ВАЛЕРІЙ СУШКЕВИЧ: «ПЕНСІЙНУ РЕФОРМУ СЛІД РОЗГЛЯДАТИ НАСАМПЕРЕД У КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ»
Пенсійна реформа нині, як ніколи, на слуху. Отримавши старт у 2003 році, вона знову потребує суттєвих корекцій. Про це говорять Президент, уряд, учені, соціологи, лідери профспілок. Хоч до якого знаменника вони прийшли, усі новації мають отримати своє втілення у законопроектах, схвалених у Верховній Раді, де, власне, «кують» закони.
Про те, що думають з цього приводу наші законотворці та з якими ініціативами виступають, кореспондент Укрінформу розмовляла з головою Комітету Верховної Ради у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерієм Сушкевичем. Тим більше, що він був одним зі співавторів базового Закону пенсійної реформи «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
— Валерію Михайловичу, то в чому, на Вашу думку, причина пробуксовування пенсійної реформи? Адже люди, зокрема представники старшого покоління, так і не відчули реального поліпшення рівня життя.
— Хочу заперечити, бо не все так однозначно. Чимало очікувань після запровадження базового Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» збулося. Найголовніше — ми перейшли на страховий принцип. І це визначально. У нас раніше домінантою було пенсійне забезпечення. А цивілізований світ давно відійшов від такого псевдокомуністичного принципу.
Проте я з вами погоджуюся, що очікуваних результатів пенсійна реформа не принесла.
Ми дозволяли собі роздавати пенсійні кошти чи додавати по кілька гривень до виплат, нехтуючи страховим принципом. Крім того, спотворили пенсійну систему спеціальними пенсіями, «народивши» кілька десятків законодавчих актів. У результаті цілковито розбалансували систему, яка мала поставити пенсії у чітку залежність від стажу й заробітної плати для усіх без винятку громадян. Нині держбюджет дотує Пенсійному фондові величезні суми. У нас немає впевненості, що принцип солідарної відповідальності поколінь спрацює через рік, п'ять, десять. Тому треба готувати економіку країни і соціальну сферу до реформ.
Пошлюся на досвід США та європейських держав, де престижно отримувати пенсію, що ґрунтується на страховому принципі, зокрема на солідарності поколінь. До речі, пенсії там одержують вчасно.
— Та й розміри їх інші. А у нас людина після сорока років трудового стажу, виявляється, може навіть не заробити мінімальної пенсії. Крім того, зараз від різних експертів можна почути й новації, мовляв, нехай пенсіонери, котрі працюють, обирають між пенсією або зарплатою. Ви також підтримуєте таку ідею?
— Це не державницький підхід. Пенсіонерів, які працюють, у нас понад два мільйони, і більшість з них ходить на роботу не від хорошого життя. Важливо інше. Зазвичай вони працюють на таких зарплатах і посадах, куди молоді люди не рвуться, зокрема в медичній, соціальній чи в іншій сферах. Тому держава має бути вдячна, бо вони також рятують економіку. Скоротивши пенсіонерів, ми внесемо дисбаланс у ринок праці.
Нині головним підґрунтям для високої пенсії має бути достатній рівень заробітної плати і великий стаж. Слід ліквідувати високі пенсії. Якщо держава хоче підтримати значущість високого чиновника та гарантувати йому відповідну пенсію, хай піднімає зарплату. Високі відрахування поліпшать і збалансованість пенсійної системи. Немає коштів на велику заробітну плату, тоді такий варіант: не виплачувати їх зі спільного котла, а фінансувати з держбюджету.
— Можливо, якісь інші ініціативи пропонують депутати?
— Річ у тім, що пенсійні закони, які проходять через наш комітет, локальні, безсистемні й почасти безграмотні.
Дивно, але про пенсійну реформу ми знову згадали лише тоді, коли отримали імператив від МВФ — підвищити пенсійний вік. Схоже на те, ніби досі ніхто не замислювався над спроможністю солідарної системи належно працювати.
Найгірше, що навіть розмовами про продовження пенсійного віку ми боляче вдарили по Пенсійному фонду, оскільки чимало людей пішло на дострокові пенсії. Що це означає? Вони перестали платити внески зі своєї зарплати і збільшили навантаження на видатки ПФ.
— Одначе рано чи пізно виникне потреба у підвищенні пенсійного віку.
— Зводити пенсійну реформу тільки до підвищення пенсійного віку для жінок не варто. Переконаний, ефект буде незначний, коли не вирішити комплекс завдань — реформу заробітної плати, ліквідацію «тіньових» доходів і залучення цих коштів до пенсійного страхування.
Для американського суспільства, де солідарну систему збалансовано, стабільно працюють недержавні пенсійні фонди (НПФ), «тіньова» зарплата — злочин. А у нас виплати в конвертах — звичайна річ. Податкова застосовує серйозні важелі до тих, хто ухиляється від сплати податків. А в пенсійній сфері такого суворого контролю немає.
— Серед пріоритетів фахівці називають якнайшвидший перехід до другого (накопичувального) рівня.
— А що ділити, коли і зараз солідарний рівень ледь-ледь животіє! Найперше нині слід забезпечити достатню стабільність солідарної пенсійної системи.
— Ви вважаєте, що ми не готові до старту другого рівня у 2012 році?
— Ми нічого не робимо навіть у розробці стратегії цього питання. Спорадичні рухи можуть завдати шкоди. Для мене показово, що низка країн, зокрема Естонія чи Румунія, під час фінансово-економічної кризи призупинили запровадження другого рівня. А коли ми хоч трохи піднімемо солідарну систему, тоді на її «плечі» можна ставити другий рівень.
— Який же вихід?
— Разом із Миколою Томенком я ініціював проведення парламентських слухань на тему «Пенсійна система як складова економічних реформ». Вважаю, що питання підвищення рівня життя пенсіонерів можна почати вирішувати лише за умови успішної реалізації економічних реформ. У всіх країнах світу пенсійну реформу проводив економічний, а не соціальний блок уряду. Однак нашу пропозицію щодо парламентських слухань депутати проігнорували. Це симптоматично.
Немає політичної волі, аби вирішувати питання не локально, а системно і глобально. На мою думку, в урядових та експертних інституціях має бути створено спеціальну команду, яка б опрацювала стратегію і тактику пенсійної реформи.
Наші фахівці й європейські експерти повинні бути консолідовані урядом, парламентом, владою, щоб відпрацювати стратегію і тактику пенсійної реформи, в тому числі з урахуванням наслідків фінансово-економічної кризи. А в такому питанні, як вихід зарплати з «тіні» й реформа заробітної плати, треба більше дослухатися до наших експертів.
Абсолюту у пенсійному реформуванні немає. Назвіть хоча б одну країну як незаперечний позитив. Донедавна ми посилалися на успішний досвід Польщі, Чилі, але зараз там також проблеми.
Усі держави світу під час пенсійних реформ своїм пріоритетом вважали вплив на свідомість нинішнього і майбутнього пенсіонера. З населенням слід працювати. Це колосальне завдання для влади та медіа.
Окрім того, економічному блоку уряду варто напрацьовувати конкретні кроки для пожвавлення фінансового ринку. Бо інакше другий рівень ризикує стати приреченим на поразку. Маємо чітко знати, куди подінемо величезні кошти, які перевищуватимуть обсяг державного бюджету. Чи є в економіці фінансовий інструментарій, щоб зберегти, диверсифікувати і примножити пенсійний капітал із урахуванням інфляції? Поки що відповідь негативна.
Наразі український фінансовий ринок радше мертвий, ніж живий. Третій (недержавний) рівень пенсійної системи за шість років акумулював аж 800 млн грн. Це мізерна сума. Та й чи можуть бути спокійні за свою майбутню старість ті, хто довірив свої внески НПФ?
— Тим часом в Україні не сталося жодного скандалу із коштами недержавних пенсійних фондів.
— Так, позитивні приклади є. Проте удача — не система, а локальний успіх. Тому орієнтуватися на це передчасно. Успішність — коли є величезні пенсійні кошти у різних НПФ, коли вони стабільно працюють, їх примножують і головне — виплачують людям.
Раніше у Мінекономіки був блок із соціальних питань, була команда, котра працювала на «соціалку». Щось в цьому сенсі робили і в Мінфіні, але все це було знищено останніми роками. Важливіше визначитися із системними кроками на рівні економічного блоку уряду, Мінекономіки та Мінфіну. На часі кардинальні зрушення в системі охорони здоров'я, їх також слід розглядати як складову пенсійної реформи.
Переконаний, Мінпраці не повинно відігравати тут першу реформаторську скрипку. Натомість воно зобов'язане спонукати керівництво уряду до рішучих дій економічного блоку. На жаль, такої ініціативи зараз не бачу.
Усі фінансові розрахунки, стан пенсійної системи, катастрофічність наслідків попередніх помилок повинні якнайшвидше бути предметом розгляду уряду. Я налаштований при першій нагоді донести свою позицію до Президента і Кабінету Міністрів. Впевнений, мої переконання про те, що пенсійну реформу слід розглядати насамперед у контексті економічних перетворень, поділяють десятки людей в уряді, в багатьох політичних фракціях та в інших владних інституціях. Пенсійні кошти, якщо ми створимо належні умови, здатні дати поштовх до піднесення економіки. А гарантія забезпеченої старості відродить довіру людей до влади й держави.
Наталія АНДРУСЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ГІДНА ОПЛАТА ПРАЦІ
- НА МЕЖІ ВИЖИВАННЯ
назад »»»