НАВЧИТИСЯ ГОВОРИТИ «НІ»...
Нові товариші по школі швидко відчули, що новенький — саме те, що їм потрібно. От і почали підбурювати, провокувати. Оскільки компанія любила розважатися, ображаючи найслабшого у класі,— Сашка, то до цього почали активно долучати новенького. Спочатку Юркові страшенно не хотілося розмальовувати крейдою піджак хлопця, бо він нічого поганого йому не зробив, і йому було соромно. Але як ти відмовиш хлопцям, які сильніші від тебе? А раптом надають стусанів?
І Юрко поступово втягнувся у нові «забави», хоча йому так само було соромно. От і зараз, тупцюючи біля хлопців на стадіоні, він думав про те, що батьки давно чекають на нього вдома. І взагалі після школи потрібно було йти до репетитора з англійської мови, потім на танцювальний гурток. Так, хлопець майстерно виконував сучасні танці, й навіть встиг виступити на шкільному концерті. Проте ці його «досягнення» не брали до уваги, тож утверджувати авторитет доводилося за рахунок приниження слабших. А ось хлопці витягнули цигарки і пригостили Юрка. Він хотів відмовитися, але помітивши, як завзято ті прикурюють, знову відступав.
Що таке маніпуляція?
Про це науковець Людмила Шелест запитує у колег-психологів. У відповідь чує різні відповіді, але всіх їх об'єднує спільне визначення. Маніпуляції — невиправдане підпорядкування власних інтересів чужим. В основі кожної маніпуляції — залежність слабкої особи від сильної: при цьому безхарактерна людина перетворюється на інструмент залежності від її інтересів.
Випадок із Юрком — типовий приклад маніпуляції. Класична ситуація: жертва і господар. Причому сильна особистість є непоганим психологом, що «вловлює» психологічний настрій того, хто слабкіший.
«Усі ми колись були маніпуляторами і жертвами. Класичний приклад: дитина просить купити ґумку або морозиво, щоразу «натискаючи» на нашу жалісливість. Не забуває пожаліти й себе: я ж, мовляв, гарно вчився, втомився, тож купіть мені! Або інший приклад дитячого маніпулювання: школяр розв'язує задачу, просить підказати спочатку одну дію, потім перевірити правильність розв'язку. Запитань і прохань стає так багато, що ми не витримуємо і за нього виконуємо... домашнє завдання. Так швидше і менше витрачаємо нервів, аніж на монотонне пояснення задач і прикладів.
Звісно, коли нами маніпулюють, ми від цього не в захваті. Інша річ, коли вдасться самому відчути себе «вершителем доль». Утім, навіть не бажаючи використовувати людину задля корисливих інтересів, ми підсвідомо намагаємося застосувати певні психологічні технології. Приміром, зателефонувавши до установи, ви запитуєте: «До вас коли зручніше приїхати — у понеділок або четвер?» Підсвідомий психологічний вплив відбувся: назвавши останнім четвер, ви налаштували співрозмовника саме на цей день»,— пояснює Людмила Шелест.
Утім, розробники маніпуляційних технологій теж не ловлять ґав і щоразу вигадують нові методи перетворення нас на дурнів. Особливо поширені подібні прийоми у торгівлі, адже сучасні менеджери теж проходять тренінги, які вчать їх маніпулювати свідомістю клієнта. Людмила Шелест зізналася, що сама потрапила у розставлені тенета, коли, спокусившись рекламною акцією, придбала набір посуду. Потім з'ясувалося, що вона, сама того не підозрюючи, стала членом якогось міфічного клубу і тепер змушена щомісяця купувати не потрібні їй речі. Причому, з юридичної точки зору, до організаторів подібних «акцій» — жодних претензій. Адже в угоді, яку пані Людмила механічно підписала, маленьким шрифтом щось було надруковано про це. Тому всі угоди варто читати уважно, вимагати роз'яснення кожного незрозумілого пункту.
Любителі дрібного шрифту
Із подібними спритниками довелося зіткнутися і авторові цих рядків. Кілька років тому одне видавництво запропонувало видати мою книжку. Звісно, як годиться, запросило на розмову, щоб обговорити все і укласти угоду. Перше, що мене здивувало,— напівтемне помешкання в одній зі старих будівель. «Гаразд, заспокоювала себе, оренда нині не з дешевих, тож видавці прагнуть заощаджувати». Але цікаве почалося пізніше, коли мені запропонували розміститися на стільці (який весь час хитався) і вивчити умови угоди. Зрозумівши пропозицію видавців буквально, я заглибилася в текст угоди, намагаючись осмислити прочитане. Але помітивши мій інтерес, видавець раптом занервував і почав буквально видирати у мене з рук угоду (до речі, текст якої теж було надруковано дрібним шрифтом). Оскільки в таких умовах важко було щось скумекати (до того ж угода була заплутана і перенасичена зайвою інформацією), я попросила дозволу уважно вивчити її вдома.
Що тут почалося! Скидалося на те, що мене оточили галасливі цигани на сільському ярмарку. Вигуки, шарпання за руку, майже сеанс гіпнозу! Мене переконували, що підписати угоду маю відразу і негайно, не підіймаючись із того розхитаного стільця. «Проте я не вивчила усіх умов,— заперечувала я,— тому не можу підписувати документи». «Цигани», тобто видавці, по-шаманському заклинали мене зробити це зараз. Бо буде мені «нещастя», чи то пак, я позбудуся вигідних умов. До речі, як пізніше з'ясувалося, це була справді кабальна угода (про це згодом повідали колеги). Письменник фактично перетворювався на маріонетку в їхніх руках, сліпого виконавця чужої волі. Навіть якщо згодом йому запропонували вигідніші умови співпраці, він все одно не міг позбутися своїх «благодійників». Але про це я дізналася пізніше. Поки що мені потрібно було чимдуж тікати звідти.
«Маніпулятори — чудові психологи, вони вловлюють настрій людини і використовують її слабкі сторони,— пояснює науковець Наталія Чиренко.— Тому слід навчитися говорити «ні» людині, яка вас використовує. До речі, є така категорія людей, які вічно чимось невдоволені, чіпляються зі своїми зауваженнями і порадами. Особу, котра виставляє вам забагато претензій, доцільно «обеззброїти», запитавши: «Що тебе не влаштовує?» або: «Що б ти хотів змінити?» Доцільно ставити такі запитання, які б змушували людину вдаватися до конкретних дій. Адже якщо людину щось не влаштовує, вона починає діяти. Зовсім інакше поводиться людина, мета якої — вивести вас із рівноваги. Конструктивних пропозицій вона вам не надасть, але стовідсотково відчепиться!
Існує ще одна категорія лінькуватих людей, котрі вміло маніпулюють своїми відповідальними колегами, які вболівають за доручену справу і доводять її до кінця. Тож, скориставшись слушним моментом, такий маніпулятор «підкочується» до вас і слізно просить виконати за нього певну роботу. Оскільки маніпулювання — їхня «коронна страва», у хід вони пускають усі свої таланти. Згадають про власні хвороби і усіх своїх рідних, жалітимуться на суворе керівництво, невдячних дітей, примхливих батьків. Як кажуть, завжди знайдеться привід. Тому розрізняйте людей, котрі справді потребують допомоги і відвертих маніпуляторів. Для останніх у вас має бути заготовлена відповідь: «Перепрошую, не зможу тобі допомогти. Чимало роботи». І так доти, допоки людина не зрозуміє, що ви не піддалися на її маніпуляції.
Ціна компліментів
Скільки людей — стільки життєвих ситуацій. Психологи радять більше довіряти інтуїції, своєму внутрішньому голосу. Кажуть, що протягом перших кількох хвилин знайомства створюється психологічний портрет співрозмовника. Іноді людина інтуїтивно відчуває, що новий знайомий щось від вас приховує або має не надто гарні наміри. Він намагається дивитися в очі, говорить компліменти. Прагне з усіх сил сподобатися, але ви на підсвідомості це не сприймаєте. І набагато пізніше розумієте, що ваша інтуїція не підвела, бо людина виявилася нещира. До речі, щодо улесливих слів. Усі ми прагнемо любові, як співається у пісні. Кожній людині приємно, коли її поважають, говорять гарні слова. Втім, коли вас раптом починає засипати компліментами малознайома людина, це має насторожити. З колегами варто підтримувати рівні стосунки, не пліткувати за їхніми спинами, а спірні питання вирішувати одразу. Не накопичуйте образи, а усі запитання ставте співрозмовникові. Ці психологічні поради допоможуть і підліткам, котрі прагнуть будь-якою ціною користуватися авторитетом серед однолітків. Та, мабуть, найголовніше (і найважче) — виховати у дитини такий характер, який допоміг би їй пережити труднощі, не перетворитися на іграшку в руках маніпуляторів.
Видатний педагог К. Ушинський під словом «характер» розумів «сукупність особливостей, якими відрізняється діяльність однієї людини від діяльності іншої». У чуттєвій сфері педагог пропонував шукати «серцевину» характеру, наголошуючи на тому, що «людина більше людина в тому, як вона почуває, ніж у тому, як вона думає».
Інший видатний педагог Г. Ващенко велику увагу приділяв формуванню характеру, надаючи великого значення самовихованню. «Виховання і самовиховання — це свідомо організовані й систематично здійснювані способи формування характеру»,— наголошував він. «Готовий» характер не успадковується, спадковими є лише нервові особливості організму, на основі яких він будується. Але вони теж можуть змінюватися, переборюватися. Якщо людина захоче змінити себе, досягти чогось більшого в житті,— це їй під силу. Бо характер гартується унаслідок переборювання труднощів. Найінтенсивніший етап його становлення — «кристалізація» — припадає на період юнацтва. Саме цей період Г. Ващенко називав найзмістовнішим. Становлення характеру, на його думку, завершується в 20–25 років. Повноцінний характер не сформується, якщо дитина не навчиться самостійності (пригадаймо, що маніпулятори активно використовують несамостійних людей). Важливою передумовою розвитку волі є процес подолання життєвих перепон. Звичайно, їх ніхто не любить, але труднощі потрібні людині, бо вони ведуть до змужніння, гартування характеру. Проте є засторога. Педагог повинен зважено підходити до так званого процесу перевиховання. Адже часто, зустрівшись з безхарактерним і безвольним учнем, учитель хоче негайно його «врятувати», а саме починає його «виховувати». Чи варто змінювати все і відразу, «переробляючи» дитину під когось?
Стрижень характеру — мета
Важливо зрозуміти, в якій галузі учень зможе знайти себе, реалізувати якесь уподобання. Враховуючи те, що «стрижнем характеру є певна життєва мета, що обумовлює психічні, а почасти й фізичні властивості людини», Г. Ващенко поділяв людей на таких, що її мають, і таких, що її не мають, «безхребетних». Людина без мети частіше потрапляє до категорії «безхребетників». Зовнішнім виявом безхарактерності є втрата оптимізму та перспективи особистого і суспільного життя, непевність намірів, занепад духу, безпринципність, відсутність віри і самовпевненості.
Науковець Галина Сагач виділяє три драматичні ознаки життєвої нереалізованості людини, що вказують на відсутність характеру. Це насамперед утрата життєвої мети, розчарування і зниження працездатності; безпорадність, що перешкоджає визначити життєву стратегію; життя, заповнене псевдодіяльністю, псевдоцінностями. Не кожну дорослу людину, яка в чомусь розчарувалася, можна звинуватити у безпорадності, тим паче у безхребетності. Проте сильна особистість, долаючи труднощі й перешкоди, витягне себе із болота, а не стане розмінною монетою в руках маніпуляторів.
У роботі «Виховання волі і характеру» Г. Ващенко писав: «В основі безхарактерності покладено загальну інтелектуальну і моральну «детренованість» людини, але насамперед відсутність почуття високої мети. Опинившись у пустелі духу, вона відчуває стан розгубленості, що не сприяє розвитку прагнень до діяльності. Звідси цілком природний висновок, що побудова і підтримка міцного характеру — найперше у ціннісному самовизначенні людини, у поверненні до віри в ідеали».
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
- ЯК НОСИТИ ПОРТФЕЛЬ?
назад »»»