СТО ДНІВ ПРЕЗИДЕНТА
ВІКТОР ЯНУКОВИЧ ВІДЗНАЧИВ ПЕРШІ СТО ДНІВ ПЕРЕБУВАННЯ НА ПОСАДІ ПРЕЗИДЕНТА
За радянських часів найзнаменнішою віхою діяльності вважалася п'ятирічка. З приходом на наші терени сяких-таких паростків демократії часове «мірило» різко скоротилося. Своєрідним початковим еталоном стали перші сто днів діяльності нових Президента, уряду, парламенту...
Рокіровка
У нашій державі уже був прецедент перенесення одного важливого дійства із зали засідань Верховної Ради до палацу «Україна». Йдеться про 1999 рік, коли Леонід Кучма вдруге зійшов на президентський «престол». Тоді урочисте засідання ВР було перенесено з-під «купола» саме до «України». Там Леонід Данилович складав присягу.
Щоправда, нині парламентського засідання як такого не було. Усе обмежилося урочистим дійством у головному палаці держави. В цьому, до речі, є певний символізм. Бо й у такий спосіб ще раз було проігноровано окремі конституційні положення.
Так, у ст. 106 Основного закону чітко зазначено, що глава держави звертається з посланням до народу і зі щорічними й позачерговими посланнями до парламенту про внутрішнє й зовнішнє положення України. А у ст. 85 Конституції зауважено: до повноважень Верховної Ради належить заслуховування щорічних і позачергових послань Президента.
Ще один показовий момент. Чимало представників коаліції де треба й де не треба апелюють до Регламенту Верховної Ради. Не раз було, що деякими його нормами навіть «вихолощували» Конституцію. Чого вартий «некоаліційний» принцип формування коаліції! Так от, навіть згідно з чинним Регламентом (точніше, з його ст. 169) президентські послання слід виголошувати саме на пленарному засіданні: «Після відкриття пленарного засідання Верховної Ради головуючий на пленарному засіданні запрошує Президента України для проголошення щорічного або позачергового послання». Коментарі, як мовиться, зайві.
Цікаво також, що представники Партії регіонів на всі голоси розповідають про те, як багато вдалося зробити їхньому лідерові упродовж перших ста днів роботи.
Однак справедливо й те, що далеко не завжди кількість переходить у якість. Саме тому пропонуємо проаналізувати найзнаковіші досягнення (чи «досягнення»?) Віктора Януковича протягом його перших ста днів роботи. Зрештою такий аналіз може приблизно визначити, чого можна очікувати від його діяльності й в майбутньому. Отже...
Кінець лютого-березень
Після інавгурації Віктора Януковича починаються активні дискусії щодо того, як формувати нову парламентську більшість. Про ліквідацію попередньої коаліції спікер Володимир Литвин подбав особисто. А вже наступного дня (3 березня) було відправлено у відставку уряд Юлії Тимошенко. Подія загалом прогнозована. Проте, враховуючи настрої щодо формування нового Кабінету Міністрів (не на коаліційній, як зазначено в Конституції, а на індивідуальній основі), така відставка не могла не викликати справедливих побоювань.
Небезпідставність таких побоювань стає очевидною буквально за тиждень. Керуючись новим Регламентом (ухваленим під формування нової коаліції), Володимир Литвин оголошує про формування нової більшості. До неї входять «регіонали», комуністи та «найпринциповіша» фракція парламенту шостого скликання — блок Литвина. Нестача у кілька голосів покривається за рахунок перебіжчиків із БЮТу та «Нашої України — Народної самооборони».
Формально Віктор Янукович не формував таку коаліцію — усе це робили в парламентських стінах без участі Президента. Однак, по суті, ми добре знаємо, який вплив мала й має Банкова на процеси, що відбуваються на Грушевського. Щось подібне було під час формування численних «кучмівських» більшостей. Та й Віктор Ющенко, хоч як би намагався абстрагуватися від Верховної Ради, незримо був присутній на всіх переговорах із формування чогось великого та світлого, здатного змінити державу на краще.
Оголошення про створення коаліції й формування нового Кабміну відбулося в один день. І тут Віктор Янукович навіть формально доклав своїх зусиль. Бо на пропозицію нової більшості внести на парламентський розгляд кандидатуру Миколи Азарова він відреагував миттєво.
Тож 11 березня ми отримали новий уряд. Упадає у вічі різке збільшення кількості віце-прем'єр-міністрів. Конституція, ухвалена в 1996-му, чітко визначала: до складу Кабінету Міністрів мають входити перший віце-прем'єр і три віце-прем'єри. Однак після перекроювання Основного закону кількісну норму було ліквідовано. Відтоді кожен прем'єр на свій розсуд регулює кількісний склад своїх заступників.
Микола Азаров (як свого часу Віктор Янукович, будучи прем'єром удруге за кар'єру) обмежувати кількість своїх заступників не захотів. В його Кабміні працює семеро (!) віце-прем'єрів. А всього членів чинного Кабінету Міністрів — 29. Це також є своєрідним рекордом для держав Старого світу. Чим більше органи влади підпадають під реформування (що його запровадив Леонід Кучма), тим роздутішими стають штати.
Ще один висновок, який напрошується після призначення Миколи Азарова,— в оточенні Віктора Януковича перемогла суто фіскальна сторона. Про реформування економіки наразі можна забути, навіть попри присутність в уряді Сергія Тігіпка. Діяльність уряду впродовж перших місяців цю тезу підтверджує стовідсотково — економічні реформи від «уряду професіоналів» (як іменує себе команда Януковича) суспільству навіть не демонструють.
Натомість активним є гуманітарний блок висуванців чинного Президента. Проти міністра освіти і науки Дмитра Табачника протестувати почали мало не наступного дня після призначення. Надто активно він узявся за реалізацію президентської програми у тій її частині, котра стосується скорочення застосування української мови. Панові Дмитру не до вподоби і попередні освітні реформи щодо зовнішнього незалежного оцінювання, і обов'язковий дубляж фільмів державною мовою, і відсутність ефемерного проекту — «спільного» для України та Російської Федерації підручника з історії.
Попри несміливу спробу, відставити Табачника не вдалося. Він усидів у своєму кріслі, бо опозиція, як завжди, діяла не єдиним фронтом. А втім... Навіть якби було навпаки, це навряд чи змінило б щось. Бо число перебіжчиків на той час виросло до безпечних для коаліції розмірів.
Тим часом Україну приголомшив інший гуманітарний високопосадовець. Ідеться про віце-прем'єра Володимира Семиноженка. Наприкінці березня він ні сіло ні впало підтримав ініціативу одного з депутатів російської Державної думи про союз України, РФ та Білорусі. Така заява прозвучала як грім серед ясного неба. Адже нічого подібного жодний (!) урядовець ніколи не дозволяв собі говорити від моменту здобуття нашою державою незалежності.
Однак Президент лише трохи покартав Семиноженка за таку публічну заяву. Це також багато про що свідчить в плані пріоритетів глави держави. Бо коли пізніше йому не сподобалася відсутність на нараді міністра вуглепрому Юрія Ященка, той отримав значно більшу порцію критики. Янукович навіть пообіцяв його звільнити (вочевидь, забувши, що це не його, а парламентська компетенція). Виходить, не ходити на наради за участі Президента — провина значно крамольніша, ніж зазіхання на державність України.
Квітень
Цей місяць запам'ятався багатьма знаковими подіями. Передусім варто відзначити рішення Конституційного Суду про те, що новий принцип формування коаліції було визнано таким, що... не суперечить Основному законові. Ухвалюючи цей вердикт, конституційні служителі Феміди перевершили самі себе. Адже у 2008-му вони ж ухвалювали рішення з подібного питання. Тоді їхній висновок був діаметрально протилежний. От що значить працювати за нових політичних реалій і при новому Президентові!
12 квітня Віктор Янукович здійснює свій перший візит до Сполучених Штатів у новій іпостасі. В ході візиту погоджується на передачу усіх запасів високозбагаченого урану. В опозиції гостро критикують такі кроки, напевно, не здогадуючись, що головні «сюрпризи» від Віктора Федоровича ще попереду. Щодо урану, то ситуація справді неоднозначна. Адже відмовившись у 1994 році від третього у світі за потужністю потенціалу ядерної зброї, Україна фактично ще тоді підготувала плацдарм і для нинішнього рішення. Однак факт залишається фактом. Остаточну крапку у здачі грізного надбання минулих літ випало поставити не Леонідові Кучмі й не Вікторові Ющенку, а чинному главі держави. Причому в першу стоденку.
Тим часом настала пора головної несподіванки від Президента. Під час зустрічі зі своїм російським колегою Дмитром Медведєвим у Харкові Віктор Янукович підписує угоду про продовження на 25 років терміну перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі. Показово, що це рішення готували в режимі цілковитої секретності, щоб мінімізувати можливі акції протесту.
Особливо прикро, що у «флотський» конфлікт виявилися втягнуті навіть відносно незалежні гілки влади. Ці гілки виявили себе не з найкращого боку. Зрозуміло, що йдеться про Конституційний Суд і Верховну Раду.
Служителі Феміди знову втішили громадськість «соломоновим» рішенням. Судді КС відмовили у відкритті провадження у справі про офіційне тлумачення використання існуючих військових баз російським Чорноморським флотом. Таке подання, нагадаймо, було подане екс-президентом Віктором Ющенком і 50 народними обранцями. Причому, що показово, попередній гарант відправив своє подання до КС після поразки на президентських виборах — у лютому.
Як пояснив голова КС Андрій Стрижак, суд не розглядав це питання тому, що автори звернення не зазначили, яка практична необхідність у таких зверненнях. Зрештою за такою логікою можна відхилити будь-яке подання. Якою, приміром, була практична необхідність тлумачити норму про формування парламентської коаліції? Особливо після того, як одного разу вона вже була витлумачена, причому з діаметрально протилежним результатом.
Далі більше. Виявляється, що подання на конституційність нової «флотської» угоди може подавати лише Президент або Кабінет Міністрів. Щоправда, Віктор Янукович наразі цим правом не скористався — його і так усе влаштовує. Проте цілком вірогідно, що упродовж другої стоденної каденції це буде зроблено. Зрозуміло, не з тих міркувань, що він сумнівається у правильності свого рішення про здачу кримської території панові Медведєву. А винятково для того, щоб ще більше легітимізувати цей документ. Бо в те, що рішення КС віднині продукують лише у потрібному руслі, сумнівів більше немає ні в кого.
Стосовно Верховної Ради, то цей орган показав світові чергові безмежні можливості цинізму. Такої ратифікації не було в історії українського парламентаризму. 27 квітня парламент остаточно продемонстрував: в Україні правий той, хто сильніший.
Цього таки дня нарешті було ухвалено державний кошторис на 2010 рік. Головний фінансовий документ ухвалювали без обговорення (яке в той момент було неможливим) і в редакції Кабміну, тобто без урахування будь-яких пропозицій з боку народних депутатів. І це не що інше як ще одне ноу-хау, запровадження котрого дивним чином збіглося в часі з першими ста днями президентства Віктора Януковича.
Прикметно, що в день, коли у Верховній Раді кипіли «флотські бої», Президент перебував у Страсбурзі. Там він відзначився ще одним знаковим одкровенням. Янукович поставив під сумнів правильність визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українського народу. Фактично усі досягнення в цьому плані, котрі були напрацьовані його попередником, було зведено нанівець.
Нарешті останнього дня квітня Віктор Янукович дав ще одне знакове доручення, яке поки що не набуло широкого резонансу і обговорення. Вочевидь, на нього не звернули належної уваги. А шкода! Бо йдеться про пропозицію розробити і внести на парламентський розгляд пакет змін до Конституції. Коли Партії регіонів удасться довести коаліційну чисельність до трьох сотень (необхідної кількості для ухвалення конституційних змін), можна не сумніватися: буде ухвалено все, що Віктор Федорович забажає.
Травень— початок червня
Слід визнати, що упродовж останнього місяця діяльність чинного Президента набула конструктивнішого характеру. Чи не найбільшим досягненням було підписання з російською стороною угоди про демаркацію сухопутної частини державного кордону. Нагадаємо: досягти такого результату не вдавалося протягом багатьох років, попри неабиякі зусилля з боку вітчизняних дипломатів.
До беззаперечних позитивів можна також віднести парламентське рішення про відновлення допуску іноземних збройних формувань для проведення військових навчань на території України. А це рішення ухвалювали саме з подачі Президента.
Утім, у перший день літа Віктор Федорович знову пригадав про свої інтеграційні пріоритети в східному напрямку. Так, із закону про засади внутрішньої й зовнішньої політики, котрий було схвалено 1 червня на засіданні Ради національної безпеки та оборони, було вилучено пункт про інтеграцію до НАТО.
Серед ключових завдань, передбачених цим документом, значиться забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства в Євросоюзі при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з РФ, іншими країнами СНД, а також державами світу. Як бачимо, без окремого згадування про Росію в документі не обійшлося.
* * *
Ось такі вони — перші сто днів нового українського Президента. Якщо форс-мажорних обставин не буде, Вікторові Януковичу залишилося керувати державою ще тисячу сімсот двадцять п'ять днів. Дуже хочеться, щоб вони минули краще, ніж попередні сто, адже від цього залежить доля держави й кожного із нас.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
назад »»»