ТАКИЙ СОЛОДКИЙ «МОМЕНТ КОХАННЯ»
Про те, що кохання і щастя, яке воно приносить,— це тільки мить, написано у книжках, таку саму думку можемо винести з багатьох фільмів, вистав. Та від цього вона (думка) не перестає бути актуальною, і кожен автор має шанс оригінально її втілити. Митців, яким надала сцену Майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» — режисера-постановника Тараса Жирка, хореографа Ольгу Семьошкіну, драматичного актора Євгена Нищука, композитора Романа Гриньківа, продюсера, президента Міжнародної громадської організації «Жінка ІІІ тисячоліття» Лідію Лісімову неабияк надихнуло оповідання Володимира Винниченка «Момент». І вони створили виставу «Момент кохання».
Художній керівник столичного Театру «Сузір'я» Олексій Кужельний напередодні прем'єрного показу згадав, що в репертуарі цього ангажементного творчого закладу вже є кілька вистав, назви яких містять слово «кохання». Зокрема, «У колі кохання», «Все про кохання», «Приховане кохання». І ось четверта — «Момент кохання».
Ця моновистава — сповідь, або, як визначив режисер жанр вистави, «слідчий експеримент», упродовж якого в'язень сумління згадує дивовижний епізод свого життя: зустріч з Панною (виконавицю її ролі — Інну Цимбалюк бачимо лише на екрані, адже її героїня вже не є реальною, вона «виринає» зі спогадів оповідача). Герой перед глядачами переживає всі етапи їхнього «моменту кохання»: знайомство у сільській «повітці контрабандиста», раптовий спалах почуттів, що на сцені знаходить вираження у вогненному, шаленому танці, омріяний спільний перехід кордону і... розлуку назавжди.
Скажу одразу: виконавець ролі, заслужений артист України Євген Нищук з віртуозністю, гідною найвищих похвал, виконує складне завдання: засобами слова, сценічної гри, пластики (чого варті хоча б той кульмінаційний божевільний танець пристрасті або промовляння монологу нагорі декорації в позі «вниз головою»!) розігрує історію кохання тривалістю в один момент.
На моє прохання розповісти про роботу над роллю Євген охоче відгукнувся:
— Особливий формат моновистави, який навіть метри визнали як надскладний, зумовлений процесом невипадковості: ця ідея сценічного втілення оповідання Винниченка «Момент» визрівала в мені давно. Інша річ, коли ми впритул наблизилися до цього матеріалу, занурилися в нього, то в процесі роботи я відкрив для себе багато нового. Звичайно, основною темою є зустріч чоловіка й жінки в обставинах небезпеки і спричинене нею пришвидшене почуття, яке належить зіграти. Але це не єдине, про що ми хотіли сказати у виставі. Тому тут є деякі доповнення до оригінального тексту — і мої особисті, і режисера-постановника Тараса Жирка. Гадаю, наші ремарки не образили б автора, бо, зрештою, написані в контексті його твору. Просто нам для посилення сценічної виразності треба було розширити діапазон. Оповідання «Момент» майже повністю увійшло у виставу, ми прибрали лише деяку не властиву сучасній літературній мові лексику.
— У моноспектаклі звучала чудова поезія. Хто її автори?
— Поетичне слово — моя слабкість у багатьох театральних роботах. Вважаю, що останнім часом сучасний театр, особливо молодь, відійшли від поезії на сцені. І я за нею сумую. Я не за те, щоб механічно робити вставки — «вірш заради вірша». Хочу, аби римовані рядки підкреслювали, доповнювали зміст. Перший вірш, який прозвучав у спектаклі, написав Микола Вінграновський. У ньому — певний протест, заперечення самому собі. Є у цій сценічній історії й рання поезія Максима Рильського. Не могли залишити поза увагою й авторську пісню в контексті вистави — її тепер також нечасто почуєш. Мабуть, глядачі запам'ятають ліричний твір на вірші Олександра Олеся «Вийди, змучена людьми». Музику до неї написав рок-музикант із легендарної групи «Кому вниз» Андрій Середа.
— І звісно, всі впізнали пісню Святослава Вакарчука «Така, як ти», що лунає в останні хвилини вистави.
— У когось вона, можливо, викличе сучасні асоціації, але у спектаклі вона, як на мене, дає останні краплі відчуття героєм Її.
— Євгене, коли говорите про цю роботу, Ваші очі палають натхненням. Роль, певно, принесла Вам багато задоволення?
— Так, хоч вона є неймовірно складною — і емоційно, і фізично. Тут жодної секунди не маєш права на зупинку, розслаблення.
— У мене склалося враження, що Ви працюєте, як заведений мотор. Особливо вразили вибуховий танець пристрасті і гра догори ногами, у підвішеному стані.
— Завдячую Ользі Семьошкіній за її пластичне бачення моновистави. А «висіння» на декорації — це сценографічна ідея Тараса Жирка. Коли опановував її, спочатку мене злякала декорація, адже вона є незручною, з похилою поверхнею, на якій не затанцюєш і навіть не походиш. Але, з іншого боку, незручність — це спосіб існування мого героя у тому чотиривимірі, який бачите на кону. Ось у такому ризикованому положенні читаю монолог. У ньому — закладене у творі Винниченка порівняння світу свободи створінь природи (окрім людини) і нашої довічної загнаності-зашореності.
— Ця тема проходить крізь усю виставу.
— Ми хотіли багато про це говорити. Більше того, розмірковуємо над питанням моменту межі, яку не треба переступати, і надуманої. Бо кожен у соціумі щось собі накреслює і чогось боїться. Та інколи, у найбільш екстремальних обставинах, все ж долаємо внутрішні комплекси, непотрібні кордони, котрі самотужки звели.
— Ви сказали, що вже маєте запрошення показати «Момент кохання» в Ялті...
— На прем'єрі були присутні гості з Криму. Вони запросили нас до кількох міст цього південного краю. Гастрольне турне охопить Ялту, Гаспру, Феодосію, Севастополь. Гадаю, те, що вистава є україномовною, не вплине негативно на сприйняття кримчан. Вважаємо, що саме таким чином слід показувати красу і багатство рідної мови, культури. Є плани щодо подібної гастрольної мандрівки й іншими регіонами України — сподіваємось незабаром привезти «Момент кохання» в Донецьк, Бердянськ, Запоріжжя. А восени вирушимо на захід: зустрінемося з глядачами Львова, Івано-Франківська, Чернівців.
також у паперовій версії читайте:
- ГАЛА-КОНЦЕРТ ПІД ЗАВІСУ СЕЗОНУ
- ФОТОПОДОРОЖ ДО КРИМУ
назад »»»