ДЕСЯТЬ РОКІВ ЦИНІЗМУ
Учора виповнилося десять років від дня зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Напевно, тоді, у вересні 2000 року, жоден із чинних політичних гравців не усвідомлював усіх масштабів цієї події. Хоча наступ на свободу слова та «полювання» на журналістів уже в ті часи не були чимось екстраординарним. Достатньо згадати, наприклад, такі імена, як Вадим Бойко, Петро Шевченко або Борис Дерев'янко...
Цими днями екс-президент Леонід Кучма, котрого упродовж минулого десятиліття час від часу згадують в контексті вбивства Георгія Гонгадзе, заявив буквально наступне: «Це була міжнародна провокація, щоб Україну скомпрометувати. П`ять років ні мені життя не давали, ні Україні».
А ось — слова іншого фігуранта тих подій, колишнього майора президентської охорони Миколи Мельниченка: «Я абсолютно підтверджую, що оприлюднення моїх плівок було спецоперацією з усунення не законно обраного президента, а людини, яка у 1999 році заволоділа владою». Не відчуваєте схожих ноток? Навіть за діаметрально протилежних висновків...
Власне, саме тому, скажімо, про Бориса Дерев'янка сьогодні згадують лише його колишні колеги з «Вечірньої Одеси», а про Георгія Гонгадзе — уся держава. Так сталося, що резонанснішої події зі знаком «мінус», ніж та, що сталася десять років тому, в Україні, мабуть, і не було. Перед зникненням нашого колеги потьмяніли і «кольчужний скандал», і отруєння Віктора Ющенка, і багато-багато інших ганебних для нашої країни подій.
Відповідь на запитання «чому так сталося?», вочевидь, слід шукати в площині неабиякого політичного зиску. За десять років хто тільки не заявляв про бажання розкрити таємницю (спочатку зникнення, а потім — убивства). Починаючи з того, як у Верховній Раді третього скликання було утворено спеціальну комісію з розслідування цього інциденту. На перших порах очолював її Олександр Лаврінович — тодішній народний депутат від Народного руху.
Пригадується, як обурена зникненням колеги журналістська братія сама рекомендувала парламентарям кандидатуру Лавріновича. Пояснюючи, що саме він, з його незаангажованим поглядом та принциповістю, зуміє повести слідство у потрібному руслі. А Олександр Володимирович узяв і невдовзі... пересів у крісло міністра юстиції, явно віддавши перевагу відверто кон'юнктурним пріоритетам. До речі, в це крісло він повертався багато разів, та й сьогодні керує Мін'юстом без найменших сумнівів у своїй правоті. Але й без зайвих спогадів про часи парламентського розслідування справи зниклого журналіста.
Багаторічний голова Соцпартії Олександр Мороз наприкінці 2000-го вивів справу Гонгадзе на якісно новий рівень. Оприлюднення плівок уже згадуваного Миколи Мельниченка справило ефект бомби, котра вибухнула в політикумі. Однак знову народила значно більше запитань, ніж дала відповідей.
По суті, ставши таким собі шукачем істини номер один у цій справі, Олександр Мороз лише продовжив на кілька років свій політичний вік. А, отже, й у цьому випадку доцільно говорити про зиск. Те, що згодом лідер СПУ власноруч розгубив усі надбання «найчеснішого і найпринциповішого політика України» — питання важливе, але лежить в іншій площині.
Свої стосунки зі справою Гонгадзе і в попереднього українського президента Віктора Ющенка. Ще будучи кандидатом на найвищу посаду, лідер «Нашої України» неодноразово заявляв: «Розкриття цього злочину для мене — справа честі». Ефект від цих заяв посилювався ще й тому, що Віктор Андрійович і сам мав вигляд людини, потерпілої від тодішнього режиму.
Та свою «справу честі» Віктор Ющенко, м'яко кажучи, до пуття не довів. Ставши президентом, Ющенко буквально через кілька місяців поспішив оголосити світові, що справу Гонгадзе практично розкрито. Які були підстави так стверджувати, більшості спостерігачів не зрозуміло досі. Натомість, одного з найголовніших фігурантів справи — екс-міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка — саме тоді не стало серед живих. Кравченко поквитався з життям, залишивши лише передсмертну записку, в якій стверджував, що ні в чому не винний.
І от парадокс — саме на нього нині й падає найбільше звинувачення. За результатами слідства, замовником убивства Георгія називають саме колишнього керівника МВС. І в цьому теж простежується певний зиск. Зиск для нинішньої влади і для наступних її поколінь. Оскільки Кравченко вже понад п'ять років тому відійшов у кращі світи, продовжувати розслідування не будуть.
Але «смикати» у разі потреби інших фігурантів подій десятирічної давнини завжди можна. Що це може означати? По-перше, натяк голові парламенту Володимирові Литвину. Якось так непомітно-непомітно звинувачувальні акценти зміщуються в його бік. Зверніть увагу: раніше Микола Мельниченко головним замовником убивства називав Леоніда Кучму. Володимир Литвин на його перших плівках виглядав лише таким собі персонажем «на підтанцьовуваннях».
А нині інтонації опального майора — діаметрально протилежні. «У Литвина були особисті мотиви,— заявляє колишній охоронець колишнього президента.— Про ці особисті мотиви, я думаю, він сам міг би розповісти. Кучмі регулярно клалися на стіл усі статті, які писав або не писав Гонгадзе, і підбурювали, накручували Кучму. Ідеологом цієї операції був — я заявляю офіційно — Литвин».
Сумний ювілей зникнення талановитого журналіста мине, але все, що пов'язане із зиском, залишиться. Даруючи Георгію Гонгадзе безсмертя, про яке він навряд чи мріяв... Бо з його безсмертям в Україну прийшли ще й безсмертя цинізму та вседозволеності. І сили, здатної з ними поквитатися, поки що зовсім не помітно...
Ярослав ГАЛАТА
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
[an error occurred while processing this directive]
також у паперовій версії читайте:
- ЛЕСЯ ГОНГАДЗЕ: БОГ ЇМ СУДДЯ
- СЛІДСТВО ЗАВЕРШЕНО. ЗАБУДЬТЕ?..
назад »»»