СТАРІ МАЄТКИ РОЗКРИВАЮТЬ ТАЄМНИЦІ...
Таємниця... Бажання відкрити її надихає письменників на написання романів, сценаристів — на створення кінострічок, а журналістів — на занурення в таємниці старих маєтків. Завдяки управлінню культури і туризму Сумської облдержадміністрації та Асоціації «Туристичний прес-клуб України» нам пощастило дещо дізнатися про життя-буття колись відомих меценатів. Ми побачили та почули таке, що спочатку хочеться враженнями поділитись, а потім знову гайнути туди, де «течуть води на чотири броди» — на мальовничу, романтичну, багату на старовину Сумщину.
Не хлібом єдиним
Знаєте, що таке Суми, звідки взялося місто і його назва? — частенько запитують сумчани. Самі й відповідають. Зазвичай легендами. Справжні, історичні розповіді почуєте від тих, хто присвячує себе вивченню й оспівуванню минувшини. Саме від них дізналася, що назва міста дуже непроста і має три варіанти походження.
Перший — розшукала Лада Сапухіна. Виявляється, «су» походить від тюркського слова «вода», «ма» — в перекладі з угро-фінського означає «земля». Другий варіант — під час походу три козаки знайшли мисливські сумки, котрі їм дуже знадобилися. В наш час ота знахідка стала своєрідним міським символом. Цій легенді поставлено пам’ятний знак. Тепер не лише приїжджі, а й молодята торкаються декоративних сумок, котрі мають гарантувати фінансове благополуччя. Деякі оптимісти рекомендують економістам пройти цю популярну процедуру. Дивись — і справи в державі поліпшаться. Третій варіант також козаків не обминув. Вони ж, зазвичай, якщо не воювали, то мандрували, тобто за дівчатами й жінками сумували. Саме цей сум ніби й породив назву.
Втім, коли потрапляєте в нинішнє 270-тисячне місто, то відчуваєте: дня не вистачить, аби надивитися на архітектуру й мистецьку спадщину, наслухатися розповідей гідів і... надихатися свіжим повітрям. Мабуть, завдяки чудовим природним принадам — річці Псел із притоками Сумки і Стрілки — ще в середині XVII ст. там зупинилися переселенці з містечка Ставище на Київщині. Привів їх отаман Герасим, син Кондратьєв. «Пришли с женишами и детишками»,— повідомив пілігрим Кондратьєв. У 1655 році цар надіслав указ про дозвіл оселятися на Суминому городищі. Прибульці оселилися та взялися за роботу — збудували справжню фортецю. Та не самі, а з воєводою Арсеньєвим і 52 служивими людьми. «И город, Государь, со всеми крепостями я, холоп твой, отделал...» — доповів воєвода. А ось таємницю, хто був автором проекту, відкрив київський учений В. Юркевич. Виявляється, це Яків Стандарний.
Без таємниці не обійшлося й зведення у Сумах мурованого храму — церкви Воскресіння Христового. Будували його на замовлення й коштом уже полковника Сумського слобідського полку Герасима Кондратьєва. За легендою, у цього благочестивого християнина була нечестива сестра — отаманша банди розбійників. Промишляли вони на шляхах-дорогах, аж поки брат не спіймав її й не замурував у стіну церкви. Так було чи ні — достеменно невідомо. От тільки, коли в 1970 році храм (уже як пам’ятку) реставрували, в стіні таки знайшли людські кістки. Хто то був — досі таїна. А ось те, що добудовував і освячував церкву 1702-го вже син Кондратьєва — Андрій — історичний факт. На першому поверсі — теплий храм Святого Андрія Первозваного. На другому — холодний, Воскресіння Христового. Будівля поєднала в собі стиль українського відродження та елементи московського церковного зодчества. Це позначилося й на дзвіниці, встановленій 1906-го.
Нині весь комплекс величають Свято-Воскресенським кафедральним собором. Його люблять і цінують. Історичні перипетії оспівують. Ось, наприклад: «Шведського року, нещасливого літа, не одна-то душа безневинно пішла з сього світу»... Все тому, що під час Північної війни наприкінці 1708 — на початку 1709-го в Сумській фортеці була ставка Петра I. Зафіксовано, що саме в цьому храмі він видав маніфест «О злодействах изменника гетьмана Мазепы во вред России». Нині ж, на користь України, в соборі посвячують у козаки та зберігають корогви Сумського полку.
У чому суперничали «цукрові королі»?
Знаєте, що можна побачити з будь-якої точки міста? 56-метрову дзвіницю, позолочену баню та триметрові чавунні статуї апостолів Петра, Івана, Якова та Андрія. Це Спасо-Преображенський собор. Він визнаний головним храмом і головною містобудівною домінантою Сум.
— «Біографія» святині сповнена драм і таємниць, — ділиться Ольга Аленич, науковий співробітник краєзнавчого музею й темпераментний екскурсовод в одній особі.
На вулиці Соборній, 31, де височіє храм, у давнину була фортеця. На цьому ж місці поставили дерев’яну соборну церкву Преображення Господнього. Після пожежі 1694-го на її місці виросла нова, також дерев’яна, котра теж згоріла. Тоді ж поряд зі згарищем поставили знову дерев’яну Апостола Матвія. Там збирались парафіяни, аж поки Я. Шуйський, Є. Парафієвська та Ф. Філоненко не презентували кошти на спорудження мурованого храму. Освятили його в 1788-му. Десять років ним опікувався купець, комерційний радник і водночас церковний староста Дмитро Суханов.
— Він не пошкодував грошей, запросив архітектора М. Ловцова і взявся за реконструкцію собору, його розширення й добудову знаменитої дзвіниці з англійськими курантами, — каже пані Ольга. — Інтер’єр споруди — справжня мистецька цінність із трьома різьбленими іконостасами з білого, світло-сірого, рожевого мармуру та червоного граніту. Шість колон головного іконостасу виготовлені з малахіту.
Наступними меценатами стали «цукрові королі» Симиренки, Терещенки, Харитоненки, Яхненки. Вони суперничали і в підприємництві, й у витратах на доброчинність. Найамбітнішим серед них виявився Павло Харитоненко. Очевидно, він наслідував свого батька Івана, котрий у Сумах збудував дитячий притулок, жіночу гімназію, реальне училище, кадетський корпус, будинок окружного суду, лікарню святої Зінаїди. Вдячні городяни в 1899-му поставили йому пам’ятник, котрий відновили в 1995-му. Отже, 1901 року Павло Харитоненко взявся зводити Троїцьку церкву за зразком Ісакіївського собору в Петербурзі. Доручив справу місцевому архітектору Карлу Шольцу, а до оформлення інтер’єру доклав руки знаменитий Олексій Щусєв. Розписи робили Михайло Нестеров і Гнат Нивинський.
Хрестилися і молилися в цій величній споруді до 1959-го, після чого компартійна влада «відлучила» народ від церкви. Нині все повернулося на круги своя: у храмі правлять службу божу.
— Повільно, але поступ у реставрації є, — констатував на прес-конференції Василь Деркач, перший заступник начальника управління культури і туризму облдержадміністрації. — Показуємо своїм і приїжджим усе, що треба цінувати, а не руйнувати. Один із прикладів — обласна філармонія. Понад сто років тому там було дворянське зібрання, потім будівля руйнувалася, фундаменту не було. Тепер — справжня мистецька оаза.
«Сезон гостей» у Чехова
Потрапивши до Сум, можна пройтися слідами знаменитостей. Там жили, бували, гостювали, мандрували, любили, творили філософ Григорій Сковорода, поети Іван Богданович, Пилип Морачевський, Олександр Олесь, живописці Костянтин Трутовський і Никанор Онацький (ім’я останнього носить художній музей), медики Іван Калениченко, Петро Симантовський, письменник і мовознавець Борис Грінченко.
Одна з яскравих сторінок історії міста — перебування Антона Чехова. Власне, він з родиною влітку 1888-го і 1889-го мешкав у флігелі маєтку дворянської сім’ї Линтварьових. Садиба досі стоїть на мальовничій околиці — Луці. Тепер там будинок-музей Чехова — відділ обласного краєзнавчого. Нині, уже на гостини до улюбленого письменника, а не до поміщика, приїздять звідусіль гості. Тож і нам пощастило «вписатись» у цей «сезон гостей». Саме так говорив Антон Павлович про тих, хто до нього навідувався.
«Милостивые государи, просим в дом», — щиро запросив до обителі один із чеховських героїв. Запросив і почав розповідати про свої перипетії й сімейні таємниці. Та так, що ми забули про справи, почали спілкуватися, співчувати... Це був заслужений артист України Валентин Бурий. Йому теж подобається бувати в Луці, де затишно і мальовничо. Недарма ж Чехов написав: «Живу я на берегу Псла во флигеле старой барской усадьбы...»
Музейники кажуть: лучанські враження відображені в оповіданнях «Именины», «Красавица». Там же дописувалась «Житейская мелочь», роман «Рассказы из жизни моих друзей», створювався водевіль «Трагик поневоле», а також «Страшная история».
На місці письменник і лікар не засиджувався — їздив селами, де лікував хворих, для себе підшукував хутір на березі Псла або Хоролу. Пізніше з Італії він написав: «Аббация и Адриатическое море великолепны, но Лука и Псел лучше». Тому й привіз на оздоровлення хворого брата Миколу, котрий був визнаним художником. Його роботи перебувають у музейній експозиції, чудово вписуються в обстановку затишних кімнат того часу. Там усе «дихає» літературою й мистецтвом: меблі, предмети побуту, картини, посуд, книги... Це все раритети, яких налічується близько трьох тисяч. Частину з них представлять у Москві на міжнародній виставці, присвяченій Чехову.
Красиве і корисне — з рук у руки
Подавшись на північ, через двадцять кілометрів опинилися там, де «усе лужком та все бережком білесенькі квіти». Це слова однієї з пісень, якими зустрічають гостей жінки в народних костюмах. Після цього можна перетнути умовну межу їхнього села Кияниця з ландшафтним парком, що міститься на 56 гектарах.
— Природою, архітектурою, таємничими пригодами колишніх власників Кияниця привертає увагу мандрівників,— поділилася Наталя Цибульська, начальник відділу культури і туризму Сумської міськради.— Сюди на екскурсії хочуть їздити не лише сумчани, а й харків’яни, сусіди-росіяни. Ми з колегою, Холодьоном Юрієм Миколайовичем — начальником відділу культури і туризму Сумської районної облдержадміністрації — сподіваємось, що незабаром цю справжню оазу відкриють для себе й кияни.
Побачивши те, що створено в Кияниці, переконалася: вона гідна уваги, любові й охорони. Не марно ж нею опікувався Іван Харитоненко. Коли він помер, залишився спадок: цукровий завод, цехи з виготовлення вина, вапна, цегельня, ну і, звісно ж, маєток. Дісталося все його племінниці Ліщинській, бо дітей у Харитоненка не було. Вона з чоловіком закінчила розбудову палацу, котрий нині майже зруйнований та все одно викликає захоплення. Величний, у стилі раннього Ренесансу, в парку неподалік дзеркального озера, він і досі виділяється незвичністю. Стіни, наприклад, всередині порожні, аби по них міг проходити гарячий дим із печей, які опалювали приміщення. Ще в палаці є два підземні поверхи. На одному з них працював спеціальний локомобіль. Знаєте, що він виробляв? Електроенергію, тобто перше електричне освітлення в районі.
Потім грянула революція, все змінилося. Перед війною у споруді був склад, який згорів. Нині палац належить аграрному інституту. Установа може опікуватися лише парком, який є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.
Пишається минулим і селище Хотінь. Воно розташоване на березі Олешні, теж у парку, і є одним із найдавніших поселень. Як воно називалося раніше — невідомо. А ось те, що заснував і обживав його згадуваний полковник Сумського слобідського полку Герасим Кондратьєв, — факт. Знаєте, чим ще прославилась Хотінь? Строганівським маєтком. Зводили садибу за проектом славнозвісного Джакомо Кваренгі. Парком опікувався англійський садівник.
На жаль, уцілів лише флігель із чотириколонним портиком. У вестибюлі побачите колони, пілястри, арку з кесонами, міцні перекриття й стіни з... автографами сучасних «поцінуновувачів» прекрасного.
Наразі є бажання відродити вітчизняну перлину. Цього хочуть і туристи, котрі люблять пізнавати рідний край. Можливо, серед них знайдеться і благородний спонсор-меценат.
Трохи легше Тростянцю. Заснували його в 1660 році переселенці з Правобережжя. Згодом на затишне містечко «поклав око» Петро І і в 1720-му подарував своєму духівникові, протоієрею Тимофію Надаржинському. Цю своєрідну естафету перейняла цариця Анна Іоанівна. Вона видала жалувану грамоту Надаржинським на володіння Тростянцем. Один із них, Йосип, узявся за втілення своєї мрії — зведення незвичного «Круглого двору». Споруду називають унікальною. Тепер вона ще й зарахована до Семи чудес Сумщини. Бувати там приємно: все дихає відновленням і красою.
Тож сидіти вдома не варто. Україну треба пізнавати. Сумщина ж — одна з її перлин.
Олена СЕДИК, Київ — Сумщина
також у паперовій версії читайте:
назад »»»