змінюють одна одну при владі, однак їхня головна відмінність від решти не в цьому. А в тому, що в решти практично немає шансів приєднатися до боротьби «двох гігантів».
Нині, коли ПР суттєво підкоригувала лад у державі, опозиційний БЮТ уже не виступає за біпатризм. Зрештою, за нинішньої політичної погоди не на «всі сто» очевидно, що політична сила, яку очолює Юлія Тимошенко, стане другою у боротьбі за цей статус. Стосовно першого учасника, тут, гадаю, сумнівів немає ні в кого. Що найцікавіше, ніхто вже навіть не згадує у проекті про відкриті партійні списки, запровадити які Віктор Янукович пропонував у своїй президентській виборчій програмі.
Зрозуміло також, що за умови підняття виборчого бар'єра шанси потрапити до наступної Верховної Ради втратять навіть нинішні союзники Партії регіонів — блок Литвина та комуністи. До речі, спікерові варто подумати про остаточну модернізацію свого блоку в партію. Адже лише перейменування парламентської фракції може виявитися замало, як і кількості охочих проголосувати за нього. Незалежно від того, очолюватиме він блок Литвина чи Народну партію України. Тому відповідь на запитання, чи втратив Володимир Литвин рештки своєї політичної самоідентифікації, ми отримаємо в день голосування за цей проект.
Повернення «мажорів»
Потенційне підвищення прохідного «рубікону» — не єдина новація. Наступна пропозиція — повернення до мажоритарно-пропорційної системи. Минулого року 31 жовтня влада вже потренувалася на цьому, провівши за такою системою вибори до місцевих органів влади. Загалом експеримент удався, отже, можна експериментувати далі.
На перший погляд, відродження мажоритарки — річ не така й погана. Передусім тому, що чинний склад Верховної Ради найменш яскравий і найменш професійний з шести скликань. Одна з причин такого стану справ — наповнення партійних списків не за професійним принципом, а за принципом відданості лідерові чи лідерам.
Хоч і тут не все так однозначно, що нині доводить приклад БЮТу — «Батьківщини». Була Юлія Тимошенко керівником уряду — її фракція налічувала 156 депутатів. Нині у цьому парламентському сегменті мало не щотижня знаходяться охочі поповнити лави більшості. Хтось робить це мовчки, хтось аргументовано і дохідливо пояснює свій вчинок, але результат від того не змінюється.
Так от, із «мажорами» переманювати до провладних сил стане ще простіше. Зрештою, це навіть не буде переманюванням у чистому вигляді. Бо багато депутатів-мажоритарників, котрі отримали мандати, скажімо, на останніх виборах до місцевих органів влади, не ототожнювали себе з владою і опозицією.
Трансформація від «незалежного» до «провладного»
Проте до цього прикладу повернемося пізніше. Поки звернімо увагу на те, що новим законопроектом пропонується скасувати навіть мінімальне бюджетне фінансування на агітацію кандидатів. Знову ж таки, на перший погляд, цьому можна лише радіти. Мовляв, як добре, що майбутні нардепи і (що ще головніше) невдахи перегонів не залазитимуть до народної кишені й не витрачатимуть те, що можна витратити. На соціальні потреби чи підвищення зарплати деяким категоріям.
Насправді подібні припущення більш ніж утопічні. Про те, як чинна влада дбає про соціальні стандарти, ми добре знаємо. Що стосується скасування фінансування агітації, то простежується ще одна небезпечна тенденція. Якщо за «антинародного режиму Кучми» бодай теоретично можна було провести партію чи депутата-мажоритарника до ВР практично без грошей, на волонтерських засадах зібравши необхідну кількість підписів на їхню підтримку та відповідно провівши виборчу кампанію й ефективно використавши незначні бюджетні кошти на агітацію, то зараз потрібні будуть (навіть виходячи з мінімальних потреб) мільйони для партій і, щонайменше, сотні тисяч гривень для мажоритарників.
Щоб довести це, далеко ходити не потрібно. Достатньо згадати, як, починаючи з кінця 90-х, мажоритарні округи перетворилися на арену змагання кандидатів у роздачі гречки, цукру чи інших «благ цивілізації». Інакше як підкупом виборців, причому дешевим і примітивним, це дійство назвати не можна.
Пригадується також, як один із тодішніх опозиційних лідерів — голова Соціалістичної партії Олександр Мороз — у розпачі радив електорату: «Беріть усе, що вам пропонується, а потім голосуйте по совісті». Порада, можливо, й непогана з політичної точки зору, але не бездоганна з моральної. Здається, Мороз сам це чудово розумів.
Одначе говорити тоді про порядність кандидатів-мажоритарників також можна було з великою натяжкою. Достатньо пригадати, як у 2002-му (коли ВР обирали як 50 на 50 — половина нардепів від партій та блоків, половина — мажоритарників) найбільша частка більш-менш незалежних кандидатів наступного дня після виборів подалася до провладної фракції «За ЄдУ!». Залишивши виборцям лише право чухати потилиці й міркувати: в чому, власне, полягала «незалежність» таких кандидатів?
Вірогідно, що подібна картина спостерігатиметься і на прийдешніх парламентських виборах. Хто сумнівається, хай простежить, куди подалися депутати-мажоритарники, обрані торік восени до місцевих і регіональних рад, як співвідносяться їхні передвиборчі декларації з нинішньою позицією. До речі, це стосується не тільки місцевих депутатів. Чимало міських голів, не встигнувши розпочати виконання своїх обов'язків, припинило членство у «Батьківщині» або переметнулося до табору «регіоналів».
Тож ключовий висновок названих новацій такий. Повернення до мажоритарних округів ще більше звузить можливість для потрапляння до Верховної Ради незалежних і мислячих обранців. Що й варто було довести.
Північ — чудовий час для голосування
Інші «ноу-хау» підготовленого виборчого бестселера не менш промовисті. Варто звернути увагу на наміри скасувати графу «Проти всіх». Причому як у партійних, так і в мажоритарних бюлетенях. (Отже, охочих піти шляхом колишнього кандидата в президенти Василя Гуменюка, котрий змінив прізвище на «Противсіх», має поменшати).
Справді, люди, котрі, йдучи на вибори, не підтримують жодного кандидата, часто нагадують таких собі чистоплюїв, котрі не бажають бути причетні до брехні та бруду, що їх надають нам самі кандидати. Однак виникає справедливе запитання: хто, як не політики, сприяли феноменальному збільшенню відсотка таких людей?
Директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна цими днями спрогнозувала: «Явка на майбутніх парламентських виборах буде низька, а значить, можна буде робити все, що завгодно, особливо якщо з бюлетенів приберуть варіант «проти всіх». Маючи адмінресурс, можна буде легко маніпулювати. До того ж можуть повернути мажоритарні округи, в яких, як правило, не проводять екзит-поли. Вже зараз є можливість починати «окучувати» ці округи, і люди проголосують реально за тих, хто щось для виборців робить. Але кандидатові мають ще дозволити щось робити. Просто так ви не можете прийти і, скажімо, побудувати дитячий майданчик. Хіба що гречку бабусям зможете роздавати без дозволу, та й то... Тобто вам повинні дозволити робити щось для міста або для села. А дозволити може тільки влада».
Ще одна потенційна новація — ідея встановити час для голосування з 8.00 ранку до... 24.00 ночі. Це не що інше, як зайва перестраховка для тих, хто «малює» потрібні результати: які спостерігачі, тим паче іноземні, витримають подібні марафони? На додачу згадаймо про дивовижну активність виборців у деяких регіонах перед закриттям дільниць на виборах минулих років і про те, за кого вони голосували.
* * *
Ось такий він, проект закону про вибори народних депутатів! Сумнівів, що ключові його позиції побачать світ, майже не залишається, тому що ПР не раз демонструвала своє вміння «переконувати». Мало не єдиним засобом для унеможливлення майбутніх фальшувань є здатність широкої громадськості згадати, що й вона дечого навчилася.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»