«ЖАСМИНОВІ» РЕВОЛЮЦІЇ І РОСІЯ
Починаючи з січня, у Північній Африці відбуваються соціальні протести, які одержали стриману оцінку в Росії. Москва закликала сторони відмовитися від застосування сили і дотримуватися принципу невтручання у внутрішні справи арабських країн. Лише внутрішній конфлікт у Лівії змусив Москву активізувати свою позицію разом із підтримкою санкцій проти Триполі на засіданні Ради Безпеки ООН.
Дестабілізація багатого на нафту і газ регіону Північної Африки викликає не тільки швидке зростання ціни на нафту, що дозволяє зменшити дефіцит російського бюджету, а й посилює позицію Росії як поставника енергоносіїв до Євросоюзу. Належить прогнозувати, що Москва буде продовжувати нинішню політику у регіоні, яка полягає у підтримці добрих відносин зі всіма суб'єктами близькосхідної політики.
Спізніла реакція
Російська позиція залишалася певний час непослідовною. З одного боку, президент Дмитро Медведєв на засіданні Національного антитерористичного комітету 22 лютого попередив, що внаслідок революцій може дійти до дезінтеграції арабських держав і приходу до влади радикальних сил. Російські лідери натякали, що західні держави спонсорують арабські революції й критикували підтримку демократії як заохочення до революцій і посилення фундаменталізму (висловлювання віце-прем'єра Ігоря Сечіна від 22 лютого і прем'єра Володимира Путіна від 24 лютого).
З іншого боку, 24 лютого прийнято спільну заяву Росії й Європейського Союзу із засудженням застосування зброї лівійським лідером Муаммаром Каддафі.
25 лютого російський президент зробив заяву із засудженням використання сили лівійською владою, ще через день Росія підтримала санкції Ради Безпеки проти Лівії. Проте її представник Віталій Чуркін застеріг, що вони не можуть стати приводом для застосування військової сили, у тому числі у формі гуманітарної інтервенції. Новиною у російській позиції є згода на розслідування обставин застосування сили проти цивільних осіб міжнародним судом, якого Росія не визнає.
Геополітика Росії в регіоні
Вплив революції на позицію Росії у Північній Африці й на Близькому Сході на нинішньому етапі незначний. Російська політична і економічна присутність у регіоні залишається обмеженою і часто слугує лише іміджу Росії як глобальної держави.
У політичному вимірі Москва послідовно прагне підтримувати добрі відносини зі всіма «акторами» у регіоні без особливої підтримки якоїсь зі сторін в існуючих спорах між державами, презентуючи себе як можливого медіатора. Це означає, що після зміни влади у північно-африканських країнах Москва збереже можливість встановлення з ними діалогу, незалежно від того, чи уряди будуть відносно ліберальні, чи до влади прийдуть фундаменталісти (Москва, на відміну від західних країн, підтримує політичні контакти з радикальним палестинським угрупованням «Хамас» і ліванським «Хезболла»).
В економічному вимірі потенційні втрати також не будуть значні з огляду на обмежену присутність російських фірм у регіоні. Російські енергетичні концерни не розглядають Північну Африку як пріоритетний простір. Найбільші інвестиції вони мають у Лівії, де «Татнефть» інвестувала кілька сотень мільйонів доларів в освоєння родовищ нафти (оціночний обсяг — 247 млн тонн) і «Газпром», який у співпраці з італійською Eni планує розробку родовища Elephant.
Російський концерн створює у Лівії плацдарм для газової експансії у південній частині Європи, але наразі його вага у цій країні незначна. У Єгипті ліцензії на пошук нафти і газу мають «ЛУКойл» і «Новатек». До інших важливих інвестицій потрібно зарахувати контракт концерну «Російські залізниці» на будівництво залізниці у Лівії вартістю 2,2 млрд дол. Зміна влади у країнах Північної Африки може як обмежити в часі активність російських фірм, так і відкрити перед ними перспективу посилення своєї ролі у разі перегляду новим урядом попередньої економічної політики.
Найбільших втрат може зазнати російський військово-промисловий комплекс. Північну Африку розглядають у Кремлі як важливий ринок у політиці диверсифікації російського експорту зброї. Контракти з Лівією сягають двох мільярдів доларів, були переговори з режимом Каддафі про подальші поставки. Ще більших втрат російський військово-промисловий комплекс може зазнати у випадку внутрішнього конфлікту в Алжирі, де підписано контракти на чотири мільярди доларів. Внутрішні зміни, що відбуваються у північно-африканських країнах, можуть схилити алжирське керівництво до відмови від купівлі озброєння і призначення цих коштів на внутрішнє споживання, що обмежить експансію Росії на цьому ринку.
Вимірна користь
Найбільшу користь Москва отримає від ситуації у Північній Африці через підвищення ціни на нафту, що безпосередньо вплине на фінансову ситуацію в Росії. Лівія видобуває два відсотки світового видобутку та забезпечує приблизно 20% імпорту нафти до Євросоюзу. У російському бюджеті прийнято середньорічну ціну нафти на рівні 75 дол. за барель. На початку березня ціна на нафту Urals становила приблизно 109 дол., що робить російський бюджет бездефіцитним (уже за ціни 105 дол. за барель). Висока ціна на нафту дозволяє утримати фінансову стабільність у Росії, але водночас ослаблює модернізаційні імпульси.
Північно-африканські революції можуть зміцнити позицію Росії щодо Європейського Союзу. Москва використовує нестабільну ситуацію у третьому за обсягом поставок нафти до Європейського Союзу регіоні (після Росії й Норвегії), щоб презентувати себе як єдиного партнера, на якого ЄС може цілком покладатися. Можна спостерігати перенесення центру тяжіння зовнішньої політики Євросоюзу до країн південного сусідства.
Щоправда, не дійшло до відпливу фінансів ЄС із країн Сходу до країн Півдня, але зменшення зацікавлення східним партнерством може створити для Москви ширші, ніж досі, можливості політичного та економічного тиску на країни СНД, посилення російських позицій у Центральній Європі й на Південному Кавказі.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- НА ШЛЯХУ ПРОРОКА...
- ВЕСНЯНЕ ЗАГОСТРЕННЯ В САУДІВСЬКІЙ АРАВІЇ
назад »»»