ВІДПОЧИНОК НЕ МИНУВ ДАРЕМНО...
Вишукані дерев'яні будиночки (маленькі дверцята одного з них не перестають відчинятися та зачинятися), й крізь них заходять та виходять все нові люди. Чудернацькі гойдалки, верхні перекладини яких утворюють великі олівці. Товстелезні, але різні завдовжки книги на підлозі. А згори звисають химерні парасольки — вони то піднімаються, то опускаються над головами героїв. І вже зовсім фантасмагорійною є телефонна трубка на дротику, котра час від часу опускається над серединою сцени і лунає дзвінок... з того світу.
Що означають ці метафори сценічного оформлення — зрозуміють ті, хто подивиться прем'єрну виставу Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра «Вася має подзвонити».
Відверто кажучи, здивувалась, прочитавши в деяких рецензіях, що цей спектакль схожий на мильну оперу, або казку в стилі радянського драматурга Олексія Арбузова. Не маю нічого проти як першого жанру, так і другого, однак у новій «лівобережній» виставі я побачила той рідкісний випадок, коли водночас можна вжити прикметники «сучасна», «талановита» і «своєрідна», характеризуючи сценічну роботу.
Три роки тому також у Театрі на лівому березі відбулася ще одна помітна прем'єра — «Рожевий міст». Вистава стала режисерським дебютом Катерини Степанкової і поверненням на сцену українського театру Ади Роговцевої в рік її ювілею.
І ось знову знайомі обличчя. Над створенням вистави «Вася має подзвонити» працювала практично та сама творча команда, що й над «Рожевим мостом»: сценограф Тарас Ткаченко, художник по костюмах Ірина Горшкова, хореограф Ольга Семьошкіна, автор музичного оформлення Віталій Мельник.
«Вася має подзвонити» — сценічна версія Катерини Степанкової (вона ж є режисером-постановником) п'єси російського драматурга та художниці Каті Рубіної «Прогулянки в Лю-Бльо». Сюжет розповідає про доволі типову ситуацію: в курортному містечку до приватного пансіону господині на ім'я Рута з'їжджаються відпочивальники, здебільшого ті, хто буває тут щоліта. Кожен зі своїми проблемами, особливостями характеру. «Дивакуваті вони якісь»,— час від часу повторює москвичка, художниця Ліля, котра приїхала сюди вперше.
Справді, складно з першого погляду зрозуміти, чому весь час сваряться колишня арфістка Рената і її син Альберт, чому мовчить (до пори до часу) німецький психіатр Фогель, який, усупереч підозрам, зовсім не німий. Та чи не найбільше дивує поведінка господині. З одного боку, вона привітна, сприймає всіх такими, які вони є, і кожному намагається зробити щось приємне. Проте є речі, котрі не на жарт бентежать. Уже п'ять років, як відійшов у інші світи чоловік Рути — Вася, та вона не тільки не може його забути, а уявляє, що розмовляє з ним по телефону і щодня з нетерпінням чекає дзвінків з потойбіччя. Кожен із них приносить їй неймовірну радість.
Якийсь час гості поблажливо ставляться до Рутиного «захоплення», та одного разу, роздратувавшись, Альберт намагається відкрити жінці очі і зруйнувати її ілюзію. Того дня гармонія надовго полишає її внутрішній світ...
Вистава «Вася має подзвонити» вражає й полонить своєю поліфонічністю. У ній спостерігаємо, як переплітаються різні часи, погляди, способи життя і врешті більш абстрактні категорії — такі, приміром, як автентика містечка і урбанізм гостей-москвичів, національний колорит і космополітизм. Тема синтезу правічного й сучасного присутня й у музичному оформленні, де лунають чудові пісні у виконанні гурту «Піккардійська терція».
До речі, ще однією дивиною, особливо на початку вистави, є її двомовність. Персонажі розмовляють то українською (місцеві — між собою), то переходять на російську (коли до їхнього кола приєднуються курортники з білокам'яної). Рута і Рената вдягнені у національне вбрання з українською вишивкою. Рената при нагоді згадує: «Російську ми вивчали під дулом автомата». «Певно, дія відбувається в якомусь карпатському містечку, а ці героїні — галичанки»,— подумала я і поділилася цією здогадкою з Катериною Степанковою. Вона відповіла, що в оригіналі п'єси — Рута, Рената й Альберт — прибалтійці, а решта — москвичі. Катерина ж, адаптуючи твір до київської сцени, вирішила зробити прибалтійських героїв українцями.
Місяць відпочинку ні для кого не минув даремно. Такі різні на початку, згодом вони стали схожими, почали краще розуміти одне одного. Альберт закохався, і це почуття для нього важливіше, ніж перелом ноги. Рута позбулася пригніченого стану, й до неї прийшло усвідомлення, що жити треба не лише минулим. Рената теж повертається просвітленою — її песимізм поступився місцем радості від того, що бачить сина щасливим. Ось так оздоровлюють свіже повітря, чарівна природа і гарне товариство.
А справжньою психотерапією для глядачів стає «жива», злагоджена гра прекрасного акторського ансамблю. Випускники Школи-студії МХАТ розповідають, як викладачі їм пояснювали, що найвищим пілотажем у професії є зіграти не характер, а долю. І з цим завданням стовідсотково впоралися дві визначні майстрині сцени — народні артистки України Ада Роговцева і Неоніла Білецька.
Рута у виконанні Роговцевої — жінка, душевною потребою якої є постійно віддавати комусь тепло, тому так гостро переживає вона втрату коханої людини.
Неоднозначною є Рената в інтерпретації Неоніли Білецької. Жінка полюбляє поскаржитись на негаразди, котрі часто перебільшує так, що майже складає про них поеми. Вона весь час намагається «вкусити» власного сина, і він їй «відповідає взаємністю». Актриса не засуджує героїню, а показує її прихований бік — гіркоту жінки, яка сама виховувала дитину й змушена була покинути улюблену справу. Кількома штрихами гри так багато сказано.
Альберт (Михайло Кукуюк) — теж не такий простий. За його удаваною брутальністю ховається вразлива душа, що прагне кохання.
Цікаві й повнокровні образи творять артистки Тетяна Круліковська (Ліля), Ірина Мак (Люля), заслужений артист України Андрій Мостренко (Фогель).
Уся постановча група вистави, гадаю, може порадіти, адже їхня робота увінчалася успіхом. А в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра з'явилася третя після комедій Олександра Марданя «Останній герой» та «Черга» вистава, яка розповідає про різнобічне життя сучасників, причому не їхніх кишень, а душ.
Тетяна КРОП
також у паперовій версії читайте:
- БАГАТА НА РУШНИКИ ТА ВІНКИ
- «НІМІ НОЧІ» В ОДЕСІ
- ПОМЕР РЕЖИСЕР ЮРІЙ ІЛЛЄНКО
назад »»»