ПАДАЄ СНІГ...
...Падав сніг, але ніщо не спроможне втішити юнака від смутку — ані весела передсвяткова метушня біля магазинних вітрин, ані казковий блиск ялинкових іграшок. І усе через те, що кохана не прийшла...
Так, не для нього це зимове свято. Проте він усе чекав, а сніг увесь час падав, притрушуючи гілки дерев, церковний мур, виблискував у світлі ліхтарів.
Мимоволі юнак милувався тим, як чарівно кружляли сніжинки, відчуваючи своєрідну музику та ритм цього казкового вечора.
На душі відчай, тому що кохана не прийшла...
Він назавжди запам'ятав це.
Згодом це повернеться до нього криком відчаю, майже зойком, який розтинає душу навпіл словами «To-ombe la nee-e-ige...»
«Па-дає снііe-і-г...»
Цей крик відчаю згодом пролунає понад увесь світ, стане його доленосною зіркою та й принесе світову славу 20-літньому юнакові. Весь світ почує про Сальваторе Адамо та його легендарний шансон 60-х — Tombe la neige.
«...Дописую портрет знаменитого шансоньє Сальваторе Адамо. Ще замолоду відчуваю глибоку повагу до цього співака... Ось це геній, справжній митець, який беззаперечно сказав своє слово у світовому мистецтві» — так висловився недавно про шансоньє знаменитий художник Нікас Сафронов в одному з інтерв'ю. Він був присутній на концерті Адамо у Москві у травні 2010 року.
Отже, характеристика вичерпна.
Як Мішель Платіні та співачка Даліда Сальваторе Адамо з'явився на світ далеко від Парижа — міста, в якому здобув світову славу.
Життя знаменитого шансоньє розпочиналося на Сицилії, у маленькому містечку Комізо, де народився 1 листопада 1943-го Сальваторе і минало його дитинство. Кілька років по тому білий пароплав забирав чотирирічну малечу з нужденної сицилійської землі у далеку путь — до континентальної Європи, бельгійського містечка Монс, де батько Сальваторе працював у шахті, щоб заробити на життя.
Так починався бельгійський період життя Сальваторе Адамо. Згодом він опинився у Франції.
Народився в Італії, змужнів у Бельгії, став знаменитим у Франції.
Хто ж він?
Чи легко бути іммігрантом?
Білий пароплав насправді виявився звичайнісіньким поромом у затоці Мессіни. Ще й донині Сальваторе згадує, як вони добиралися з матінкою до Бельгії, сидячи на клумаках. Бельгія зустріла їх холодно й непривітно, зате була робота. Мати готувала італійські страви — pasta fagiolle, макарони у квасолі. Сальваторе сумував за батьківщиною: Італію він шукав у неаполітанських канцонах батька, у мелодіях фестивалю у Сан-Ремо. Відтоді найулюбленішою його піснею лишається Lacrimae Napolitane («Неаполітанська сльоза»).
Батько прагнув усіляко оберігати сина від примх власної долі. Тому з тривогою спостерігав за палким захопленням Сальваторе шансоном. На той час 14-річний юнак уже мав гітару, яку подарував йому дідусь (зараз вона посідає почесне місце у брюссельській оселі шансоньє). Мабуть, жага до вокалу завадила Сальваторе закінчити навчання у коледжі святого Луки у Турне.
Отже, Сальваторе розпочинав із неаполітанських канцон, а з часом перейшов на французьку мову, яка стала для нього рідною. (Хоча співати йому зручніше італійською, тому що вона, на його думку, краще передає нюанси вокалу).
Музичні конкурси наприкінці 50-х привели Адамо до переможного фіналу в Парижі, де 1960-го 17-літній шансоньє посів перше місце на конкурсі молодих талантів із власною піснею Si j'osais («Якби я насмілився»). Вся Європа почула тріумф Сальваторе по «Радіо Люксембург».
Молодий співак стає бажаним гостем фірм звукозапису і улюбленцем молоді. У життя увійшло «джинсове» покоління молоді, яке з часом охопить хвиля бітломанії й дух бунтарства. Сподівання молоді Адамо висловив у своїй творчості.
Сингл En blue jeans et blouson d'cuir («У синіх джинсах і шкіряному блузоні») виробництва фірми «Пате-Марконі» на початок 1963-го було розпродано — 100 тис. примірників. Не дрімала й фірма Polydor: вона енергійно тиражує платівки з піснями Сальваторе, а шансон Sans toi, ma mie («Без тебе, кохана») стає справжнім хітом. Сольний концерт на сцені уславленої паризької «Олімпії» 1965-го мав шалений успіх і увів Адамо до еліти світової естради.
Успіх в «Олімпії» чимало вартий, тим більше, що там виступало сузір'я виконавців світового класу — Ів Монтан та Едіт Піаф, Даліда й Джо Дассен, Жорж Брассанс і Жільбер Беко, Шарль Азнавур та Джонні Холлідей.
Цей концерт, записаний на платівку безпосередньо із залу, дає можливість почути «вживу» голос шансоньє, оцінити глибину його таланту. Там він виконав свій легендарний шансон Tombe la neige..., що й донині лишається його візитною карткою.
Ангел французького шансону
Tombe la neige... стала піснею, коли Сальваторе виповнилося 18 років. «... У цьому віці все страшенно драматизується,— згадував він із гумором.— Відтоді я вирішив, що дівчина не прийшла через погоду: сніг їй завадив, на нього я звалив провину...»
Ось так, через нещасливе побачення, народилася перлина пісенної лірики Адамо.
«Сніг падав» спочатку у Бельгії, а згодом у Франції, у розпалі літа 1964-го. Три роки по тому «сніг випадав» у Японії, де вона стала традиційною японською піснею — про сакуру під снігом. Там її відтворили у формі класичного хайку з п'яти строф.
Випадав «сніг» і у СРСР. Студенти 60-х відшукували Адамо крізь тріск радіоперешкод, на гнучких платівках журналу «Ровесник» і магнітофонних плівках, у фільмах «Журналіст» і «Франція, пісня». Для нас він був символом таланту й успіху.
Імідж співака сформувала переважно лірична тема, яку він адресував молоді. Недарма шансоньє Жак Брель називав Сальваторе «ніжним садівником кохання». Крім Tombe la neige... репертуар шансоньє в 60-ті роки збагатили такі шедеври, як Elle («Вона»), Amour perdu («Втрачене кохання») Dolce Paola («Чарівна Паола», 1965) та La Nuit («Ніч»).У творчості Адамо — неповторне поєднання пісенних культур Італії й Франції — італійської канцони та французького шансону.
Гумор Адамо сприймається іноді як соціальна сатира, зокрема в пісні Vous permettez Monsieur? («Чи дозволяєте ви, месьє?»), в якій головний герой, звичайний француз, намагається запросити на танець доньку мільйонера.
На небосхилі європейського шоу-бізнесу Адамо з'явився у шалені 60-ті, коли хвиля протесту молодих проти старших, а також традиційних буржуазних цінностей прокотилася світом. «Будьте реалістами — вимагайте неможливого!» — закликав Че Гевара. Біля паризької Сорбонни будували барикади, а студенти скандували хором: «Забороняється забороняти!» У центрі Рима молодь билася із карабінерами. Бої відбувалися в Турині й Мадриді, Брюсселі та Стокгольмі. Зброєю протесту стала й рок-музика: Джон Леннон, Йоко Оно та інші Beatles ішли в авангарді молодіжного руху.
Не лишився осторонь і Адамо. Першою «ластівкою» на соціальну тему виявилася пісня Inch' Allah («Інш Аллах»), яку він написав 1967 року під час арабсько-ізраїльської «шестиденної війни». Цю пісню, яка закликала до релігійної толерантності, радо зустріли у Франції, проте заборонили у країнах арабського світу. Та це не засмучує альтруїста Адамо. В останньому альбомі «Доля ангела» він стверджує, що кохання — «це світло нашої нації, її ангел-охоронець».
Мудрість як точна наука
Адамо відповідає усім стандартам успіху сучасного шоу-бізнесу: сто мільйонів платівок за сумою загального продажу — красномовний покажчик.
Визнаний Сальваторе і за океаном. Він тричі виступав у нью-йоркському «Карнегі-хол», а під час тріумфальних турне до Аргентини й Чилі збирав там повні стадіони. Понад 30 разів гастролював у Японії; там він майже національний герой. Двічі відвідував СРСР, а цьогоріч мав концерти у Москві й Санкт-Петербурзі.
Адамо — справжній лицар (у цей сан його посвятив Альберт II — король Бельгії) та кавалер Ордена Почесного легіону.
Та, на відміну від зірок сучасного шоу-бізнесу, Адамо — щаслива людина, мабуть, тому, що мудра. Адже мудрість — наука точна, як стверджував Арістотель.
Адамо уникає тусовок, живе тихо у передмісті Брюсселя. У Сальваторе одна (!) дружина — дівчина, яку кохав із дитинства, Ніколь Дюран. У нього троє дітей: Ентоні (льотчик цивільної авіації), Бенджамін (рок-музикант) і дочка Амелі.
Сальваторе задоволений власним життям. Саме про це автобіографічна книжка «Спогади про щастя — також щастя».
«Як тяжко написати історію людини, яка ще жива!»,— зітхав Стендаль у своєму творі «Життя Россіні». Адамо — живий класик шансону. І хвалити Бога, що живий!
Та починалося усе взимку, коли через нещасливе побачення народилася перлина пісенної лірики Адамо Tombe la neige...
Падає сніг...
Володимир СКРИНЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- СКАЛКИ Й САМОЦВІТИ
назад »»»