22 ТРАВНЯ — ДЕНЬ ПЕРЕПОХОВАННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА НА ЧЕРНЕЧІЙ ГОРІ ПОБЛИЗУ КАНЕВА
Дивне явище — любов всенародна!
Вона обіймає таких, хто щиро може сказати, що любить, бо знає кілька пісень на слова Шевченка, які йому дуже подобаються. І тих, хто, прочитавши якийсь твір (або навіть уривок!), відчуває усім серцем подив і хвилювання, ніби поет писав саме для нього і наче про нього особисто... А дехто переконаний, що любов до Шевченка надихнула його творити. А таким, хто вичитав сотні сторінок Кобзаря, саме любов болить від того, як бездушно зроблено шкільну та вузівську програми. Формалізованим підходом пояснюється те, що Шевченко залишається непрочитаним. Бо значно легше запам’ятати кілька штампів на зразок: геніальний, талановитий, революційний, народний і таке інше, ніж учитуватися та усвідомлювати, у чому полягає геніальність художника чи механізм володіння емоційними регістрами людського сприймання Слова.
"НАМ ТРЕБА ГОЛОСУ ТАРАСА"
(Павло Тичина)
Так, у кожного своя любов до Шевченка і своя міра заглиблення в його творчу спадщину як Поета і Художника. Але незаперечним є одне: що як його сучасники, так і ми, кого час обдарував можливістю жити в інші роки та інших умовах, пов’язуємо з дорогим ім’ям найсвітліші сподівання.
А ще любов до Шевченка у дивний спосіб об’єднує людей і пов’язує так, що поряд із тим, хто пише, з’являється той, хто може ілюструвати або видати друком. Поруч із тим, хто написав слова, є той, хто пише музику до пісні й виконавець, який донесе її до людських сердець. Вдячна долі за те, що обдарувала знайомством і дружбою з людьми, які з дієвою любов’ю ставляться до Шевченка.
За понад сорок років існування культурологічного клубу «Дорогами до прекрасного» Шевченкіана стала однією з найулюбленіших наших тем. Якось само собою виокремлювали із широкого загалу «своїх», «кінгівців», тобто причетних до історії нашого університету, який за більш ніж століття існування змінив кілька назв: Київські вищі комерційні курси, що були реорганізовані у комерційний інститут, а згодом у Київський інститут народного господарства, потім Київський фінансово-економічний інститут, далі знову КІНГ, за часів незалежної України — Державний економічний університет, а тепер має назву Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана.
Як у краплині роси...
Вважається, «Кобзар» — це книга, що затвердила факт існування української поезії як такої. З неї почалося сприйняття світом української літератури. Першим із визнаних авторів став Тарас Шевченко.
Здійснити повне видання — таку задумку плекали члени київської Старої Громади, просвітницької спільноти, що вважала знання єдиним джерелом майбутнього щастя людей. Весь інтелектуальний цвіт українства: М. Лисенко, М. Драгоманов, М. Старицький, І. Нечуй-Левицький, М. Чубинський, Ф. Вовк, П. Житецький та ще чимало світочів науки, письменства, театру, музики пов’язані з цією організацією. Тут познайомилися, а згодом побралися ті, котрі невдовзі стали викладачами Комерційного інституту — Софія Ліндфорс і Олександр Русов.
Відповідальне і небезпечне завдання від Старої Громади доручили Русовим і Федорові Вовку — підготувати і видати двотомний «Кобзар». Після горезвісного Валуєвського таємного циркуляра 1863 р., підсиленого імператорським Емським указом, друкування наукових і літературних праць українською мовою було заборонено. Тож видання вони здійснили у Празі й через кордони переправляли в Україну для нелегального поширення. Софія Русова і як педагог, і як письменниця й громадська діячка неодноразово зверталася до творчості Кобзаря, а однією з перших її праць про Тараса Шевченка була стаття французькою мовою, яку (перебуваючи у Чехії) О. Русов передав І. Тургенєву для опублікування у Парижі. А ще у 1913 р. (у цей час Олександр Олександрович викладав статистику у Київському комерційному інституті, а Софія Федорівна — французьку) Русових, як визнаних шевченкознавців, було внесено до київського «Списку дійсних членів об’єднаного комітету по спорудженню пам’ятника Т. Г. Шевченку». Це громадське завдання теж було значним і відповідальним. Щоправда, попри всі проведені роботи, всенародно зібрані кошти царський уряд категорично заборонив установлення в Києві пам’ятника.
Причетними до видання Кобзаревих творів можна по праву назвати ще кілька з тих, кого називаємо кінгівцями. Олександр Неприцький-Грановський у роки навчання в сільськогосподарській школі разом із друзями старшокурсниками зорганізував підпільний гурток для поширення заборонених українських книг, насамперед творів Шевченка. А коли приїхав до Києва і став слухачем Комерційного інституту, шукав заробітку. Гроші йому були потрібні для сплати за навчання і не тільки. Його поетичний талант оцінила Леся Українка. А мати Лесі — Олена Пчілка, ознайомившись із роботами юного поета, радила неодмінно підготувати й видати авторську збірку. От і влаштувався працювати у видавництві Йогансона експедитором, потім бухгалтером і нарешті коректором. Незабаром вийшла друком його перша збірка.
А як же він мріяв видати Шевченків «Кобзар» нецензурованим! І коли власник видавництва погодився, активно почав працювати. Встигли підготувати майже половину, коли задумку розкрили і почалися утиски. Уникаючи переслідувань і арешту, мав покинути навчання і у 1913 р. виїхав до Америки. Сподівався ненадовго, але так вийшло, що назавжди. З Шевченком не розлучався впродовж усього життя. Дітям і дружині-американці прищепив любов до шевченкового слова.
Визнаний учений з ентомології та економічної зоології, професор університетів у Міннеаполісі, Сент Полі, Міннесоті, організатор українського відділу при університетській бібліотеці, суспільно-громадський діяч із чималим стажем, автор багатьох науково-дослідницьких і публіцистично-політичних праць, О. Грановський — людина великої відповідальності й суспільної свідомості. Він працював у численних американських організаціях і товариствах, у яких його обирали на керівні посади, а також в українських установах, таких як Українська вільна академія наук, Національне товариство Шевченка. На відкритті пам’ятника Т. Шевченкові у Вашингтоні 1964 р. професор Грановський очолював делегацію від штату Міннесота, до речі, Олександр Анастасійович чимало зробив для успішного збирання коштів на пам’ятник і організації ювілейних урочистостей. А портрет улюбленого поета, намальований ще в 1912 році, нині зберігається в Літературно-меморіальному музеї О. Неприцького-Грановського в його рідному селі Великі Бережці Кременецького району Тернопільської області.
А скільки разів упродовж життя звертався до творчості Шевченка інший слухач колишнього Комерційного інституту — Павло Тичина! Тільки за 1939 р., до 125-ліття від дня народження Шевченка, П. Тичина (що на той час працював директором Інституту української літератури імені Т. Шевченка) як редактор і упорядник був причетний до випуску окремих видань: «Гайдамаки», «Єретик», «Катерина», «Наймичка», «Сон», «Кавказ», а також двох ювілейних видань повних збірок поезій «Кобзар» обсягом 750 сторінок — накладом 20 тис. і обсягом 395 сторінок — накладом 125 тис. До того було випущено повне зібрання творів Шевченка у п’яти томах і повну збірку творів у десяти томах. Це були передвоєнні роки.
Павло Тичина, який знав і любив поезію Кобзаря ще змалку, чимало писав про Шевченка, в тому числі вступні статті до випусків «Кобзаря» (у грізному 1942-му і в 1943-1944 рр.). А у повоєнні знову редагував і упорядковував повні видання у 3-х томах, у 10-ти томах у 1957-му і 1961 рр., і багато ілюстроване ювілейне до 150-ліття українського народного поета.
Ще один із кінгівців, теж видатний літератор, так само як П. Тичина, за свої поетичні збірки удостоєний звання Шевченківського лауреата — це Микола Ушаков. Випускник юридичного факультету 1925 року (на той час Інституту народного господарства), що «не став ні юристом, ні господарником, бо покликала поезія життя». Чимало прекрасних його перекладів на поезії Т. Шевченка. А ще разом із Максимом Рильським вони редагували видання Шевченкових творів російською: «Избранная лирика», «Поэмы» (1939 р.), «Кобзарь» (1939, 1954 рр.), зібрання творів і перекладів у 5-ти томах у 1948-му, 1956 рр., які повторювалися перевиданнями й у пізніші роки.
Людмила РІНГІС
також у паперовій версії читайте:
- РАКЕТИ БОРИСА ГУБАНОВА
- МІГ ЗМІНИТИ ХІД ІСТОРІЇ
назад »»»