УКРАЇНА ЗДАТНА ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ СВОЄ ВІЙСЬКО СУЧАСНИМИ ЗРАЗКАМИ ОЗБРОЄНЬ І ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ
Незважаючи на труднощі, Україна змогла зберегти значний потенціал оборонно-промислового комплексу (ОПК), успадкований від колишнього Союзу. Протягом останніх років з'явилося чимало перспективних наукових розробок, які дедалі більше втілюються в зразках військової техніки та озброєнь, що виробляють на вітчизняних підприємствах.
У ЦЬОМУ ПЕРЕКОНАНИЙ ПРЕЗИДЕНТ АСОЦІАЦІЇ «УКРАЇНСЬКІ ОБОРОННІ ТЕХНОЛОГІЇ» ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ЗАПАСУ ВОЛОДИМИР ГРЕК
Свідченням цього може слугувати хоча б те, що нині наша країна займає одне з провідних місць на ринку продажу озброєнь і техніки іншим державам. На міжнародних виставках їхні зразки експонують нарівні зі зразками кращих закордонних фірм, які десятиліттями спеціалізуються на виробництві подібної продукції. Звісно, що підприємства ОПК здатні забезпечувати озброєнням і технікою Збройні Сили України, більшість з яких морально і фізично застаріла.
Через різні причини торік підприємства вітчизняного оборонно-промислового комплексу не отримали коштів на державне оборонне замовлення (вперше за роки незалежності). Безумовно, це позначилося як на виконанні Державної програми розвитку озброєння та військової техніки, проектів із розробки нових зразків, реалізація яких розпочалася у попередні роки, так і на оборонних підприємствах України. Тому гостро постало питання про майбутнє існування оборонно-промислового комплексу. Аби консолідувати зусилля підприємств української «оборонки», їх було вирішено об'єднати.
У травні 2010 року було створено Асоціацію «Українські оборонні технології». Про перші її здобутки, проблеми і плани на майбутнє розповідає президент цього об'єднання Володимир Грек.
— Володимире Григоровичу, підприємства вітчизняного ОПК координують органи виконавчої влади. Виходить, що створення Асоціації «Українські оборонні технології» свідчить про якісь проблеми у цьому процесі?
— Напевно, не стільки про проблеми, скільки про необхідність активніше обстоювати інтереси цієї галузі. Деякі підприємства забезпечують своє виживання за рахунок експорту зброї. Однак, по-перше, це лише незначна частина всього ОПК, по-друге, експорт зброї не гарантований, бо поточного року замовлення може бути, а наступного — ні. Отже, відсутність замовлень як державних, так й іноземних, на жаль, призводить до руйнації оборонних підприємств і ОПК.
Між тим минулоріч на закупівлю нових озброєнь та військової техніки за загальним фондом було виділено лише 7,1 млн грн. Кошти отримали суто на погашення боргу попереднього року. Це є свідченням ставлення держави до проблем підприємств ОПК. Для порівняння: на дотації у сільськогосподарський сектор передбачалося виділити близько 12 млрд грн. Я не проти сільського господарства, яке споконвіку годувало народ і яке, поза сумнівом, потрібно піднімати. Але й ОПК теж не дармоїд. Скажу більше: він є одним із головних чинників нашої національної безпеки.
Упродовж останніх п'яти років вітчизняні підприємства завершили за договорами з оборонним відомством 96 дослідно-конструкторських робіт (до речі, у той час, коли чинний Президент України був прем'єр-міністром, зафіксовано найбільші за всю історію нашої держави обсяги фінансування розробок і виробництва, а також закупівлі озброєння та військової техніки). Мені, як колишньому директорові департаменту Міністерства оборони, який опікувався цим напрямом, це добре відомо. Нині на понад 30 дослідно-конструкторських робіт, більшість з яких перебуває на етапах виготовлення та випробувань, виділено за загальним фондом 80,9 млн грн, причому на погашення заборгованості перед підприємствами за виконані ними минулоріч роботи. Отже, ОПК торік не мав замовлень з боку держави.
Щоб зрозуміти це, достатньо розглянути проект будівництва вітчизняного корвета, в якому задіяно понад півсотні підприємств. Що ми маємо? Мало того, що не завершено розробку документації та не розпочато будівництво головного корабля, яке передбачалося, пропонують відтермінувати фінансування цієї програми. А вже слід було б укладати контракти з постачальниками обладнання й комплектуючих.
Загалом за відкритими дослідно-конструкторськими роботами військовим відомством узято зобов'язань на 1,2 млрд грн, що відповідає затвердженим програмам. Контракти із підприємствами укладено, але через відсутність фінансування їхнє виконання припинено.
Є проекти, які безпосередньо впливають на імідж держави. Маю на увазі завершення розробки з Російською Федерацією військово-транспортного літака Ан-70, модернізацію спільно із Францією вертольота Мі-24. Перший модернізований гелікоптер цієї серії мав з'явитися восени минулого року, але виконання робіт припинено. Шкода, бо цей проект важливий для армійської авіації. Адже новий двигун і ракети, встановлені на вертольоті,— вітчизняного виробництва. Це означає, що він буде значно дешевший, ніж коли б їх довелося закуповувати за кордоном. За тактико-технічними характеристиками модернізована машина складе конкуренцію кращим закордонним аналогам. Наприклад, екіпаж Мі-24 матиме змогу виконувати завдання вночі, а також у складних метеорологічних умовах. Перелік його переваг можна продовжувати довго.
— Що тоді слід робити, аби вирівняти цю ситуацію?
— Вирішення проблем розвитку ОПК, тобто авіабудування, кораблебудування, ракетобудування, танкобудування, створення засобів радіолокації та інших галузей промисловості пов'язане з тим, що їх розвиток — це не лише задоволення потреб Збройних Сил України, а насамперед розвиток економіки країни, високих технологій, зрештою інтелекту нації. Це майбутнє України: робочі місця для випускників університетів, на яких держава щороку формує замовлення і витрачає чималі кошти, робочі місця у сфері високих технологій для конструкторів, інженерів, працівників найвищої кваліфікації й, безумовно, обороноздатність країни та створення товару для світових ринків.
Тому, на мій погляд, відродження промисловості України варто розпочинати з високого рівня менеджменту, а також формування державного оборонного замовлення. На жаль, щорічно Міністерство фінансів відмовляє у виділенні необхідних видатків на розвиток оборонної промисловості України. Як розвиватиметься машинобудівна галузь, чи наша держава стає постачальником металу, вугілля або іншої сировини? Держава з традиційно машинобудівної поступово стає сировинним придатком провідних європейських країн.
Непослідовність дій та рішень, фінансове незабезпечення затверджених програм розвитку ускладнюють діяльність оборонно-промислового комплексу.
— Чи можете навести конкретні приклади цього?
— Їх чимало. Досить згадати 2004 рік, коли відповідним указом Президента було затверджено Програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2015 року. Відповідно до згаданого документа на цей важливий напрям передбачалося протягом 2005–2009 років виділити на розробку та закупівлю нових озброєнь і військової техніки 23 млрд 220,2 млн грн. При цьому реально було виділено на розробку нових систем озброєння 780,8 млн грн і мільярд 338 млн — на закупівлю. Тобто два мільярди 118,86 млн грн, або 9,1% реальної потреби на підтримання обороноздатності країни. Тому в промисловості склалася важка ситуація, за якої через недостатнє фінансування велика кількість проектів стала довгостроковою. Хронічний брак коштів не дав змоги розпочати виготовлення дослідних зразків у металі та їхнє випробування. Лише 2007 року, коли на розвиток було виділено 630,6 млн грн, низку дослідно-конструкторських робіт удалося завершити та прийняти на озброєння нові зразки.
З огляду на це, вважаю, буде цікаво поговорити про показники оборонного бюджету поточного року. Слід розглядати дві взаємопов'язані проблеми — планування і виконання державного кошторису. За зазначеними показниками виробничих потужностей ОПК із серійного виробництва ОВТ, на придбання озброєння і військової техніки у бюджеті на 2010-й передбачено 723,6 млн грн, за загальним фондом — 7,1 млн, за спеціальним — 656,5 млн та зі стабілізаційного — 60 млн. Ураховуючи, що з 2005 до 2009 рр. на потреби ОПК за спеціальним фондом було виділено не більш ніж 20 млн грн, і, зважте, це тоді, коли передбачалися мільярди, то ці надходження так і залишилися на папері.
На мій погляд, планування коштів для розвитку ОПК за спецфондом — вияв недостатньої компетенції фахівців фінансового відомства. Це пояснюється тим, що розпорядники бюджетних коштів відповідно до ст. 60 Закону про бюджет можуть брати зобов'язання за спеціальним фондом тільки у разі фактичного надходження коштів на рахунки. Враховуючи, що проекти з розробки та виробництва озброєння і військової техніки мають технологічний цикл виробництва не менш як рік, така залежність не дозволяє замовникові укладати контракти, а підприємствам розпочати виконання державного оборонного замовлення. До того ж, згідно із затвердженим розписом асигнувань спецфонду у 2010 р., усі кошти мали надходити замовникам у період з вересня до грудня поточного року. Більше того, 89% з них припадає саме на грудень. Тому підприємства ОПК поставлені в такі умови, які унеможливлюють виконання державного оборонного замовлення.
— Чим у такій ситуації може зарадити Асоціація «Українські оборонні технології»?
— Ідея створення цієї асоціації виникла не вчора. Можна сказати, вона вистраждана багатьма роками моєї роботи на державній службі. Як державний замовник я розумів, що для подолання різних перешкод і донесення до керівництва держави істинної ситуації, справжніх проблем розвитку державного сектора економіки, і передовсім оборонно-промислового комплексу, потрібна консолідована підтримка з боку підприємств промисловості, безпосередньо людей, конструкторів, інженерів, робітників. Спроби вирішувати проблеми окремим підприємством ніколи не приводили до позитивного результату. Цей крок хибний, бо ручне втручання уряду і надання допомоги одному підприємству не сприяє вирішенню проблеми. До того ж не створює умов для розвитку економіки країни.
Завдання асоціації полягає в тому, щоб представити консолідовану позицію фахівців оборонної промисловості.
— Тоді, напевно, ви можете передбачити майбутні успіхи вітчизняних підприємств. Із чим пов'язуєте розвиток їхнього потенціалу?
— Крім необхідності забезпечити планове виконання на рівні затверджених показників фінансування оборонного замовлення, розвиток потенціалу оборонно-промислового комплексу необхідно пов'язувати з реструктуризацією виробництва, модернізацією виробничих ліній, оснащенням підприємств новим виробничим обладнанням, підготовкою кадрів. Одначе це стає можливим за наявності державного оборонного замовлення. Адже жодне підприємство, хоч яким би сучасним воно було, не може існувати, а тим більше розвиватися, не маючи надійного, стабільного, передбачуваного замовника. Отже, розвиток ОПК слід пов'язувати з отриманням замовлень від інших країн, що є важливою складовою успіху. В цьому, до речі, зацікавлена і держава, адже ринок озброєнь постійно потребує нових зразків. Якщо нині наша держава серед світових лідерів експорту озброєнь, то завтра постане питання: «А що реалізовувати?» Наша асоціація сприятиме просуванню продукції підприємств вітчизняного ОПК на ринки озброєнь, використовуючи власні можливості як у інформаційній сфері, так і через аналогічні асоціації іноземних держав. Водночас ми намагатимемося створювати умови для впровадження нових закордонних технологій, у яких зацікавлені підприємства ОПК.
На мій погляд, не повною мірою використано й потенційні виставкові можливості, що сприяють залученню іноземних замовників і сучасних технологій в Україну. На жаль, за роки незалежності ми не спромоглися організувати жодної виставки на державному рівні. Тому зацікавлені у проведенні світового форуму такого спрямування, і будемо намагатися разом зі спецекспортерами й уповноваженими державними структурами організувати його.
Словом, сенс нашої діяльності в тому, щоб усіляко сприяти розвитку Збройних Сил України та оборонно-промислового комплексу держави, тож і економіки країни. Ці речі взаємопов'язані.
Розмову вів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»