ГРАЛЬНИЙ БІЗНЕС: ІСПИТ ДЛЯ ВЛАДИ
Минулого тижня Міністерство внутрішніх справ України оприлюднило результати своєї роботи у сфері протидії гральному бізнесу.
Згідно з офіційними даними, з початку цього року викрито 450 фактів протиправної діяльності гральних закладів, вилучено 1900 ігрових автоматів і порушено 54 кримінальні справи за новою, запровадженою у грудні статтею ККУ 2032 «Зайняття гральним бізнесом». Оскільки нині гральний бізнес поступово відмовляється від використання автоматів і переходить на комп'ютери, правоохоронці особливу увагу звертають на діяльність інтернет-закладів, у яких протягом двох місяців цього року було викрито більше сотні порушень Закону «Про заборону грального бізнесу в Україні», порушено вісім кримінальних справ за вказаною статтею і вилучено майже 900 одиниць комп'ютерної техніки.
Оприлюднені результати викликають суперечливу реакцію. З одного боку, робота сотень, якщо не тисяч, працівників міліції, не може не заслуговувати на повагу. З іншого — складається враження, що держава воює з вітряками, оскільки, виходячи з міркувань, продиктованих здоровим глуздом, думати треба не про те, як викоренити гральний бізнес, а про те, як його грамотно легалізувати.
Стисло нагадаємо історію питання. Станом на початок 2009 року в Україні налічувалося 11 тисяч офіційно зареєстрованих гральних закладів із персоналом близько 200 тисяч працівників. Щорічно вони забезпечували надходження до державного бюджету від одного до двох мільярдів гривень. Стосовно ж не лише офіційно зареєстрованих, а реально працюючих, то їх набагато більше.
З цього питання важливою є думка відомого фахівця галузі Сергія Третякова, котрий багато років тому очолював Ліцензійну палату України, потім був першим заступником голови Державного комітету з питань регуляторної політики і підприємництва, потім — президентом Української асоціації діячів грального бізнесу, а з 2010 року — знову заступником Держкомпідприємництва. Ще до 2009 року він, посилаючись на свою роками випробувану методику підрахунку, запевняв, що в масштабах України дві третини гральних закладів перебували в тіні. Це зовсім не означало, що вони ховалися в підпіллі. Навпаки — зали ігрових автоматів стояли на видних місцях і про них знали усі мешканці. Тільки в офіційних статистичних даних місцевих органів влади вони не значилися. І в базах даних податкових адміністрацій — теж.
Таким чином, на території нашої держави налічувалося близько 30 тисяч залів ігрових автоматів, тобто по півсотні на середньостатистичний район із 100-тисячним населенням. Звісно, то було занадто. У 2007–2008 роках у Верховній Раді України неодноразово реєстрували законопроекти, в яких пропонувалося винести гральні заклади за межі населених пунктів або зосередити їх у кількох населених пунктах, куди легко дістанеться мільйонер, але важко буде це зробити простому робітникові чи студентові. Жоден із них підтримки парламентарів не мав.
Грім грянув у травні 2009 року, коли внаслідок пожежі в одному із салонів ігрових автоматів загинуло дев'ятеро людей. Ледь не наступного дня тодішній уряд припинив терміном на один місяць дію усіх ліцензій на організацію азартних ігор, а через тиждень конституційною більшістю Верховної Ради було прийнято Закон про заборону грального бізнесу, котрий набув чинності 25 червня 2009 року. Останнім пунктом закону Кабінету Міністрів доручалося розробити і внести на розгляд парламенту законопроект про організацію азартних ігор у спеціально відведених гральних зонах. Це доручення не виконано й досі.
Заборонивши гральний бізнес, Україна опинилася в ситуації, в яку свого часу потрапили Сполучені Штати Америки після запровадження «сухого закону». Всупереч сподіванням, він стимулював підпільне виробництво алкоголю, контрабанду, корупцію і бандитизм, але тільки не здоровий спосіб життя мільйонів американців. За аналогією з тим періодом, нині в Україні існують сотні підпільних казино, та правоохоронні органи викривають і ліквідують лише невелику дещицю з них. Решта ж благополучно працює, тільки при цьому платить не податки до державного бюджету, а хабарі в кишені окремим чиновникам.
Можна зробити скидку на політичну ситуацію. У 2009 році тодішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, йдучи на президентські вибори, намагалася не дратувати електорат питанням про легалізацію грального бізнесу. Навіть якщо це суперечило інтересам наповнення бюджету держави. Але ж нинішній уряд уже рік як твердо стоїть на ногах — то невже ж йому будуть зайвими податки від легальних казино?
Слід віддати належне фахівцям Держкомпідприємництва — проект закону «Про азартні ігри» було розміщено на сайті відомства ще в лютому 2010 року. Хороший він чи ні — нехай би з цього приводу ламали списи депутати Верховної Ради. Найголовніші його моменти полягають у тому, що діяльність гральних закладів буде дозволено лише в чотири-п'ятизіркових готелях по всій Україні, а в курортних зонах Криму і Карпат — у будь-яких готелях, незалежно від кількості зірок.
Ідея цілком слушна, але Кабінет Міністрів України досі не передав оприлюднений законопроект до Верховної Ради, і він у секретаріаті не зареєстрований. Мусимо визнати, що пауза надто затягнулася. Очевидно, комусь вигідний такий стан речей, коли грального бізнесу юридично немає, а фактично він є і приносить чималі й при цьому ніде не зареєстровані доходи.
Отже, питання легалізації грального бізнесу має стати для керівників держави своєрідним тестом на те, наскільки відверті вони у своїх намірах ліквідувати тіньову економіку.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- КІЛЕРА ЗАМОВЛЯЛИ?
- МАТИ-СУТЕНЕРКА
- «ДІВЧИНА-ТОРПЕДА»
назад »»»